Сітчастий орнамент має в основі комірку з вписаним у неї орнаментальним мотивом (рапортом). Розмір комірки може бути різним. Сітчастий орнамент характерний для тканин. Комірка може неодноразово повторюватися у всіх напрямках.
Композиційно замкнений орнамент вписується у будь-яку форму (квадрат, овал, трикутник). Такий орнамент може створюватися як частина орнаментальної смуги чи комірки або як окремий елемент. Для створення всіх видів орнаменту застосовуються прості метричні форми, форми рослинного світу. Часто зустрічається орнамент, де поєднуються рослинні і геометричні елементи [14, с. 9–12].
Сполучення окремих частин або елементів у певному порядку, їх взаємозв'язок, що переходить у гармонію цілого, ми спостерігаємо у рослинному і тваринному світі. Наприклад, кожна рослина складається з частин, разом вони утворюють форму, яка представляє певне гармонійне ціле. У природі найбільш характерною композиційною закономірністю є симетрія. Вона проявляється у рівновазі, схожості лівої і правої частин об'єкту. Для симетричної організації композиції характерна урівноваженість її частин по масам, по тону, кольору і навіть формі. У таких випадках одна частина є майже дзеркальним відображенням іншої, а також існує яскраво виражений центр симетрії (це може бути точка чи лінія). Асиметрія по структурі своїй протилежна явищу симетрії. В асиметричній композиції рівновага досягається введенням просторових пауз між предметами. Рівновага досягається також протиставленням великих і малих форм, контрастів темних і світлих, яскравих і приглушених кольорів [5, с. 28–30].
З ритмом нерозривно пов'язане створюване в орнаменті враження руху – статичне, динамічне, пластичне. Композиція, що будується по законам статики – відносної нерухомості, – має центр та осі симетрії і будується на основі дзеркального відображення. Динамічна композиція характеризується направленим рухом. В ній, як правило, композиційний центр зміщений, а рух підкреслюється акцентом, який ставиться для завершення лінійного руху. Ускладнені композиції мають зигзагоподібний рух. Композиція побудована по законам пластики будується на пластичній зміні самої форми. В такій композиції самий простий рух – хвилеподібний. Він проявляється у вигнутих лініях, ковзає по формам, плавно обтікаючи їх, закручуючись в спіралі, різноманітні завитки, і не зупиняється у межах даного формату, а має тенденцію розвиватися у всі сторони від композиційного центру [5, с. 64].
Щоб самому створювати орнамент, необхідно знати деякі закономірності, правила побудови композицій. Композиція – розміщення, співвідношення зображувальних елементів (в даному випадку – рослинних) у певному порядку. Найпростішою орнаментальною композицією є стрічкова (дод.), що будується на основі чергування рівномірного, ритмічного повторення основного елемента. У кожному з наведених на ілюстрації варіантів стрічкового орнаменту можна виділити окремі основні мотиви, що становлять основу цих малюнків: широке багатозубчасте та пірчасте листя, листя з червоними ягідками, грона ягід, квітка. Водночас у цих так званих «бігунцях» ритм закладено і в повторенні поворотів цих елементів та їх кольоровому вирішенні. Таким чином «бігунець» досить динамічний, цікавий орнамент, в якому відсутні випадковість або навмисність.
Розпис «бігунця» починають з послідовного виконання основних елементів композиції, розташовуючи їх на однаковій відстані один від одного, розгортаючи щоразу в протилежний бік. Після цього сполучають їх хвилястою лінією і доповнюють композицію легкими невимушеними мазками – «кривенькими зернятками», утворюючи ними пірчасті листки, билинки [40, с. 142].
Для оздоблення інтер'єру, створення декоративних панно петриківські майстри використовують композицію українського вишиваного рушника (дод.). Такі композиції дають уявлення про поєднання стрічкового орнаменту і симетричних мотивів. Зверніть увагу, що складові частини «рушникової» композиції можуть бути використані як окремі самостійні мотиви та для оздоблення речей побуту [40, с. 143].
Для досконалого оволодіння основами створення петриківського орнаменту необхідні знання законів колористики, а точніше – принципів сумісності та доцільності поєднання кольорових відтінків.
Існує чотири основних кольори: синій, жовтий, червоний і зелений. При зміні їх яскравості та насиченості вони перетворюються у безкінечний ряд кольорів. Кольори об'єднуються по принципу близькості кольорових тонів. Гармонійні сполучення кольорів складають використовуючи їх властивості взаємно доповнювати один одного по принципу контрасту, спорідненого контрасту і спорідненості.
У кольоровому кругу на вертикальних і горизонтальних осях лежать основні елементарні кольори. У кожній чверті круга знаходяться проміжні кольори. Змішуючи між собою елементарні кольори отримаємо:
червоний + жовтий = оранжевий;
жовтий + зелений = салатний;
зелений + синій = синьо-зелений;
синій + червоний = багряний.
Кольори, отримані від змішування кількох різних фарб, називаються похідними або складними. Якщо провести між отриманими кольорами діагоналі, то побачимо, що салатний – доповнення до багряного, оранжевий – до синьо-зеленого. При подальшому змішуванні проміжних парних кольорів з основними отримаємо допоміжні кольори. Вони знаходяться у протилежних зонах кольорового круга [3, с. 34–35].
Контрастні сполучення знаходяться на протилежних напрямках. Споріднено-контрастні – на сусідніх кінцях чверті (червоний і жовтий, жовтий і зелений). Якщо вписати в круг квадрат, сполучивши чотири основні споріднено-контрастні кольори, і повертати по колу, знаходимо парні сполучення споріднено-контрастних кольорів. Споріднені сполуки спектральних кольорів отримують із сусідніх один з одним кольорів (3–4 кольори). Для споріднених кольорів характерне поєднання їх спільним кольоровим тоном, але при цьому у сполученні не має бути двох контрастних кольорів.
У кольоровому кругу розрізняють теплі і холодні кольори. Одна сторона круга – з примісом жовтого – теплі, інша – з примісом синього – холодні кольори. Теплі кольори вважаються активними, радісними, холодні – сумними, пасивними. Теплі кольори наближають предмети, холодні – віддаляють. При цьому предмети забарвлені в теплі кольори здаються більшими своїх дійсних розмірів, а холодні – меншими [2, с. 25–26].
Володіючи технікою традиційного народного розпису, можна знайти їй широке застосування у повсякденному житті. Найпростіший спосіб оздоблення гуашевими фарбами або аквареллю, розведеною жовтком з додаванням оцту, полягає в тому, щоб розробити простий і виразний стрічковий орнамент «бігунець», підібрати кольорову гаму з двох-трьох фарб, узгоджену з фоном. Можна також використати «мальовки» (малюнки на тонкому папері) і, створивши свої композиції, цікаво художньо оформити інтер'єр [40, с. 143].
Різні за форматом декоративні панно (для фотознімків, настінного календаря, панно-килим) з розписом – типові елементи оформлення сучасного міського та сільського житла.
У роботах петриківських майстрів, особливо старшого покоління, привертає увагу така особливість: тоненькі прожилки листочків проводяться загостреним кінчиком дерев'яного держальця пензлика, а пелюстки деяких квіток, наприклад айстр, – трісочкою завширшки до 3 мм або рогозинкою. Це роблять тоді, коли нанесена фарба ще мокра і зображення має вигляд суцільної кольорової плями. Пензлик зразу ж повертають щіточкою догори і кінчиком держальця проводять по мокрій лінії прожилок, або проводять трісочкою від центра квіткової плями кілька рівчачків-стрічок, що утворюють малюнок пелюсток.
Рослинний петриківський розпис використовують також для оздоблення різних побутових речей з дерева. Це – скрині та скриньки, миски й тарілки, посуд для зберігання сипких продуктів, хлібниці, цукорниці, ложки, сільнички, великі та малі меблі тощо [40, с. 143].
Декоративно-прикладне мистецтво є невід'ємною частиною нашого життя, побуту. Крім описаного вище об'єму знань для майстерного оволодіння мистецтвом петриківського розпису початківцям необхідна терплячість і наполегливість під час виконання практичних занять. Для творчої роботи потрібна постійна практика, вивчення творів народного мистецтва в музеях, на виставках.
2. Вдосконалення методики прилучення учнів до національної культури в процесі занять петриківським розписом
2.1 Особливості календарно-тематичного планування з курсу «Основи петриківського розпису»
При плануванні навчального процесу створюються передумови для його своєчасного матеріального забезпечення, розкривається зв'язок між змістом даного виду занять та змістом інших навчальних предметів, створюються умови для полегшення порівняння обсягу запланованої та виконаної роботи. Навчальний матеріал згруповано в теми. У кожній темі розкривається зміст теоретичних відомостей, з якими треба ознайомити учнів, а також наводиться перелік об'єктів роботи.
Головним етапом у підготовці вчителя до навчальної теми є розробка системи уроків. Під системою уроків розуміють таку їх сукупність з певної теми, при якій забезпечується дидиактично обґрунтований взаємозв'язок між ними, що сприяє свідомому засвоєнню учнями навчального матеріалу і їхньому загальному розвитку, тобто система уроків сприяє виконанню навчально-виховних завдань. Система створює в учителя загальну дидактичну картину, що стосується навчальної теми, бо визнає типи уроків, зв'язки між ними, методи навчання, об'єкти роботи учнів та ін.