тощо.
Перелічені цілі та завдання можуть бути реалізовані практично шляхом використання різних видів індивідуалізації. Найвищий рівень інтересу та успішності при вивченні іноземної мови досягається при співвідношенні зовнішньої та внутрішньої мотивації як 70% до 30%, отже, мова іде про так звану мотивуючу індивідуалізацію. Вона передбачає врахування сталої системи мотивів оволодіння учнем іноземним мовленням та цілеспрямоване формування нових, складніших мотивів та поки що відсутніх у них видів мотивації.
Регулююча індивідуалізація спрямована на врахування вчителем реального рівня знань, умінь та навичок учнів на кожному етапі навчального процесу, тобто можливість спрощення і варіювання завдань для менш підготовлених учнів та ускладнення завдань для добре підготовлених і зацікавлених іноземною мовою учнів.
Формуюча індивідуалізація має за мету сприяти формуванню в учнів індивідуального стилю оволодіння іншомовною мовленнєвою діяльністю з урахуванням та опорою на індивідуальні особливості нервової системи учня та стиль діяльності, який вже склався. Слід використовувати різні прийоми навчання відповідно до змісту різних індивідуалізацій.
Зміни в освіті вимагають іншого підходу до особистісно-орієнтованого навчання. На перший план виходить синергетика ( співпраця ) у процесі навчання.
Ця модель навчання також відповідає основним вимогам рішень Колегії Міністерства освіти і науки України, Концепції розвитку загальної середньої освіти та Програми для загальноосвітніх навч. закладів з англійської мови.
За визначенням Б.Житника можна скласти таку модель синергетичної ( від грец. synergos - наука про співпрацю ) освіти:
СИНЕРГЕТИЧНА МОДЕЛЬ ОСВІТИ |
↓
СПІВПРАЦЯ
- -
ВЧИТЕЛЬ ↔ УЧЕНЬ
↓ ↓
СУБ'ЄКТ ↔ ОБ'ЄКТ
%__________&
ПРОДУКТИВНО-ІНТЕРАКТИВНА ФОРМА НАВЧАННЯ
З наведеної схеми зрозуміло, що продуктивним буде лише таке навчання, яке здійснюватиметься у взаємодії та співпраці вчителя з учнем, що у деяких видах роботи можливо замінити співпрацею між учнями. Ця модель освіти спирається на такі основні ідеї та принципи , як:
· визнання першорядності процесу пізнання та доступності інформації, залучення учнів до пізнання;
· цінність співпраці , зокрема використання діалогів, полілогів, імпровізацій та рольових ігор як основних форм роботи;
· визнання рівності пізнавальних та творчих можливостей усіх учнів, а також свідомої участі учнів у процесі навчання, довіри до пізнавальних можливостей усіх учнів та віри в їх творчі можливості ;
· необхідність активної позиції учня в процесі навчання; учитель - лідер, а учень - працівник, який займає активну позицію.
Синергетична освіта як особистісно-орієнтована передбачає також
використання таких загально-методичних принципів, як , зокрема, принцип індивідуалізації навчання:
- засвоєння знань в учнів повинно проходити в темпі їх здібностей і лише мінімум є загальнообов'язовим;
- здібні учні повинні отримувати максимальні можливості для розвитку їхніх можливостей;
та принцип максимального наближення навчального матеріалу до реалій життя, близьких школярам:
- це сприятиме розумінню важливості знань та розвитку необхідної усвідомленої вмотивованості.
Чимало стратегій та методів навчання сприяють втіленню та реалізації цих принципів на практиці, і серед них такі, як:
· дебати
· рольові ігри
як методи взаємодіючого (синергетичного ) навчання
· дискусії
· рольові ігри
· ігри
як методи, що грунтуються на досвіді
Обидві групи методів містять рольові ігри, які мають певні переваги, такі як:
- стосуються виду діяльності, у якому учні отримують роль, яку вони повинні зіграти;
- використовуються, щоб дізнатися про процеси, які відбуваються в інших групах, або про почуття інших учасників гри;
- учитель лише дає учням завдання і пропонує зіграти ролі, як це зробити - обирають учні;
- учням дуже подобається можливість опинитися на місці когось іншого;
- створюється сприятлива нагода для обговорення.
Якість оволодіння учнем іншомовною діяльністю значною мірою зумовлена впливом окремих психологічних процесів. На сучасному етапі розвитку методики вчені вважають необхідним усвідомлене оволодіння іношомовними навичками та уміннями з опорою на мисленнєві процеси аналізу та синтезу. Набуті таким шляхом навички та уміння є більш гнучкими та сталими. Мислення учнів характеризується різними особливостями такими, як самостійність, глибина розуміння, швидкість. Мислення функціонує в єдності з мовленням. Наявність індивідуальних відмінностей мислення вимагає застосування різних прийомів навчання.
Важливу роль в оволодінні іноземною мовою відіграє також пам'ять. Участь в комунікативній діяльності можлива лише у тому випадку, коли у довгочасній пам'яті ( свідомості ) людини міцно зберігаються мовні засоби. Існують різні типи пам'яті; одні учні краще запам'ятовують предмети ( образна пам'ять ), інші - слова ( вербальна пам'ять ). Існує також поділ памяті за джерелом надходження інформації ( слухова, дотикова, зорова, рухова і комбінована ) . У більшості людей наявні всі типи пам'яті , але рівень розвитку кожного з них неоднаковий. Рівень розвитку пам'яті по-різному впливає на певні види мовленнєвої діяльності. Розвинути пам'ять кожного типу допомагає зацікавленість учнів.
Оволодіння учнями іншомовною діяльністю значною мірою зумовлено і мотивацією, яка викликає і стимулює цілеспрямовану активність для досягнення мети. Психологи називають мотивацію "запускним механізмом" діяльності, у тому числі й мовленнєвої.
Зіткнувшись з різноманітними труднощами на шляху до досягнення мети, мотивація у учнів може знижуватись, зникає активність, погіршується успішність. "Мотивація відноситься до суб'єктивних якостей учня і вона визначається його особистими спонуканнями, пристрастями і потребами. Тому вчитель може вплинути на неї лише опосередковано, створюючи умови, на основі яких виникає особиста зацікавленість у роботі."[3]
Для того, щоб реалізувати взаємодію та співпрацю вчителя з учнем, а також розвиток інтересу учня до вивчення мови, важливо продумувати стимули для мовлення, заохочувати учнів до активних мовленнєвих дій у певній ситуації. За наявності в учнів інтересу до мови, вивчена мова не забувається , навіть якщо знання цієї мови не буде використовуватись протягом тривалого часу. Одним з основних стимулів є гра.Різна навчальна інформація сприймається по-різному.
70% інформації засвоюється під час навчальних дидактичних ігор,
50% - у групових дискусіях - показує діаграма засвоєння навчальної інформації.У той час як інші стратегії та методи навчання не дають таких результатів засвоєння інформації, а отже і навчального матеріалу.
Наведені дані свідчать про необхідність індивідуалізації засобів та прийомів навчання. У навчальному процесі має враховуватись увесь комплекс психологічних особливостей учня.
Остання чверть XX та початок XXI століть орієнтовані також на комунікацію як мету навчання іноземних мов дітей та дорослих, тобто увага наголошується на комунікативному підході до вивчення іноземної мови. Основою цього підходу є переорієнтація на комунікативну компетенцію як провідну, на спонтанність та природність комунікації з мовною правильностю, які використовуються для певної мети. Визначальними принципами комунікативного підходу є:
· мовленнєва спрямованість навчального процесу, яка полягає в тому, що шляхом до поставленої практичної мети є правильне користування іноземною мовою;
· індивідуалізація з точки зору особистісного її аспекту як головного засобу мотивації та активності учнів;
· функціональність, яка забезпечує відбір іншомовного матеріалу адекватного процесу комунікації;
· ситуативність, новизна, тощо.
Реалізації основних принципів сприяє атмосфера колективного спілкування в комунікативних ситуаціях . Ситуації стимулюють учнів до комунікативно-вмотивованого спілкування, а спілкування дає змогу учням свідомо засвоїти матеріал . Розвиток комунікативних здібностей можливий тільки через вирішення реальних завдань на уроці, що викличе в учнів задоволення та впевненість у собі, бажання говорити англійською мовою.
Комунікативний підхід передбачає як засвоєння правил, так і їх практичне використання, як свідоме, так і підсвідоме в мовленні. Реалізація комунікативного підходу в навчанні іноземної мови означає, що формування навичок та вмінь здійснюється завдяки мовленнєвої діяльності учня. Оволодіння засобами спілкування та уміннями аудіювання, читання, говоріння і письма спрямоване на їх практичне використання, а отже і навчальна діяльність учнів організується для вирішення комунікативних завдань, максимально наближених до реального спілкування, тобто здійснюється в умовах, що моделюють спілкування. Процес навчання не може повністю співпадати з процесом комунікації в реальному житті, тому що навчання іноземної мови в середніх навчальних закладах здійснюється в рідномовному середовищі. Саме тому мова іде лише про максимальне зближення процесу навчання і реального спілкування.
Метою навчання іноземних мов є оволодіння учнями іноземною мовою як засобом спілкування. Спілкування - це більше, ніж просто передача інформації від мовця до слухача. Мовець є одночасно і суб'єктом, і об'єктом свого власного повідомлення... Спілкування - це обмін інформацією, який включає в себе також і передачу відношення до повідомлень як з точки зору мовця, так і з точки зору слухача.