За формою організації контроль може бути індивідуальним або фронтальним (груповими); за характером оформлення відповідей – усним або письмовим; за використанням рідної мови – одномовним або двомовним; з використання технічних засобів, з використанням наочності (малюнки, схеми, таблиці тощо), з використанням тільки паперу і ручки/олівця, без будь-яких допоміжних засобів.
Контроль говоріння. Найбільш адекватною формою контролю умінь та навичок говоріння є усна усна форма, тому що вона дозволяє виявити найбільш важливі для даного виду мовної діяльності якості: мовну реакцію, мовні автоматизми, характер зупинок, ситуативність мови[ 6, c. 57].
При усній формі контролю можуть виникати і деякі труднощі фіксації об’єму та помилок, які можуть бути випадковими в силу спонтанності, непродуманості, експромтності мови. Для з’ясування степені випадковості помилок та для більш детального аналізу мовних розповідей учнів краще використовувати звукозаписуючі прилади.
Також, усний контроль умінь може бути фронтальним, індивідуальним та груповим.
Фронтальна усна перевірка найбільш зручна для поточного контролю і для виявлення степені засвоєння чи автоматизації матеріалу, виявлення загальної картини успішності. Ця перевірка носить ціле направлений характер, проводиться в виді запитань – відповідей.
При груповому контролі в бесіду залучають групу учнів.
Для виявленні рівня володіння монологічним мовленням окремими учнями використовують індивідуальні види контролю, наприклад, а) відповіді на комунікативні запитання з опорою на текст, в тому числі впаву текстового характеру для перевірки степені сформованості мовних навиків при говоріння та аудіюванні; б) монологічне висловлювання з тими ж опорами. Індивідуальні формі пепервірки являються єдиними можливими при перевірці монологічних умінь , однак необхідно поєднувати індивідуальні форми та фронтальні форми перевірки, щоб уникнути пасивності класу при довгому контролю деяких учнів[6, c.58].
Форми контролю аудіювання. Види та форми контролю аудіювання діляться при участі ріної мови на одномовні та двохмовні, по формі – на усні та письмові.
Вибір форми контролю з точки зору використання різної мови залежить від цілей контролю, а також від об’єму та інформативній насиченості тексту аудіювання.
Якщо мова йде про точне розуміння великий за об’ємом текст, мовний матеріал якого розроблений для подальшого використання , а розказати для даного класу занадто важко, краще провести перевірку за допомогою рідної мови. У всіх інших випадках контроль носить одномовний характер[6, c. 59].
Одномовними формами контролю є відповіді учнів на питання вчителя по закінчення прослуховування тексту, при зверненні до класу чи до конкретного учня, а також переказ близько до тексту або своїми словами. Можливе також використання тестових завдань, допогаючих виявити рівень володіння рецептивними навиками.
Форми контролю читання та письма. Контроль читання та письма може бути одномовним і двомовним, індивідуальним і фронтальним, усним чи письмовим. Усно перевіряється розуміння тексту (через говоріння) і техніка читання (читання вголос). Двомовні контрольні завдання передбачають переклад певної інформації. Контроль письма здійснюється лише в письмовій формі, яка дозволяє перевірити володіння орфографічними, графічними навичками і вміннями висловлювати свої думки письмово. Тут можуть також використовуватись диктанти, викладення вивченого по пам'яті та інші завдання[12, c. 87].
Та перш ніж перейти до вирішення питань організації контролю навичок та вмінь в процесі вивчення іноземної мови в середніх загальноосвітніх школах, необхідно зупинитися на принциповому положенні щодо підходу до контролю. Мається на увазі особливий педагогічний підхід, в основі якого лежить прагнення встановити, чого досягли учні до моменту перевірки, чим оволоділи, чому навчилися.
Поряд з оцінюючим фактором у навчанні, важливе місце займає психолого-педагогічний фактор мотивації навчання, фактор заохочення, тобто вміння показати учневі, чого він досяг, як багато він уже вміє[12, c.88].
Зауважимо, що середні загальноосвітні школи покликані закласти основи практичного володіння іноземною мовою, створити базу для можливого подальшого доопрацювання, якщо це виявиться необхідним. Середня загальноосвітня школа не покликана готувати спеціалістів по іноземній мові, тому на рівні володіння матеріалом, можлива певна апроксимація, тобто деякі відхилення від ідеальної норми (неточність у вимові чи використанні тих чи інших граматичних явищ на рівні морфології) при умові, якщо ці помилки не порушують акту комунікації. Таким чином, якщо практична ціль вивчення іноземної мови вважається провідною, то є природнім те, що перевіряти потрібно, наприклад, наскільки учні навчилися читати, тобто як і скільки вони зрозуміли, на скільки вони змогли висловити свої думки в розмові чи виступі [7,11].
На сьогодні, змінені умови навчання потребують від учителя використання більш ефективних прийомів та методів контролю і оцінки знань, умінь та навичок учнів. Питання удосконалення контролю при вивченні іноземної мови неодноразово піднімалися на сторінках журналів “Іноземні мови” та “Иностранные языки в школе”. Вони хвилювали авторів чималої кількості монографій і ставали предметом захисту багатьох дисертацій. І все ж проблеми перевірки і обліку знань, умінь та навичок, методики їх організації та проведення не втратили своєї актуальності.
Останнім часом, на думку багатьох дослідників (С.Ю. Ніколаєва, І.В. Коломієць, Х. Дуглас Браун, Дж. Хант, М. Гронланд та ін.), методистів та вчителів, одним з найбільш ефективних способів контролю при вивченні іноземної мови є тест. Недарма використання тестів присвячені численні публікації в журналі “Иностранные языки в школе”, а також посібник для вчителів [26]
Тож, більшість дослідників, які працювали над вивченням питань тестування прийшли до висновку, що тестовий контроль є ефективною формою контролю, яка відповідає цілям контролю, вимогам що висуваються до нього, і забезпечує ефективну реалізацію всіх його функцій у процесі навчання іноземної мови.
Тестовий контроль або тестування як термін означає у вузькому значенні використання і проведення тесту, і в широкому значенні як сукупність етапів планування, складання і випробування тестів, обробки та інтерпретації результатів проведення тесту [18].
У навчанні іноземних мов застосовується лінгводидактичне тестування. Лінгводидактичним тестом називається підготовлений відповідно до певних вимог комплекс завдань, які попередньо випробувались з метою встановлення їх якості і які дозволяють виявити в учасників тестування рівень їх лінгвістичної і/або комунікативної компетенції та оцінити результати тестування за заздалегідь виведеними критеріями. Основними показниками якості лінгводидактичного тесту є:
1. Валідність – характеристика тесту, яка показує, щó саме вимірює тест і наскільки ефективно він це вимірює. Валідність тесту означає його придатність для визначення рівня володіння певними іншомовними мовленнєвими навичками і вміннями.
2. Надійність – це необхідна умова валідності тесту. Надійність тесту визначається стабільністю його функції як інструмента вимірювання. Надійний тест дає приблизно однакові результати при кожному застосуванні.
3. Диференційна здатність – характеристика тесту, яка вказує на здатність даного тесту виявляти встигаючих і невстигаючих тестованих, тобто з достатнім і недостатнім рівнем володіння іномовними навичками і вміннями.
Практичність – характеристика тесту, яка визначає:
а)доступність і посильність інструкцій тесту та змісту тестових завдань для розуміння тих, хто виконує тест [12,13 c. 54];
б)простота організації проведення тестування в різних умовах; в)простота перевірки відповідей і визначення результатів та оцінки.
Економічність – характеристика тесту, яка передбачає мінімальні витрати часу, зусиль і коштів на підготовку тесту від планування до видання.
Лінгводидактичні тести бувають стандартизовані і нестандартизовані. Стандартизований тест є таким, який пройшов попереднє випробування на великій кількості тестованих і має кількісні показники якості. Підготовка такого тесту потребує клопіткої роботи і тривалого часу. Серед стандартизованих тестів, які вимірюють ступінь володіння, наприклад, англійською мовою, відомі такі як TOEFL (Testing of English as a Foreign Language, USA); PET (Preliminary English Test); FCE (First Certificate in English). Стандартизовані тести супроводжуються паспортом, в якому містяться норми, умови та інструкції для багаторазового використання тесту в різних умовах [13, c. 55].
На стандартизовані тести розробляються самим учителем для своїх учнів. Такі тести складаються на матеріалі конкретної теми для перевірки рівня сформованості певної навички або вміння. Нестандартизовані тести застосовуються під час проміжного контролю з метою забезпечення зворотного зв’язку у навчанні іноземної мови. Нестандартизовані тести потребують визначення всіх кількісних показників якості. Але доцільно виявити в такому тесті дуже важкі і занадто легкі питання (завдання) і замінити їх більш прийнятними. Для визначення важких або легких завдань користуються такою методикою: підраховують відсоток тестованих які виконали завдання. Якщо лише 15% і менше тестованих правильно виконали завдання, воно може вважатися важким. Якщо 85% справились із завданням, воно вважається легким [26, c114].