Завдання-ситуації для обговорення в групах.
1. Усі прийшли до школи. До початку уроку ще 10 хвилин. Підбігає ваш однокласник і запитує: «Домашнє завдання з математики зробив? Дай списати, бо я не зрозумів, як його робити». Ваші дії.
2. Дуже часто трапляються непорозуміння через дрібниці. Наприклад, хтось скинув з парти ручку чи підручник, наступив на ногу чи штовхнув біля дверей тощо. Як вийти з таких ситуацій?
3. Як ви гадаєте, чому так кажуть: «Ніщо не дається людині так дешево і не цінується так дорого, як ввічливість».
– Ісус Христос дав для нас золоте правило : «То ж усе, чого тільки бажаєте, щоб вам люди, те саме чиніть їм і ви».
– Що, на вашу думку, можуть означати ці слова?
– Я вважаю, що коли люди будуть добре ставитися один до одного, то й жити стане краще. Ісус Христос також вчинив, що ми повинні благословляти людей, навіть тих, які нам не подобаються. Благословення – «благе слово», тобто добре слово. Ці слова відомі кожному.
Картки зі словами «добрий день», «доброго здоров 'я», «вибачте», «будь ласка», «до побачення» виставляє на дошці.
Ці слова можна назвати ключиками ввічливості.
Читають записи на звороті карток.
1. Коли ми кажемо «Добрий день!», то самі маємо робити цей день добрим для людей навколо нас (у колі, вдома, скрізь).
2. Коли ми кажемо «Доброго здоров'я», то повинні піклуватися про здоров'я людей, які поруч з нами (не сваритися, не битись у школі тощо).
3. «Вибачте» – це не просто вибачення за те, що робив. Це й рішення, що такого більше не робитимеш.
4. «Будь ласка» – це прохання до співрозмовника бути ласкавим до тебе, як і ти до нього.
5. «До побачення» – ти бажаєш нової зустрічі з цією людиною.
– Таких слів – ключиків ввічливості можна найти багато. Варто завжди говорити їх один одному і пам’ятати, яку обіцянку даєш, вимовляючи їх.
Підсумок уроку у формі гри «Інтерв’ю»
1. Що, на вашу думку, було сьогодні для нас головним?
2. Які б прикметники ви дібрали до слова «урок», маючи на увазі саме сьогоднішній урок?
3. Якби ви вивчали цю тему знову, що можна було б змінити?
Отже, як бачимо уроки «Християнської етики» формують загальнолюдські моральні цінності у молодших школярів і методів для досягнення бажаного результату багато.
Яким би методом не користувався вчитель на уроці, не метод вирішуватиме успіх справи, а любов до дітей, творчий пошук, діяння Духа Святого, Ласка Божа.
2.2 Методика експериментального дослідження
Нині в теорії виховання відомий широкий набір методів, прийомів, засобів, за допомогою яких можна вирішити виховні завдання, досягти виховних цілей. Нами досліджувалися інтерактивні методики, які сприяють активізації уроків християнської етики. Ми обрали їх саме тому, що навчання є інтенсивним, коли відбувається в контексті підтримки, заохочення і помочі. Адже, що діти зроблять разом сьогодні, вони зможуть зробити завтра самостійно. Науково-технічний процес за останні роки зробив черговий ривок уперед, діти випереджають нас за швидкістю освоєння нових технологій, мабуть, тому, що ростуть разом з ними. Але, щоб вони стали не «механізованими роботами», а гармонійними особистостями, учителі мусять іти в ногу з часом, використовувати у своїй роботі нові форми і методи, які допоможуть співпрацювати з дитиною, направляти її, а не насаджувати власні думки і переконання.
Згідно досліджень американських та російських вчених особа вчиться завдяки слуханню 5 %, читанню 10%, слуханню і розгляданню 20-30%, обговоренню 50-70%, співпраці з обговоренням та дискусією 70-90%, навчанню інших - 95%. Якщо, наприклад, особа вчиться на курсах водіїв, то для неї замало буде тільки прослухати лекції про правила дорожнього руху чи навіть про будову машини. Звичайно все це потрібно, але без практики тут не обійтися. Так можемо зрозуміти доцільність використання інтерактивних методів у процесі навчання та виховання, ефективність яких у порівнянні з методами інформативно-репродуктивного типу, є високою. В залежності від індивідуальних особливостей вчителя і учня, підготовки методів та їх проведення, результати діяльності можуть бути й низькими, але в загальному закономірності зберігаються.
Коротко про саму назву цих методів. Слово інтерактив походить від англійського «іnteract». «Іntег» – «взаємний», «асt» – діяти. Отже інтерактивність – це здатність взаємодіяти, перебувати в спілкуванні, дискусії чи діалозі. Інтерактивний спосіб навчання - це перш за все наявність діалогу між вчителем і учнем та між самими учнями. Методи активізації - це один із елементів дидактичної праці на різну тематику та з різними віковими категоріями дітей, що змінює структуру заняття, впливає на поведінку вчителя і учня та допомагає осягнути визначену мету. Істоту методів добре виразив стародавній філософ Конфуцій: «Те, що я чую, я забуваю. Те, що я бачу , я пам’ятаю. Те, що я роблю, я розумію» [49, 4].
Дещо змінивши слова великого китайського педагога, можна сформулювати кредо інтерактивного навчання: «Те, що я чую, я забуваю. Те, що я бачу й чую, я трохи пам’ятаю. Те, що я чую, бачу й обговорюю, я починаю розуміти. Коли я чую, бачу й обговорюю, й роблю, я набуваю знань і навичок. Коли я передаю знання іншим, я стаю майстром » [22, 11].Як бачимо, ці методи є імпульсом, який впливає на цілу систему дидактичної праці, зокрема на структуру уроку чи заняття, поведінку вчителя та учня на уроці, осягнення мети уроку. Це спосіб пізнання, що базується на активній взаємодії, взаємному впливі, включенні в спілкування, під час якого формуються навики спільної діяльності, структура цінностей та система переконань. Тут сам учень є ініціатором пошуку розв'язків даного питання. Він має більше можливостей говорити, запитувати, взаємодіяти, а навіть і пояснювати. Методи передбачають використання всіх можливих засобів.
Головним нашим завданням під час використання методів активізації було не є переказування готового знання, а організація самостійної праці учнів над запропонованими запитаннями. Учитель повинен керувати самостійною працею учнів, індивідуальною чи груповою, а не «переливати» готове знання в «порожні голови». Методичні пошуки вчитель повинен зосереджувати на тому, що мають робити його учні, а не на тому, що має робити він. Останнє залишається на другому плані.
Ми використовували на заняття таку схему інтерактивних методів:
«Відкриті двері» – декілька думок вчителя про дану тему.
Головне запитання вчителя – стосується найважливішого; фундамент праці в групі, члени якої повинні знати, чого шукають.
Праця в групах – учасники груп шукають відповіді на запитання. Якщо цей етап має кілька кроків, тоді кожен крок робиться по порядку.
Презентація праці – взаємне збагачення. Учні – джерело знань один для одного. Пошанування праці інших.
Підсумок і упорядкування відповідей – має два етапи:
– учасники в колі діляться своїми думками стосовно праці; потрібно вважати, щоб учні тримались даної теми;
– кульмінація – підсумок учителя; те, що найважливіше, вчитель повинен тримати на кінець уроку.
Активізація не є метою самою в собі. Найважливішим є те, щоб її учасники, шукаючи, самі знайшли мету. Вчитель знає, про що йдеться, але запрошує інших до радості відкриття.
Трьома елементами інтерактивних занять, органічно пов'язаними між собою, є вступ, активність та підсумок. Виконання одного елементу відбувається тільки в контексті двох інших.
Вступ – це окрема частина заняття, своєрідний пролог. Він включає в себе перший пункт попередньо поданої схеми, тобто «відкриті двері». Педагог подає учням інформацію, потрібну для подальшої співпраці, створює проблематичну ситуацію, зацікавлює учнів, інформації має бути стільки, скільки потрібно для приготування учнів до активності та самостійних пошуків, але не більше.
Активність це праця учасників над поставленим завданням, скерована на конкретний результат: малюнок, сценку, усну чи письмову відповідь. Вона включає другий, третій і четвертий пункти схеми. На першому етапі педагог творить малі групи та ставить перед ними завдання. Зачитує текст, акцентуючи на слуханні його в контексті завдання. Згодом повторює завдання, щоб закріпити в пам'яті учнів і подає інструкцію для подальшої праці. Кожне наступне завдання подається тільки після виконання попереднього. Після цього провідник визначає орієнтовний час праці та надає необхідні допоміжні матеріали. Найкраще покласти їх посеред залу чи на порожньому столі, звідки їх могли б узяти представники груп. У групах учні зачитують поданий текст. їхня подальша праця скерована на конкретний результат. Після цього наступає презентація праці. Спочатку провідник подає інструкцію щодо способу представлення результатів праці. Після цього кожна група презентує свою роботу.
Підсумок – це виразно виділена думка, що є центральною, провідною для всього заняття. Цією думкою провідник завершує всю працю, враховуючи результати робіт учнів. Підсумок можна поділити на звичайний і несподіванку або кульмінацію. У першому педагог коротко збирає та систематизує напрацювання учнів та впроваджує імпульс до дальших індивідуальних пошуків. У другому - представляє стислу і влучну думку, якої учні не висловили. Ця думка має спонукувати учнів до глибших роздумів над даною темою.
| ВСТУП | |||
| А | Організація праці | Активність педагога | Активність учня |
| 1. Створення груп | |||
| К | 2. Постановка завдання | ||
| Т | 3. Читання тексту | ||
| И | 4. Повторення завдання | ||
| В | 5. Інструкція щодо завдання | ||
| Н | 6. Визначення часу | ||
| І | 7. Допоміжні матеріали | ||
| С | Праця в малих групах | 8. Активна присутність під час праці в групах | 9. Читання тексту в групі |
| Т | 10. Пошук відповіді | ||
| Ь | Представлення праці в групах | 11. Інструкція щодо представлення праці | 12. Презентація результатів праці |
| ПІДСУМОК |
Інтерактивні методи передбачають використання духовного, емоційного та інтелектуального потенціалу учнів, щоб якнайповніше активізувати їхні можливості, вміння та відчуття.