Хоча уроки християнської етики мають свою специфіку, та їх дидактична структура залишається трикомпонентною: а) актуалізація опорних знань; б) здобуття знань; в) застосування знань.
Зупинимось на дидактичній структурі уроку, на його трьох етапах.
Визначення мети уроку
Все починається з мети. Як свідчить аналіз відвіданих уроків та анкетування вчителів християнської етики, визначення мети уроку становить значні труднощі. При формулюванні мети виходимо з навчального та виховного змісту теми, а також з можливостей матеріалу.
Мета уроків християнської етики завжди двоєдина: пізнавальна і виховна (щось – для розуму, а щось – для серця). В обох присутня третя: розвивальна. Коли формулюємо мету, стараємося уникати дієслів доконаного виду: не виховати, а виховувати, не навчити, а навчати.
Обладнання уроку: Святе Письмо, ікона, свічка, серветка, квіти. Все принесене вчителем на урок, має бути використане в ході уроку. Методично неправильним буде не залучити його.
I. Урок починається із взаємного християнського вітання:
повсякденне: Слава Ісусу Христу! — Слава навіки!
Різдвяне: Христос рождається! — Славімо(те) Його!
Великоднє: Христос воскрес! — Воістину воскрес!
II. Вступ до уроку християнської етики.
Не рекомендуємо починати урок відразу з молитви. До неї дітей потрібно підвести, а не використовувати її як організуючий та дисциплінуючий момент. Після гучної перерви діти щонайменше думають про Бога. Це не монахи, не Святі, котрі 24 години на добу присвячують Йому. Тому слід якомога природніше підвести дітей до думки про Господа, зробивши вступ. Його можна пов'язати:
• з порою року, наприклад, словесною картиною чи відповідною поезією;
• зі станом природи: листопадом, першим снігом, навіть мжичкою (замилуванням, зіставленням, порівнянням);
• з актуальністю події: в класі, в школі, в місті, в державі, в світі;
• з попереднім уроком (наприклад, з уроком фізкультури, з контрольною з математики і т.д.);
• зі змістом недільного Євангелія (і тим самим заохочувати дітей до участі в Святій Літургії);
• з релігійними (святами Церковного року) чи державними святами, наприклад, святом рідної мови, Т.Шевченка;
• з Днем Ангела (вчитель зобов'язаний привітати іменинників);
• з дитячою, молодіжною передачею по радіо, телевізору чи статтею з християнської періодики.
Можна організувати вступ із таких завдань: 1. Закінчи речення:
а) В Службі Божій я знаходжу ...
б) Багато людей на Службу Божу не ходить, тому що ...
Або:
а) 3 Біблії знаю, що ...
б) Не читаю Святого Письма, тому що ...
1. Напиши слово, з яким у тебе асоціюються такі поняття:
канікули –
комп'ютер –
молитва –
церква –
священик –
Бог –
Це так званий метод асоціації. Діти повинні на слово відреагувати іншим словом, котре означає поняття, яке виникає у них асоціативно. Добре було б спочатку написати кілька загальновживаних слів, а потім – із християнської лексики. З цими відомостями можна працювати далі: порівнювати, оцінювати, дивитись, чого не вистачає, поглиблювати і т.д.
Отже, початок уроку – різноманітний. Але завжди – це природний, логічний місток до теми уроку. Завжди це душевний рух назустріч уроку.
III. Молитва. "Отче наш" триває одну хвилину. "Царю Небесний" – молитва учнів, студентів, учителів, науковців, людей творчої праці – поетів, художників, композиторів. Спеціально для школярів укладена "Молитва учня". "Богородице Діво" – коротка молитва, нею добре молитися в кінці уроку, не надуживаючи перервою, яка є для дітей такою бажаною.
IV. Після молитви починається І етап дидактичної структури уроку – актуалізація опорних знань.
Цей етап охоплює опитування (перевірку домашнього завдання) або повторення матеріалу, потрібного для нової теми уроку.
Чи завжди доцільна перевірка домашнього завдання?
Звичайно, добре вчителеві отримувати зворотну інформацію про теоретичний рівень знань дітей і враховувати її на кожному новому етапі своєї діяльності. Але якщо тема обширна, нова, не пов'язана з попереднім матеріалом, – опитування опускаємо.
Форми опитування: індивідуальна, групова, фронтальна; усна та письмова. У тому випадку, якщо хтось з дітей не виконав домашнього завдання, то даємо йому не один шанс зробити це найближчим часом.
V. Мотивація навчальної діяльності (повідомлення нової теми уроку) – завжди урочиста. Нею стараємося внести елемент зацікавлення, до певної міри навіть заінтригувати.
VI. II етап уроку – здобуття знань або пояснення нового матеріалу, на нього припадає до 25 хв. робочого часу.
Перед читанням Святого Письма (наш основний документ) можемо запалити свічку: – умовно названу "запалюванням вогника любові до Бога" (якщо протягом уроку до Святого Письма звертаємося декілька разів, то у тому випадку працюємо з ним в робочому порядку, як з підручником). У роботі з дітьми початкової ланки використовуємо "Біблійні історії Старого та Нового Завітів".
Після читання Святого Письма робимо паузу для того, щоб школярі осмислили, що звучало Слово Боже і починаємо збір думок дітей: неправильних, нерозумних, дивних, смішних, наївних – учні мають право на помилку.
Пояснення проводимо у два кола: перший коротко, загально, тільки основне; другий раз – детально, широко, зупиняючись на окремих моментах. Паралельно проводимо словникову роботу: опрацьовуємо терміни, категорії, поняття, географічні та історичні назви, персоналії з обов'язковим записом на дошці. Пояснюємо біблійну символіку.
Далі ведемо розмову в контексті євангельської історії чи біблійного оповідання. При цьому поурочний матеріал групуємо у два блоки пояснення: блок біблійний та блок моральний. У свою чергу кожний із блоків для зручності розділяємо на напрямки або мікротеми.
Пояснення матеріалу біблійного блоку доцільно подавати як у Новому, так і в Старому Завітах. Прийнято вважати, що кожному символу Нового Завіту відповідає конкретний образ Старого Завіту.
Та є ряд тем, пояснення яких на основі Святого Письма не є обов'язковим. Уроки християнської етики — це не уроки біблієзнавства. В таких випадках застосовуємо так званий монахійський метод, який був відкритий у XVIII ст. у м. Монако. Його перевага полягає в тому, що у релігійне навчання було введено поняття методичної одиниці, тобто, правило пояснення на основі катехитичного або морально-етичного оповідання чи повчальної історії. До цього перед учителем був лише текст Святого Письма, який пояснювали слово за словом, тобто, тлумачили сам текст: аналізу – синтезу не було. З винайденням монахійського методу спочатку читається побожне оповідання чи світський твір на морально-етичну тему, а потім на ньому пояснюються християнські вартості. Навіщо проходять такий шлях? Для того, щоб доступно пояснити складні речі, та ще й при цьому торкнутися моральних, етичних та естетичних струн дитячої душі. Цим методом у навчанні людей користувався Сам Ісус Христос.
Пояснення не зводимо до переказування певного сюжету з Біблії чи з твору для бесід в дусі християнської моралі – сили зосереджуємо на пошуках морального підтексту: що хотів нам цим Господь Бог сказати? Чого ми можемо з того навчитися? – Отже, найважливішим моментом на уроці християнської етики є виведення моралі – основної думки уроку. Без цього уроку нема. Це його кульмінаційна точка. Запис моралі учнями в зошити є обов'язковим. Мораль може бути виражена основною фразою, цитатою зі Святого Письма, оскільки вважається, що до кожної теми можна підібрати "ключик" – те ключове "слово", яким вона "відкривається". Часто мораль стає одночасно епіграфом до уроку.
Якщо виведення моралі – це найважливіший момент на уроці, то найважчим на ньому є підбір прикладів з літератури, історії, живопису, музики. Мова йде про наповнення морального блоку здобуття знань для того, щоб проілюструвати дану тему та використовувати все світське на користь релігії. Добре роблять ті вчителі християнської етики, які, уникаючи інтернаціонального космополітизму, пропонують дітям у цьому блоці українознавчий матеріал. Адже кожна нація росте "корінням в етнос, гіллям – у світову цивілізацію"; кожний народ збагачує світову скарбницю духовної культури чимось неповторним, своїм. У канву релігійно-морального виховання слід вплітати на уроці спадщину Тараса Шевченка, Івана Франка, Лесі Українки та інших визначних носіїв національної свідомості, що будили дух народу. Дуже переконливо звучать прислів'я, наприклад: "Бог прикрасив небо сонцем, а хату – мамою"; "За мамині сльози Бог долю заморозить"; "За маму-тата – тяжка розплата" і т.д. Коли ось так на котромусь з етапів уроку використовуються знання з інших предметів, це означає, що встановлюються міжпредметні зв'язки. Водночас, не слід надмірно захоплюватися світським матеріалом, щоб предмет не зісвітчів. Та й у відсотковому відношенні цей блок менший за біблійний блок пояснення.
Необхідною є актуалізація кожної теми уроку: достатнє наведення прикладів, які б підтверджували життєдієвість теоретичного матеріалу сьогодні; порівняння обставин за часів Ісуса Христа з теперішніми обставинами. Не залишаймо дітей в Старому Завіті, а максимально приближаймо до сучасності, робімо проекцію на сьогодення. Однак і тут важливо не перемодернізувати, – тобто, не перетворити урок у сучасний балаган!
VII. III етап уроку – застосування знань (закріплення матеріалу). Це повернення до поясненого матеріалу, щоб діти краще його зрозуміли, запам'ятали. Даний структурний елемент уроку дає можливість вчителеві побачити, як він пояснив дітям тему, чи зрозуміли вони її. В окремих випадках саме на закріпленні можна поправити, ліквідувати недоліки, допущені при поясненні.