Щоб отримані знання не залишалися мертвим капіталом, їх необхідно закріпити на прикладах. А духовність неможливо виховати за допомогою сухої дидактики і надокучливих повчань. З цього огляду дуже бажаними на уроці є різноманітні види діяльності як за змістом, так і за формою: використання духовної поезії, розв'язування кросвордів на релігійну тематику, розповіді про виховне значення релігійних свят, читання творів морально-етичного змісту, проведення дидактичних ігор (див. наступні розділи посібника).
Сучасною і популярною є сьогодні на цьому етапі уроку християнської етики робота в групах – один з видів інтерактивних методів навчання.
Вона має ще іншу назву: вулик. Адже під час роботи в групах у класі гуде, як у вулику (та не слід лякатися: гуде тільки півроку – з часом стихне!). Переваги чи плюси цієї роботи такі: відхід від авторитаризму; діти вчаться спілкуватись, вільно висловлюватись; йде виховання самостійності і співпраці водночас. Ділимо дітей на групи, наприклад, по дві парти учнів в одну групу, діти обирають собі керівника. Вони дістають завдання і працюють (гудуть!). Коли із завданням справляться, керівник групи представляє її: від імені кількох психологічно легше говорити, ніж від одного себе. В тому немає нічого страшного, якщо учень не побоїться признатися серед ровесників, що і сам чогось не розуміє; спочатку вислухає в групі пояснення однокласника "на дитячий розум", а кваліфіковане пояснення вчителя завжди отримати встигне!
VIII. Підсумок – необхідний. Це логічне узагальнення теми учнем або вчителем. Підсумок часто збігається з мораллю. Відзначаємо кращих. Хвалимо за допомогу іншим, за добру поведінку. Вказуємо на причини недоліків та їх усунення. При підведенні підсумку стараємося бути конкретними, як і при задаванні домашнього завдання.
IX. Домашнє завдання. Час від часу – взагалі не задаємо. Коли ж згадаємо, то робимо прикидку на час виконання в контексті завдань з інших предметів. Домашнє завдання з християнської етики не повинно бути обтяжливим, непосильним. Наприклад: вивчити мораль уроку – думку, яку потрібно запам'ятати; дати відповідь на конкретне запитання (але не твір!); виконати малюнок.
X. Молитва. Молитва в кінці уроку могла б бути короткою за тривалістю, наприклад, "Богородице Діво", "Ісусова молитва".
XI. Християнське прощання (див. Християнське вітання).
Дидактична структура уроку християнської етики конкретизується у його методичній підструктурі, яка, на відміну від дидактичної, є змінною і багатоваріантною. Методична підструктура – це система методичних прийомів, форм, через яку реалізується зміст уроку.
У викладанні християнської етики немає якихось особливих методів. Загалом типи методів навчання даного предмета мають схожість з методами викладання інших предметів. Крім традиційних педагогічних методів, використовуємо і інші можливі комунікації з учнями. Окремі методи й прийоми є специфічними.
Навчальні методи, яких найчастіше вживаємо на уроках християнської етики, можна класифікувати так:
1. За видом навчальної діяльності:
– словесний (розповідь, бесіда, ін.);
– наочний (аудіовізуальний);
– практичний (інсценізація, пантоміма);
2. Щодо фази навчального процесу:
– для активізації навчальної діяльності (читання в ролях);
– для поглиблення навчального матеріалу (дидактичні ігри, ін.). Вчитель мав би знати, у якій фазі уроку який метод найкраще використати.
3. Щодо способу спілкування між учителем та учнем:
– фронтальний;
– груповий;
– індивідуальний;
4. Щодо форми спілкування:
– усна;
– письмова;
–змішана;
5. Щодо внутрішньої, психологічної сторони:
– метод проблемного навчання;
– метод стимулів, зацікавлення;
6. За логікою передачі і сприймання навчальної інформації:
– індуктивний (від часткового до загального);
– дедуктивний (від загального до часткового);
–індуктивно-дедуктивний.
Кожний з них, вжитий оптимально-підходяще, приведе до мети і порушить сили душі, розуму, волі. При поясненні складнішого матеріалу раціонально буде використати індуктивний метод. Коли ж заповідь, правда віри, істина є зрозумілою, ефективнішим буде застосування дедуктивного методу.
7. Щодо ступеня керівництва навчальною роботою:
– під керівництвом вчителя у класі;
– самостійна робота учня у класі, вдома;
8. Репродуктивний метод (відтворення чи повторення готових зразків, положень християнської етики). До цього методу часто вдаємося при опитуванні.
9. Метод порівняння або аналогії.
Це пояснення на основі співставлення з образами із знайомого середовища. До методу проведення аналогії звертався Ісус Христос, добре знаючи, що до людей треба говорити мовою, яка б відповідала рівню їхнього життя і розуміння. Часто до порівнянь вдаються діти.
10. Людський досвід як метод також нерідко використовував сам Ісус Христос (метод апперцепції). Робив це Він для того, щоб найскладнішу думку зробити зрозумілою.
При поясненні нового матеріалу вчитель апелює до попередньо набутих знань учнів. Учні, сприймаючи пояснення на основі раніше набутого досвіду, пізнають його. Пізнання переростає у розуміння, а згодом – в узагальнення.
11.Метод гіпотези: допустимо, що... Цей метод порівняно рідше вживаний.
Наступні форми можливого спілкування на уроках християнської етики (вони ж і методи):
– тиша (о, яка вона буває красномовна чи навіть гучна!);
– мовчання (за певних обставин його і на декілька розмов не проміняєш!);
– усмішка (ніби провели смиком по струнах скрипки!);
– погляд (очі душі). А душа старіє набагато повільніше за тіло. Кажуть, що християнин не старіє – він дозріває, як добре вино...
Приведений перелік навчальних методів далеко не претендує на їх вичерпність. Крім того, має місце недостатність оцінки кожного з них. Природно, що практика викладання предмета часто показує неспроможність ведення навчання одним, окремо взятим методом. Життєві реалії підказують доцільність інтегрованого підходу: на правильно обраних кількох методах (часто інтуїтивно правильно обраних!) – і навчати, і виховувати.
Часто методи співпадають з формами. Перерахуємо деякі, найбільш популярні методи, що є, водночас, злиті з формами роботи на уроці:
– читання духовної поезії;
– розв'язування кросвордів (суванок) на релігійну тематику; - робота з дитячою та молодіжною християнською періодикою;
– читання морально-етичних творів; - розповіді історій релігійних свят та їх виховне значення;
– проведення дидактичних ігор (динамічних, настільних);
– робота зі Святим Письмом;
– читання в ролях;
– тестування;
– вікторини;
– ребуси, загадки;
– завдання на робочих листках учнів;
– розмальовки, витинати, складанки;
– виготовлення листівок, вертепів, писанок, інша образотворча діяльність дітей;
– спів та слухання духовної музики;
– інсценізація уривків зі Святого Письма, пантоміма:
– проведення інтерв'ю.
У процесі кожного творчо працюючого вчителя нагромаджується матеріал, який дозволяє урізноманітнювати дані методи і форми роботи з дітьми на уроці.
Зупинимося більш детально на найбільш поширених методах навчальної діяльності – словесному, наочному, практичному.
Словесні методи навчання
Розповідь – як пояснення і бесіда як діалог. Це два взаємопроникаючі методи. Слово лежить в основі й інших методів навчання: інсценізації, радіоінтерв'ю, кросвордів.
Бесіда, діалог – це найбільш інтенсивний спосіб комунікації.
Розповідь – найстарша форма навчання. Цей метод використовував Ісус Христос. Якщо читання ізольовує, то розповідь завжди згуртовує слухачів.
Що розповідати:
– біблійні історії;
– євангельські сюжети;
– історії Святих;
– про героїв, наприклад, Січових Стрільців, воїнів УПА, оскільки вони є однозначно і назавжди цвіт і сіль української землі: хто сьогодні здатний повторити їх подвиг?!;
– історії з життя дітей;
– історії з життя тварин, рослин.
Слухання розповіді є також складною розумовою діяльністю як для вчителя, так і для учнів. Від вчителя вимагається організувати його за допомогою спеціальних прийомів, а від учня - використати ці прийоми і керуватися ними в процесі сприймання навчального матеріалу.
У розповіді використовуємо такі мікрометоди:
а) закінчити розповідь:
(вчитель зупиняється на найцікавішому, пропонуючи дітям закінчити розповідь; цінність даного мікрометоду: розвивається фантазія, формується самостійність мислення, уміння прийняти рішення);
б) розповідь з "мухами":
(вчитель заздалегідь змінює у своїй розповіді слова, пропонуючи дітям виправити помилки – "виловити мух": умова мікрометоду: цей текст повинен бути дітям знайомим).
До словесних методів належать і запитання вчителя і учнів на уроці християнської етики.
Запитання вчителя ділимо на два види:
– запитання контролюючі, у яких вчитель переконується, чи розуміють його діти; ними він користується паралельно з викладом матеріалу;
– запитання з метою активізації: для співпраці учнів з учителем, для пробудження інтересу.
Запитання вчителя.
Кажуть, що у вчителя є два головні інструменти: пояснення і запитання. Вчителеві християнської етики треба пам'ятати: питати– це зовсім не те, що відповідати. Люди по різні боки столу чуються по-різному. Крім того, ціль предмета християнської етики є не так знати, як розуміти.
У продуманих і вміло сформульованих та поставлених вчителем запитаннях відкривається дітям логіка проблеми. Питання змушують бути уважними. Для дітей метод запитань цікавий тим, що відразу оцінені їхні зусилля. Учень отримує величезне внутрішнє задоволення, коли він правильно відповів і вчитель це відзначив.