Січові школи реалізовували право особистості на навчання, задовольняли, як культурні, духовні так і військово-оборонні потреби козацтва. Тут вихованці крім читання, письма, хорового співу і музики, оволодівали (читанням, письмом) військово-оборонною справи.
По закінченні січової школи най здібніші хлопці вступали, як правило, до Києво-Могилянської академії.
Частина випускників працювала церковнослужителями і вчителями в козацьких школах. Інші залишалися у своїх куренях, продовжували вдосконалювати своє бойове мистецтво. Як провило, з них виростали загартовані і мужні воїни.
Козацькі школи діяли в полкових сотенних містах і містечках України. У таких школах, крім загальних підручників і посібників, були і свої, які відповідали специфіці січових і інших козацьких шкіл. Так, одним із підручників була “Козацька читанка” (автор невідомий). Матеріали читанки пройняті ідеями українського патріотизму, національною духовністю.
Густа мережа козацьких шкіл покривала значну територію України.
Так, відомий історик козацтва О.М.Апанович вважає, що після козацької Ради 1766 р. і до кінця існування Запорозької Січі як державного утворення “в межах Вольностей Війська Запорозького нараховувалося 44 церкви, 13 каплиць, 2 скипи... у 53 поселеннях та урочищах”. Характерно, що при “кожному з цих поселень існували козацькі школи”. Знаменний історичний факт: майже в кожному населеному пункті на Землях Вольностей Війська Запорозького існували церкви, собори, шпиталі і школи, що свідчить про загальнокультурний і освітній рівень козацтва.
Козацькій педагогіці було притаманне родинно-шкільне виховання. Як вияв глибокої єдності впливу на особистість найважливіших соціально-педагогічних факторів сім’ї і школи при збереженні пріоритетності батьків, родинного оточення у виховному процесі. Більше того, родинні виховні цінності, які мали найвищий статус в усьому суспільстві, широко впроваджувались к багатогранне козацьке життя, зокрема у виховання. Це, своєю чергою, сприяло зміцненню сім’ї, підвищенню відповідальності батьків перед громадою, державою за виховання своїх дітей. На жаль останні десятиліття у справі виховання в цьому відношенні майже все було навпаки, що призвело до низької вихованості дітей.
Тому, на мою думку, потрібно кардинально змінити підхід до виховання дітей у сім’ї та дошкільних закладах, бо у школі їх уже потрібно перевиховувати, а це набагато важче робити ніж виховувати. Для батьків потрібно створити курси, які повинні пройти майбутні батьки. На цих курсах ознайомити батьків із їх відповідальністю за виховання дітей перед державою, а також перед самими дітьми. Без такої підготовки не реєструвати їх шлюб, тому що більшість батьків не розуміють, що лежить в основі правильного виховання дитини.
Більшість з батьків на перше місце ставлять матеріальне забезпечення своєї дитини, а задля досягнення цієї мети нехтують моральними принципами виховання. Вони бачать свій обов’язок в тому, щоб нагодувати дитину і одягну – так, щоб не була гірша за інших. В таких сім’ях ведуться розмови в основному як і де заробити побільше грошей, використовуючи любі шляхи.
В таких сім’ях прикладом для наслідування є ті діти, які мають модні речі. Одним словом “круті”. Тому дитина в цих сім’ях виростає егоїстом, бездушною і черствою людиною, їй не властива така риса як патріотизм.
Я вважаю, що виховна робота в дит’яслах і дитсадочках також потребує докорінної реформи. В виховній роботі основний акцент треба ставити на виховання справжнього патріота своєї землі. Щоб дитина, яка приходить в перший клас була уже справжнім патріотом своєї землі. А вчитель молодших класів повинен, навчаючи дітей, продовжувати виховувати в них любов до свого краю, свого народу, використовуючи для цього краєзнавчий матеріал, а також козацьку педагогіку, ва якій відводилась особлива роль лицарській честі і лицарській звитязі. Кожен молодий козак, стимульований громадською думкою, прагнув розвинути в собі ці шляхетні якості. В народній пам’яті, свідомості і реальному житті, в поведінці високий статус мали такі правила, закони кодексу лицарської честі, що передбачали виховувати у дітей і юнацтва:
- любов до батьків, рідної мови, вірність у коханні, дружбі, побратимстві, товаришуванні, ставленні до Батьківщини-України;
- поважне, з підкресленою ввічливістю ставлення до дівчини, жінки, бабусі;
- готовність захищати слабших, турбуватися про молодших, вболівати за дітей, їхню долю;
- непохитну вірність ідеям, принципам народної моралі, духовності (правдивість і справедливість, скромність і працьовитість, культ волелюбних заповідей батьків і дідів, вшанування пам’яті загиблих та ін.);
- відстоювання повної свободи і незалежності особистості, народу, держави;
- турботу про розвиток національних традицій, звичаїв і обрядів, бережливе ставлення до рідної природи, землі;
- прагнення роботи пожертвування на будівництво храмів, навчально-виховних і культурних закладів;
- цілеспрямований розвиток власних фізичних і духовних сил, волі, постійне самовдосконалення і самореалізацію в ім’я підвищення добробуту народу;
- уміння скрізь і усюди поступати благородно, шляхетно, проявляти доброзичливість і доброчинність, інші чесноти.
Крім того, із століттям в століття козацька педагогіка формувала у молоді такі героїчні якості, які становили кодекс лицарської звитяги. Він вимагав від кожного юнака чи юнки розвитку в собі високого рівня моралі, духовності, стійкої і незламної волі, сили духу. Кодекс лицарської звитяги в себе включав:
- готовність боротися до загину за волю, віру, честь і славу України;
- нехтування небезпекою, коли йдеться про життя друзів, побратимів, Матері-України;
- розвиток в собі стійкої, незламної волі, сили духу в боротьбі з ворогами Вітчизни, з усім, що заважає рідному народу вільно жити;
- презирство і ненависть до ворогів, прагнення звільнити рідний край від завойовників;
- готовність завжди бути господарем становища, володарем на рідній землі, ніколи не давати на поталу свою материзму і дідизну;
- героїзм, подвижництво в трудовій діяльності на благо родини, свого краю, Батьківщини і в захисті її гідності і честі.
Водночас козаки були, як правило милосердними людьми. Вони чуйно ставилися до інших людей, чесних, добрих і правдивих, ділили з ними радість і горе.
Такі високі якості козаків виховувалися з найбільш раннього віку на всіх ступенях козацької системи виховання і навчання. Відомо, що у січових, сотенних і полкових козацьких школах перехід з одного класу до іншого, від букваря до часослова, потім до Псалтиря тощо супроводжувався народними дитячими забавами, іграми, різноманітними фізичними вправами, які загартовували дітей фізично, морально, духовно.
А чому би не робити так вчителям молодших класів при переході з класу і стимул, протягом року готувалися до таких забав.
Є діти, які не можуть себе показати в навчанні, яким важко дається навчання. але вони би могли показати себе з іншої сторони (так як вони переважно фізично здорові) і уже у ранніх шкільних років готувалися до захисту своєї Вітчизни, так як в недалекому майбутньому воїни служитимуть на контрактній умові і, я думаю, що юнаків будуть набирати на конкурсній (основі) умові.
Взагалі, я вважаю, що прийшов час прийому учнів у так звані козацькі загони (колись бути піонерські загони). Це можна робити в кінці другого класу. До цього урочистого свята учнів повинні готовитися уже з перших днів приходу до школи. В класі повинні висіти кодекс юного козака і умови прийому, які повинні бути розроблені методичними кабінетами і затверджені Міністерством освіти України. Сам прийом повинне відбуватися в особливій урочистості, що дітям запам’яталося на все життя.
В козаки треба приймати учнів, які себе зарекомендували з кращої сторони, дотримуються кодексу юного козака. Але якщо учень порушив кодекс, його треба виключати із загону. Це робити треба також в урочистій формі.
Творче відродження і виховання сучасної молоді на традиціях українського козацтва – історична необхідність. Під час відродження України насамперед потрібен культ лицарства, духовних висот козаків. Для цього треба використовувати нові форми виховної роботи на традиціях українського козацтва, щоб планка національної свідомості неухильно підіймалася все вище і вище.
Лицарська духовність, як одне з найвищих досягнень національного генія, має відображатися насамперед у змісті освіти, спрямованості і методиці навчання і виховання молоді від дитсадків до вузів.
Разом із відродженням у 1991 р. Українського козацтва почала реалізовуватися ідея створення всеукраїнської дитячої та юнацької організації, це такі як “Січ”, “Молода Січ”.
У ряді регіонів України (Києві, Полтаві, Запоріжжі та ін.) вже кілька років діють козацькі вечірньо-недільні школи, колегіуми. Багато науковців вважають ( і я такої ж думки), що в нашій державі мають бути різноступеневі козацькі школи (дитсадки, початкові і середні школи), які б надавали всебічне лицарське загартування сучасної молоді, виховували їх в дусі патріотизму.
У багатьох школах проводяться ранки і вечори на козацьку тематику. Організовуються вистави, вертепи, фестивалі козацької пісні і танцю, конкурси козацьких інтелектуалів, змагання. Важливо підкреслити, що школи нагромаджують цінний досвід патріотичного, громадського виховання учнів на козацько-лицарських традиціях. Так у нашій школі уже стало традицією проводити так звані “Козацькі ігри”. Це роблять учителі фізкультури. Педколектив школи досліджує проблему “Громадянське виховання учнів на національно-патріотичних традиціях українського козацтва”. У школі розгортає свою діяльність “Козацьке товариство”, яке сприяє пізнанню кожним своїм членом націотворчих, державницьких традицій українського козацтва. На багатьох культурно-історичних фактах учнів переконуються в тому, що принести якнайбільшу користь рідній Батьківщині можна при формуванні в собі патріотичної спрямованості особистості, стійкої громадянської позиції.