За допомогою гри на учбових заняттях створюється середовище, яке закріплює позитивне відношення учнів до навчально-пізнавальної діяльності. Позитивне відношення до імітаційно-ігрової діяльності сприяє становленню самоповаги, усвідомлення власних цінностей учнями. Приймаючи активну участь в цьому виді діяльності, учень отримує можливість незалежно від вчителя та інших її учасників виразити свою думку, відстояти її, визначити самостійно способи виконання імітаційно-ігрових ролей, намітити шляхи виконання цілей, рішення навчальних проблем[10].
Гра як один з видів педагогічної діяльності являється способом фізичного та розумового виховання учнів. Ігри допомагають набути навички самостійної роботи, розвивати творче мислення, інтереси та здібності учнів. В той же час гра дозволяє не тільки оволодівати навчальною інформацією, практичними уміннями та навичками, але і має в собі великі можливості для розвитку особистих якостей.
Ігрове навчання дає можливості для розвитку ”Я„ – особистості учня – свого особистого образу, який має відповідні переважаючі якості, незалежного, впевненого в собі, здатного відстояти свою точку зору, пристосуватися до мінливих умов діяльності без втрати маючих цінностей.
В процесі гри учні набувають емоційно-ціннісний, життєвий досвід. Зацікавленість , яка виникає в процесі гри, стимулює позитивні емоції. Емоції виступають як мотив будь-якої діяльності, в тому числі і імітаційно-ігрової, так-як де емоції, там і активність, увага, уявлення, мислення, творчість. Ігрове навчання роблять навчально-пізнавальний процес привабливим та цікавим, а також ведуть за собою розвиток[14].
Ігрова діяльність реалізується в рольових ситуаціях інтелектуально-особистісної направленості, а також стимулює творчість учнів. Приймаючи на себе рольове завдання, учні не тільки користуються засобами вербального спілкування, але і прогнозують ігрові дії, тобто перевтілюються, грають, імпровізують, творять.
Ігрове навчання забезпечує емоційну та інтелектуальну сферу в учнівській аудиторії, атмосферу психологічного комфорту для кожного його учасника.
Ігрове навчання дає можливість:
а)ставить учня в позицію активного суб’єкта навчання;
б) розвивати їх здібності до самоуправління;
в)організувати навчальний процес як рішення навчально-пізнавальних проблем на основі ігрової взаємодії з учасниками ігрової ситуації [13].
Ігрові дії, які учні виконують в процесі гри, моделюють діяльність, яка має спільну структуру, компоненти, взаємодіючи між собою і забезпечуючи результативність навчання. При цьому не слід забувати, гра хороша лише тоді, коли вона готує учня до життя, до творчої, професійної діяльності. Структура діяльності передбачає наявність у грі як об’єктивних якостей, так і відображення внутрішніх станів суб’єкта. В процесі гри складаються умови для повної структури діяльності: мотив-ціль-предметні дії-способи-операції-процес-результат[13].
Дія вибору в умовах ігрового навчання потребує не тільки предметно-специфічних знань, але і уявлень учнів про свої сили, можливостях та здібностях. Освіта з використанням гри забезпечує перевагу сенсового компонента логічної пам’яті над короткочасною і механічною пам’яттю, слухової над зоровою пам’яттю, а новизна форми подачі навчальної інформації і пізнавальних дій учнів обумовлює стійкість уваги, перехід мимовільної уваги в після мимовільну, на якій базується стійкість пізнавального інтересу. Саме психологічні основи виступають мотиваційними стимулами, які забезпечують результативність ігрового навчання.
Гра виступає своєрідною формою діяльності, наслідком якої людина не тільки перевтілює дійсність, але і вдосконалює свої особистісні можливості і здібності. В грі та імітації вчитель впливає на своїх учнів з метою вдосконалення і розгортання їх творчих можливостей і здібностей. Сутність гри складається в тому, що в ній важливий не тільки результат, а і сам процес, процес хвилювань, пов’язаних з імітаційно-ігровими діями.
Гра містить в собі дидактичні можливості: 1) в них формуються мотиви та інтереси учнів (виграти та познати, навчитися діяти, приймати вірне рішення, знаходити вихід з ситуації, що склалася); 2) дії виконуються в відношенні з відповідними правилами і нормами поведінки; 3) чітко виділені операції; 4) включаються соціальні, особистісні, групові відношення. [19]
Технологія ігрової освіти передбачає: створення творчої ігрової атмосфери з відповідними конкретними завданнями; визначення цілей та мотивацій для учнів; опис технологій гри: хід гри, оцінку діяльності і аналіз знань, умінь, можливостей та дій тих хто грає.
Основою ігрового навчання можуть бути всілякі види дидактичних та ділових ігор. В останній час в навчальній практиці широко використовуються Імітаційно-навчальні ігри, які дозволяють учню в ході ігрової діяльності отримувати та збагачувати власний досвід.
Ділову гру можна визначити як імітацію господарської чи іншої діяльності підприємства (організації, колективу) у навчальних, виробничих або дослідницьких цілях, яку група осіб виконує на моделі об'єкта. Ділова гра є важливим методичним засобом дослідження або вивчення певної проблеми, підготовки та прийняття рішень, а також навчання персоналу за реальних виробничих умов.
Основними ознаками ділових ігор є:
—наявність учасників гри (дослідників, виробників), загальним завданням яких є аналіз ситуації та прийняття рішень відповідно до призначеної посади;
—наявність керівника, завданням якого є інформування про ситуацію, аналіз рішень учасників гри та коригування;
—створення певних умов, за яких учасникам треба аналізувати ситуації, що виникають, і приймати рішення,
—обов'язкова наявність невизначеності, а подеколи — й конфлікту;
—неможливість цілковитої формалізації ситуації;
—динамічність зміни ситуації та залежність її від попередніх рішень учасників гри [8].
Оскільки в реальній дійсності основою будь-якого розвитку є суперечності, то в діловій грі лише конфлікт, суперництво, подолання невпевненості можуть надати діям учасників активного характеру, зробити гру по-справжньому ефективною.
В основу гри, як правило, покладено модель об'єкта, наприклад виробництва, або, точніше, відображення такої моделі у сфері управління.
Учасники гри, відповідно до мети своїх дій, керуючись правилами й інструкціями ведення гри, а також наявними даними стосовно ситуації, формують свої одиничні моделі гри.
Підготовка й розроблення ділових ігор вимагають значної кількості часу. Попри труднощі проведення, практична спрямованість вигідно вирізняє їх порівняно зі звичайними традиційними методами навчання.
Ділові ігри, на відміну від інших традиційних методів навчання, дають змогу повніше відтворювати діяльність керівників, виявляти проблеми і причини їх появи, розробляти варіанти вирішення проблем, оцінювати кожен із них, приймати рішення і визначати механізм його реалізації. Це вможливлює розгляд проблеми не в загальному плані, а як конкретну проблему, що випливає із господарської діяльності конкретного підприємства[1].
Згідно з метою використання ділові ігри можуть виконувати різні функції: навчальні, виробничі або дослідницькі.
Навчальні ділові ігри сприяють активізації навчального процесу і суттєво прискорюють формування у учнів комплексу теоретичних знань, умінь і навичок, які впливають на підвищення ефективності діяльності управлінця.
Метою виробничої ділової гри є розробка: системи управління на підприємстві, організаційного механізму впровадження нових методів господарювання, прогнозування подальшого розвитку підприємства.
Ділова гра має такі елементи:
—назву;
—навчальну мету;
—склад учасників;
—вихідну інформацію та порядок проведення;
—підбиття підсумків [8].
Дослідницькі ігри використовують у разі перевірки гіпотез, нових принципів організації та технології робіт тощо.
Слід мати на увазі, що переважно мають висловлюватися учні, а не викладач. Він відкриває дискусію, підтримує рівновагу між учасниками ділової гри і керує нею за допомогою запитань.
Практика проведення ділових ігор показує, що за неправильної організації, без чітко встановленого регламенту часу на її завершення не вистачає. Тому викладач має чітко встановити регламент, постійно стежити за часом, щоб його вистачило на цілковитий розгляд проблеми і висновки. Обов'язок викладача — довести до свідомості учасників гри основні положення та висновки, дати чітке резюме, показати учасникам гри, чого їм вдалося досягти. Незавершеність заняття, тобто невдале підбиття підсумків ділової гри, може знецінити всю попередню роботу з її проведення[8].**
Ефективність ігрового навчання обумовлюється тим, що діяльність його учасників завжди спільна, носить «ансамблевий» характер. В процесі ігрової діяльності має місце не проста взаємодія учасників між собою, а їх спільний напрямок на досягнення ігрової цілі, якою являється не методична досконалість навчального процесу, а особистість учня, його розвиток виховання[14].
Кінцевим результатом проведення імітаційно-навчальних ігор повинна стати досвідчена особистість, розвиток її особистих здібностей, творчого стилю діяльності, активної навчальної і життєвої позиції, компетентності.
На наступному етапі визначимо роль ігор в процесі активізації навчальної діяльності учнів.
Процес ігрової діяльності являє собою важливу частину змісту усього процесу навчання. При відсутності ігрового навчання не можливо було б із учня створити розвинену та обізнану особистість, яка без ускладнень могла б орієнтуватися в повсякденних проблемах, а також швидко знаходити із них вихід.