процес навчання до реальної професійної діяльності завдяки моделюванню
рольових функцій, притаманних професійній діяльності.
2. Ділова гра створює умови для глибокого і повного засвоєння навчального матеріалу на основі системного використання знань у процесі одночасного вирішення навчальних і змодельованих проблем.
3. У процесі ділової гри реалізуються різні рівні інтелектуальної активності учнів: репродуктивний, евристичний, креативний.
4. Ділова гра є способом інтенсифікації творчої мисленнєвої діяльності в умовах організації групової і комплексної взаємодії з відпрацюванням послідовності дій у штучно створеній ситуації.
5. Ділова гра відтворює реальні процеси професійної діяльності за рахунок виконання певної ролі, що містить набір правил, які визначають як зміст, так і спрямованість, характер ігрових дій.
6. Ділова гра є двоплановою діяльністю: з одного боку, учень виконує реальну діяльність, пов’язану з вирішенням конкретних навчальних завдань, з іншого – ця діяльність має умовний характер, що дозволяє йому бути вільним, розкутим. Саме це і забезпечує емоційну привабливість гри для школярів.
7. Ділова гра як колективний метод навчання створює умови для реалізації системи суб’єкт – суб’єктних відносин за різними напрямами взаємодії: викладач – учень, учень – учень, викладач – підгрупа, учень – підгрупа тощо.
8. Ділова гра формує інтерес та емоційно-ціннісне ставлення учня до навчальної і майбутньої професійної діяльності.
9. Ділова гра стимулює розвиток особистісного потенціалу учня, його самореалізацію і самоутвердження у ситуаціях ігрової взаємодії.
10. Ділова гра виконує діагностичну функцію – дозволяє учню виявити творчі і професійні здібності, усвідомити свої потенційні можливості.
11. Ділова гра має психотерапевтичний ефект за рахунок створення умов для емоційно-психологічного розвантаження учня, зняття психологічних бар’єрів, оволодіння способами психологічного захисту у складних професійних ситуаціях.
Оптимальна реалізація дидактичних цілей гри можлива за умови розуміння викладачем сутності ділової гри та уміння методично грамотно проектувати її. Основні принципи конструювання і організації ділової гри сформульовано А.Вербицьким [1].
До них автор відносить наступні: принцип імітаційного моделювання конкретних умов та ігрового моделювання змісту і форм професійної діяльності; принцип проблемності змісту імітаційного моделювання і процесу його розгортання в ігровій моделі; принцип діалогічного спілкування; принцип двоплановості ігрової навчальної діяльності. Технологія ділової гри є творчим процесом, який базується на знанні викладачем основних вимог щодо її проектування, організації, керівництва грою. Алгоритм підготовки і проведення ділової гри визначаться її видом і особливостями професійної діяльності, що моделюється. Визначають три основні етапи проектування ділової гри: етап підготовки до гри (вибір теми гри; визначення цілей, завдань, структури гри; розробка сценарію; підготовка матеріального забезпечення; ознайомлення учнів з метою, завданнями гри; за необхідності розподіл ролей); етап проведення гри (аналіз вихідної інформації; підготовка і виконання рольових функцій учасниками гри; управління процедурою гри); етап аналізу і оцінки результатів гри (вихід з гри; самоаналіз результатів гри учнями; підсумок гри викладачем; рекомендації щодо усунення недоліків гри). Необхідно звернути увагу на особливості методичного керівництва процесом гри. Роль викладача і його взаємодія із учнями на різних етапах гри різна. Провідна роль викладача виявляється на етапі підготовки, проектування гри та на етапі підведення підсумків і аналізу результатів гри, а на основному, ігровому, етапі більш доцільно створити умови для максимальної самоорганізації діяльності учнів [20]
На підготовчому етапі викладач може бути у ролі консультанта, який допоможе учням у визначенні змісту їх діяльності відповідно до ролі, але якщо це гра-вправа, бліц-гра, операційна гра, гра-імітація, процес підготовки гри реалізується самими учнями, що стимулює їх організаторські здібності.
У процесі гри викладач може виступати у трьох основних позиціях: бути центром гри, її керівником (ігротехніком); виконувати одну з ролей (ігрова позиція) або бути в ролі помічника і консультанта; спостерігати та оцінювати дії учнів (позиція експерта). Така зміна позицій викладача дає можливість поступово розвивати навички самоорганізації у школярів. На останньому етапі гри дії викладача залежать від попередньої діяльності: він виступає у ролі експерта або залучає до оцінки результатів діяльності учнів [20].
Інтелектуальні ігри змагального характеру у формі конкурсу, учнівського турніру, інтелектуального бою використовуються найчастіше після вивчення змістового модулю на етапі проміжного контролю або після вивчення окремих тем. Такі ігри сприяють розвитку пізнавальної активності, самостійності, комунікативних навичок учнів.
Комплексні ділові ігри – більш складний вид ігрової діяльності, який моделює певну ситуацію професійної діяльності, але відрізняється більшою кількістю учасників, наявністю елементів імпровізації, високою емоційністю.
Ділові ігри добре впливають на формування всього комплексу умінь: гностичних, проектувальних, організаторських, аналітичних, конструктивних, комунікативних тощо.
Можна зробити висновок, що ігрові технології навчання є одним з ефективних шляхів вивчення матеріалу, оскільки ігрове навчання сприяє системному, цілісному формуванню знань, умінь, навичок, інтенсифікації самостійної пізнавальної діяльності, стимулюванню інтелектуально-творчих здібностей учнів.
Розділ ІІ. Практичне застосування ігрових методів на факультативних заняттях
2.1 Можливість практичного використання ігрових методів на факультативних заняттях за програмою факультативних занять з «Основ економічних знань» (автор і укладач О. О. Павленко)
Школа повинна забезпечити добру економічну освіту, щоб сформувати у учнів критичне мислення та навички, необхідні їм як громадянам для прийняття розумних рішень і впливу на формування економічної політики в країні.
Задача економічної освіти – навчити дітей розуміти базові економічні поняття. Серед них найбільш важливими є слідуючи економічні потреби, обмеженість та вибір, виробничі ресурси, спеціалізація та розподіл праці, економічні системи, взаємозалежність, ринок, попит та пропозиція, гроші та їх кругообіг, заощадження інвестиції, прибуток, витрати та ін. Отже факультативний курс для загальноосвітніх шкіл «Основи економічних знань» має за мету – залучити учнів до вивчення основ економічної теорії, засвоєння економічних понять, усвідомлення сутності економічних категорій та процесів: осмислення власної економічної позиції, готовність до її практичного втілення. Програма передбачає вивчення та засвоєння учнями основ економіки як науки про закономірності господарського життя суспільства, основополагаючих питань з мікро- та макроекономіки., основ маркетингу та менеджменту, зовнішньоекономічної діяльності, а також розуміння професійної етики.
У процесі теоретичної підготовки передбачається сформувати у учнів поняття про основні економічні категорії та закони, форми організації виробництва і праці та кінцевого результату, основні функції і задачі маркетингу, сутності та принципів менеджменту, основи управління зовнішньоекономічною діяльністю, роль підприємства і можливості реалізувати свої здібності та бажання у визначеній сфері виробництва.
Опрацювання набутих знань та формування умінь та навичок передбачається на економічних практикумах, які передбачається проводити із застосуванням різноманітних форм і методів навчання ( аналіз економічних ситуацій, імітаційні, рольові ігри, проблемні семінари та інше). [16]
Основна мета програми – формування економічного мислення, що дасть учням змогу свідомо розв’язувати проблеми, які постають перед ними в житті.
Завдання програми пролягають у тому, щоб:
1) Дати учням знання про найпростіші типові економічні явища, з якими вони зіштовхуються у своєму житті;
2) На елементарному рівні пояснити їх причини;
3) Навчити користуватися економічними законами у власних інтересах.
На вивчення курсу відводиться в 10 класі - 63год., а в 11 класі - 64 години.
Програма складається з шести розділів і практикуму. Основними питаннями першого розділу «Вступ до економічної теорії» є усвідомлення сутності економічної науки та її методології, етапів її розвитку. Визначення людини, як суб’єкта виробничих відносин. Детермінованість особистісних і соціальних потреб.
У другому розділі «Фундаментальні поняття ринкової економіки та ринкова інфраструктура» спрямоване на формування у учнів поняття ринкової економіки яка забезпечує взаємозв’язок виробництва і споживання, гарантує суспільну оцінку результатів праці відокремлених виробників, створює умови для високої ефективності виробництва. Механізм та суб’єктивно і об’єктивно детерміновані фактори ринкової економіки.
Третій розділ «Основи мікроекономіки» присвячений вивченню та усвідомлення того, що ринкова економіка це нескінченна взаємодія попиту та пропозиції. Підприємство та підприємництво – суб’єкти мікроекономіки. Усвідомлення, що прибуток – це основний показник ефективності виробництва.
У четвертому розділі «Макроекономіка та її головні проблеми» проблематика спрямована на формування уявлення, що макроекономіка – сучасна наука про соціально - регулюючу ринкову економіку
У п’ятому розділі «Світова економіка» в цьому розділі розглядається світова економіка як система світового господарства та міжнародних економічних відносин. Ступені генезису і об’єктивні основи розвитку світового господарства. Регулювання світових господарських зв’язків.