Надулась жила – коза ожила;
Та й пішла коза,
Та стрибаючи,
Своїх діток та шукаючи.
Навесні пробуджується земля, оживає природа, а з нею – радісні надії та клопоти хлібороба. Тому в березні, першому весняному місяці, діти виходили на проталені горбки, або вилазили на паркани чи дерева і закликали Весну.
Свято “Зустрічі Весни” приурочувалося в українській традиції до початку льодоходу – “коли щука хвостом розіб’є лід”, - або “коли пташка вівсянка заспіває пісню “Покинь сани, бери віз”.
Це свято, як правило, супроводжувалося обрядовими піснями-закликами, хороводними співами з пантомімою, а також іграми, в яких висловлювалося бажання пришвидшити прихід тепла, а з ним і того часу, коли закладалася основа доброго врожаю.
Складовою частиною дитячого репертуару є веснянки, гаївки.
Гаївки – це весняні ігри, які прийшли до нас з сивої давнини і поєднують у собі співи, танці, пантоміму. У дохристиянський період гаївки виконувалися навколо священних гаїв (від цього і пішла їх назва), а також на пагорбах.
З приходом християнства в Україну, гаївки виконують біля церкви, на Великдень, а також на Провідну неділю. Окрему групу складають дитячі гаївки. Вони, в основному, базуються на ігрових елементах, хоча сюжети їхні різні.
ОГІРОЧКИ
Питається мати дочки:
- Де посієш огірочки?
Приспів:
Гей, в’ються, в’ють,
Ся розвивають.
Сіймо, мамцю, над водою,
Заскородим бороною.
Приспів:...........
Посіяли огірочки
Рівнесенько, в два рядочки.
Приспів:...........
Від морозів укривали,
Водицею поливали.
Приспів:...........
А вже весна вскресла
(Ідуть, взявшись за руки, великим колом).
А вже весна вскресла, вскресла,
Що ж ти нам принесла? (2 р.)
Приспів: Гей, дівчата, весна вскресла,
Зілля зелененьке. (2 р.)
Принесла вам росу, росу,
Як дівочу красу, красу. (2 р.)
П-в: ........ Гей, дівчата, весна вскресла,
Бо дівоча краса,
Як весняна роса. (2 р.)
П-в: .......
А вже весна вскресла, вскресла,
Що ж ти нам принесла? (2 р.)
П-в: .......
Принесла вам росу,
Парубоцьку красу. (2 р.)
П-в: .......
Парубоцька краса,
Як весняна роса. (2 р.)
ОГІРОЧКИ ПУП’ЯНОЧКИ
(Дівчата беруться за руки, утворюючи видовжене коло,
подібне на огірок, або взявшись за руки, великими кривими лініями
ходять навколо церкви і співають)
Огірочки-пуп’яночки, завивайтеся, завивайтеся,
Ви, молоді дівчаточка, женихайтеся, женихайтеся.
Огірочки – пуп’яночки, вже завилися, вже завилися,
А молоді парубоньки поженилися, поженилися.
Огірочки-пуп’яночки, жовтий цвіт,
Жовтий цвіт, жовтий цвіт,
Честь і слава Україні на весь світ, на весь світ,
На весь світ, на весь світ.
Ми кривого танцю йдемо
(Дівчата беруться за руки і перша (ведуча)
малими кроками веде за собою шнур
дівчат різними колами)
Ми кривого танцю йдемо, йдемо,
Ми в нім кінця не знайдемо.
Ані кінця, а ні ладу, ладу,
Не впізнати контра ззаду.
Ти сивая зозуленько-ленько,
Закуй же нам веселенько.
Ти тоді нам закувала-вала,
Як панщина дякувала.
А тепер ми як день білий, білий.
Ми панщини не виділи.
Хлопи ходять, мальки крутять, крутять,
Пани ходять та й ся журять.
Як би хлопа заманити-нити,
Щоби хлоп йшов молотити.
Ходи, хлопе, молотити-тити,
Дам горівки ся напити.
Важко переоцінити ту величезну роль, яку дитячі ігри та забави відіграють у виховному процесі. Яку забаву не взяти, у кожній є своє раціональне зерно. Окремі ігри створюють цілі сюжетні дійства, своєрідні дитячі вистави просто неба, серед природи. Вони є не лише формою дозвілля, у них поєднуються спритність і фізичне загартування, вправність і кмітливість, гнучкість і винахідливість, наполегливість і витривалість. Вони розвивають пам’ять, увагу, зосередженість, гартують волю, почуття колективізму та взаємовиручки.
Дитячі ігри та забавки є своєрідною школою, де засвоюються перші абетки науки. Забави супроводжують дітей повсюдно: на обійстях, вулицях, левадах, у полі, за працею під час перепочинку.
Залізний ключ або Вовк
Діти стають у коло, міцно взявшись за руки. Вибраний за допомогою лічилки “Вовк” стає по середині кола і намагається з розгону прорвати його. Якщо він не прорве кола, то його запитують:
- Який ключ?
Він відповідає:
- Залізний!
Гра продовжується доти, поки “Вовк” не розірве коло. А як розірве, то виривається з нього і тікає. За ним усі женуться і співають:
Хто зловить “Вовка”, той стає на його місце і гра продовжується.
Літньо-осінні ігри
Купальські пісні та ігри.
Купайлове свято сягає корінням у доісторичну добу. Наші пращури в час літнього сонцевороту славили богиню води і вогню – Дану та бога земних плодів Купала. З прийняттям християнства ці звичаї та обряди злилися зі святкуванням 7 липня Різдва Івана Хрестителя.
На честь Івана Хрестителя у церквах співають величальні пісні, а в українських селах вирують веселі забавки, приурочені Купалові.
Напередодні свята на широкій галявині хлопці ставили дерево (“гільце”, Купалу – вербову гілку). Навколо нього дівчата водили хороводи, співали пісень, організовували ігри. У цей вечір дівчата пускали на воду вінки і дивилися, куди вони попливуть. Де вінок пристане, там живе суджений. Хлопці розкладали вогнище і стрибали через нього, щоб вогонь очистив їх від усього лихого. Вогонь не гасили, він сам мав дотліти.
А ми рутоньку посієм...
А ми рутоньку посієм, посієм,
Зеленую руту, жовтий цвіт
Посієм!
А ми рутоньку пополем, пополем!
Пополем!
А ми рутоньку нарвемо, нарвемо!
Зеленую руту, жовтий цвіт
Нарвемо!
А ми рутоньку сплетемо, сплетемо!
Зеленую руту, жовтий цвіт
Сплетемо!
А ми дівочок веберемо, вберемо!
Зеленую руту, жовтий цвіт.
Вберемо.
Коло Мариноньки ходили дівоньки
Коло Мариноньки ходили дівоньки,
Стороною дощик іде, стороною.
Що на морі хвиля, а в долині роса,
Стороною дощик іде, стороною.
Над нашою рожею червоною.
Ой на горі жито, а в долині просо,
Стороною дощик іде, ще й дрібнесенький.
Дуже популярними серед дітей є пісеньки-ігри про тваринний світ. Тематика цих пісень, кола персонажів широкі і різноманітні. Це кізонька і цапок, горобчик з дружиною, півник, бузьок, жабка, котик та багато інших живих створінь. Здебільшого вони живуть, діють і мислять як люди.
Часто тварини косять, гребуть сіно, складають його в копиці, миють, прядуть, замітають, носять воду тощо. Працелюбство – це найвища морально-етична цінність дитячого фольклору. Увесь цей матеріал, як правило, гумористично обігрується.
Козуню-любуню
1. Козуню-любуню пристань до мене.
Нічого робити не будеш в мене.
Приспів: Топ-гоп, козуню, гоп-гоп, сіренька,
Гоп-гоп, козуню, гоп-гоп, моя маленька.
2. У мене водиця віконцем тече,
І мене горобчик хліба напече.
Приспів:
3. У мене лисиці спечуть паляниці,
У мене ведмідь ізварить обід.
Приспів:
4. Послухай, козуню, як дзвони дзвонять,
Як скрипки грають, як бубни бубнять.
Кицька
- Де ти, Кицько, ходила?
- У млині сиділа.
- Що там, Кицько, робила?
- Житечко молола.
- Що там, Кицько, заробила?
- Шапочку дукатів.
- Що ти, Кицько, купила?
- Бубликів багато.
- З ким бублики поїла?
- З гостями у свято – няв, няв.
Кицька входить весела у коло й відповідає на запитання, що їй дає гурт, ілюструючи свої відповіді рухами та жестикуляцією.
Квочка
У цю народну гру діти завжди любили гратися на провесні, тільки-но квочку з курчатами випускають на двір. Забивають у землю кілочок, прив’язують до нього мотузок; по вибору хтось із дітей стає за квочку і, взявшись за кінець мотузки, рухається по колу під приспів:
Ходить квочка коло кілочка,
Водить діток, дрібних квіток,
Діти-квіти “Квок!”.
Після цих слів всі учасники гри розбігаються хто куди, а квочка, квочкаючи, ловить їх, та збирає до купи.
Хто швидше займе стільчик
Дітей ділять на 2 групи. Ті, що сидять на стільчиках у колі, тримають у правій руці хусточку або стрічку. За кожним стільчиком стоїть дитина з другої групи.
Музика А. Діти, які сидять на стільчиках, розмахують хусточками. Діти з другої групи ідуть високим кроком навколо своїх стільчиків.
Музика Б. Всі діти танцюють у колі. Із закінченням музики – швидко сідають на стільчик. Хто не встиг зайняти місце, стає за стільчиком. Гра починається з самого початку.
Льон
Всі стають в коло, а одна дитина з гурту стає в середині й показує, присідаючи, що треба робити (виконує різні рухи), як тільки хор проспіває до кінця пісеньку. Всі повинні робити те, що покаже той, хто ходить всередині.
Коли ж хтось не зробить, не зуміє чи не поспішить зробити – тому гуртом призначують якусь кару.
Дід
Учасники гри вибирають Діда, який іде до своєї хати, - чотирикутника. Діти стають півколом кроків за 10 від Діда. Гру починає Дід. Він виходить з своєї хати й поволі наближається до дітей, котрі стоять на одному місці, а ж поки Дід не проспіває своєї цілої пісні й не проробить всього до співу. Після слів “от такий плечистий, Тьху його к нечистій”, спльовують і розбігаються хто куди. Дід намагається кого-небудь заморити (ударити), а потім тікає у свою хатку, де його бити вже не можна. Коли заморений Дідом не встигне віддати йому удар назад, то сам стає Дідом, а як заморений віддасть йому удар назад, гра починається знову з тим самим Дідом.
Іде, іде дід, дід, несе, несе міх, міх.
От такий дідище, от такий старите,
От такий ногатий, от такий рукатий,
От такий вусатий, такий бородатий,