Встановлено, що коли педагог спирається у своїй роботі на здорові сили і збережені резервні можливості дитини, вона може засвоїти програму загальноосвітньої школи.
Тифлодидактика базується на загально дидактичних принципах, але їх реалізація має особливості, пов'язані з психологічними особливостями пізнавальної діяльності сліпих та слабозорих дітей. Використовуючи принцип науковості, педагог враховує такі особливості пізнавальної діяльності дітей, як фрагментарність засвоєння матеріалу, вербалізм, зниження темпу і якості засвоєння знань. При цьому науково-популярне викладення матеріалу в молодших класах, використання доступних засобів наочності, тифлотехніки, оптичної корекції для візуального сприймання сприяють тому, щоб у старших класах вчитель вже міг поглиблювати і доповнювати знання дітей, а у самих дітей виникає можливість пізнання наукових закономірностей явищ. Науковість викладу матеріалу вчителем виробляє у дітей відповідні навички систематичної роботи в процесі навчання. Враховуючи названі особливості засвоєння знань сліпими і слабозорими учнями, в навчальних планах збільшені строки навчання, введені спеціальні заняття з просторової орієнтації, корекції мови, ознайомлення з навколишнім світом, розвитку дотикового та зорового сприймання, соціально-побутової орієнтації та ін. Викладання навчального матеріалу передбачає поетапність.
Дуже важливий для тифлодидактики принцип зв'язку теорії з практикою. Збідненість конкретних уявлень ускладнює предметну діяльність дітей, з одного боку, та розуміння ними теорії — з іншого. Тому наявність інтернатної системи саме в цьому аспекті надає можливості вихователям у позаурочний час відпрацювати на практиці ті теоретичні положення, які вивчались на уроках, і навпаки, підготувати дітей до сприймання певного теоретичного матеріалу на уроках.
Ясне сприймання навчального матеріалу, використання особистого досвіду допомагають дітям засвоювати знання свідомо. Коли спостерігаються формалізм знань учнів, нерозуміння суті матеріалу, викликані поганим зором, учитель використовує спеціальні методи та прийоми навчання: конкретизацію, пояснення, практичні дії.
Особливу своєрідність має принцип наочності. У тифлопедагогіці розроблені вимоги до використання наочності відповідно до типу шкіл сліпих чи слабозорих. Тут велике значення має використання навчальної тифлотехніки (прилади для перетворення оптичних сигналів у звукові й тактильні для проведення фізичних та хімічних дослідів, рельєфні зображення, макети). Для слабозорих дітей використовують спеціальні офтальмологічні пристрої, об'ємні та рельєфні малюнки або малюнки відповідних до стану зорової функції дитини розміру, кольору, контрасту тощо.
Згідно з принципом корекційно-розвивальної спрямованості педагогічного процесу, основним у розвитку та навчанні сліпих та слабозорих дітей є нормалізація порушених зв'язків і відношень з навколишнім світом. Для здійснення корекційного впливу на пізнавальну діяльність учня з порушеним зором,формування компенсаторних новоутворень у його психіці, вчитель повинен враховувати, як виявляються пізнавальні можливості учня й особливості їх розвитку, особливості зорового сприймання дитиною з тим чи іншим очним захворюванням об'єктів зовнішнього світу, зв'язки, відношення, типи взаємодії дитини з навколишнім світом.
У реалізації принципу доступності враховується обмежений наочно-практичний досвід дітей, що відбивається на розумінні навчального матеріалу. Доступність оволодіння знаннями забезпечується використанням специфічної наочності та навчанням дітей способів сприймання навколишнього світу з використанням наявного залишкового зору та збережених органів чуття.
Реалізація принципу міцності засвоєння знань, вмінь та навичок передбачає створення спеціальних умов для корекції недоліків процесів збереження інформації у дітей з глибокими вадами зору, а також її адекватного відтворення. Часто учні шкіл для дітей зі зниженим зором, добре знаючи теоретичний матеріал, не спроможні використовувати його на практиці. Подолання цього розриву в тифлопедагогіці забезпечується використанням спеціальних методів та прийомів навчання з опорою на практичну діяльність.
Принцип індивідуального та диференційованого підходів у тифлопедагогіці передбачає вміння розуміти не лише індивідуальні й типові для різних категорій дітей навчальні можливості, але й ті проблеми, які перешкоджають їх реалізації, зокрема пов'язані з поганим зором. Так, у школі на початку року завжди складається план розміщення дітей за партами в класі згідно з офтальмологічними рекомендаціями.
За спільною ознакою стану зору здійснюються індивідуальний та диференційований підходи у навчанні.
Як зазначалось вище, певної своєрідності набувають зміст та методи навчання.
Список використаної літератури
1. Выготский Л. С. Слепой ребенок // Собрание сочинений в 6-ти т. – Т. 5. Основы дефектологии. – М.: Педагогика, 1983. – С. 86-100.
2. Воспитание и обучение слепого дошкольника //Под ред. Солнцевой Л.И. – М., Просвещение, 1967. – 175с.
3. Каплан А.И., Морозова Н.Г. Если ребенок плохо видит. – М., «Педагогика», 1969.
4. Свиридюк Т.П. Формирование интереса к учению слабовидящих школьников. – К., 1985.
5. Синьова Є. П. Тифлопсихологія: Підручник. – К.: Знання, 2008. – 365 с. – (Вища освіта ХХІ століття).