Починаючи з кінця 2001 року можна виділити ІУ етап козацького відродження. Він
характеризується посиленням уваги держави до розвитку козацьких структур і зустрічним
прагненням отримати державну підтримку зі сторони більшості новітніх козацьких об'єднань. Ця
тенденція нагадує ситуацію кількарічної давнини в Росії, коли козацький рух було поділено на
реєстровий і на нереєстровий, хоча цілий ряд проблем так і не було вирішено. Для ситуації з
відродженням козацького руху в Україні ця перспектива є неоднозначною, бо цей рух є занадто
кволим, розрізненим і слабо пов'язаним з традиційним родовим устроєм. Такий стан речей
загрожує повною формалізацією українського козацького відродження.
Козацькі організації стоять відокремлено у загальній масі об'єднань громадян за
інтересами, соціальним статусом чи грішми. Нечасті публікації в пресі, присвячені козакам, в
основному стосуються або парадної сторони їхньої діяльності (усі про перебіг Великих Рад і
масових нагороджень самодіяльними орденами), або фінансових сторін особистісних
конфліктів усередині козацького руху. Насправді за парадним антуражем - усілякими
шароварами, вольтижуванням і клонуванням гетьманів - від очей широкої громадськості
ховаються цікаві процеси.
У запеклій боротьбі між комуністами, націонал-демократами козацтво займало скоріш
вичікувальну, ніж активну позицію (хоча спочатку козацтво утворювалося як активні охоронно-
штурмові загони РУХу - брало участь у хресних ходах, церемоніях покладання трав'янистої
рослинності до підніжжя бронзових борців і антуражна охорона неформальних заходів РУХу).
Оскільки здобуття незалежності України відбулося мирним шляхом, призначення
козацтва і його подальша доля змусила губитися в здогадах не тільки нове керівництво України,
але і самих лідерів козацтва. Сотні молодих і фізично міцних чоловіків в козацькій формі
148
опинилися на узбіччі політичних процесів (особливо це стосується Білгорода-Дністровського, де
відбулася ліквідація гарнізону; сотні молодих офіцерів залишилися без роботи).
І війни ніякої ні з ким не було. Куди бідним січовикам податися? Поки козаки думали,
закрилася остання ніша - рекет. Організована злочинність вже набрала бойовиків і козакам не
знайшлося місця навіть серед "биків". Можливо, це був як раз той випадок, коли інертність
керівництва, його небажання що-небудь робити, зробила козацькому руху добру послугу.
Практично ніхто з козаків - за одиничними випадками - не заплямував себе зв'язками з
вітчизняними і закордонними мафіозі.
Таким чином, до середини 90-х років козацькі організації в Україні ( і на Буджаку)
виявилися в стані недофінансованості і недозатребуваності. Коли немає якоїсь об'єднуючої
сили, цілком природно, в середині будь-якої організації починається пошук і "призначення"
винних. Українське козацтво стрясає цілий ряд скандалів, розколів і виключень з рядів.
Головна проблема козацтва - визначити свою роль у соціально-політичному житті
суспільства. Козацтво - соціально-політичний моноліт чи плід тимчасового компромісу між
владою та частиною суспільства?
Спроба сучасних реформаторів збудувати нове суспільство з орієнтацією лише на
економічні, ринкові розрахунки, неминуче провалиться. Суспільство засновується лише на ідеї
моральності й цементується духовними прагненнями народу. Ідеологія козацтва фундується на
таких засадах: Християнство (Православ'я), прагнення до "Народовладдя" та самоврядування в
організації свого життя й на усвідомленні святого свого обов'язку - захищати рідну українську
землю й українську державність ("Душу - Богу! Серце - Людям! Життя - Батьківщині! Честь -
нікому!"). Це стало в перебігу віків свого роду генетичною особливістю козацького характеру. Й
в сучасному суспільстві, коли значний відсоток населення України розгубив, не мав або
розміняв свої ідеали на "речовизм" та долари, козацтво за рядом обставин стало найбільш
стійким носієм національно-історичних традицій українського народу, здатне зіграти роль свого
роду каталізатора громадської самосвідомості, очолити всенародний рух за відродження
України-Батьківщини.
Сучасні зміни геополітичної ситуації (тероризм, територіальні претензії Румунії до
України - Буджак) висунули на порядок денний питання про додаткові гарантії захищеності та
безпеки, територіальної, державної цілісності, забезпечення мирного проживання населення,
підтримка на достатньому рівні мобілізаційних ресурсів. Цими обставинами в теперішній час
продиктована увага державних структур до українського козацтва.
На сучасному етапі в Україні, Російській Федерації та Білорусії козацтва відроджуються
головним чином як громадські організації з культурологічними, господарськими, виховними,
охоронними та іншими функціями. Трансформація цих організацій у військові не
передбачається. В Придністров'ї на рівні Закону визначено, що козацтво виступає як
громадський рух з воєнізованим характером діяльності, а головним його завданням є захист
Вітчизни, сприяння зміцненню та розвитку державності і державної влади.
Нерозвиненість законодавчої бази відродження та розвитку Українського козацтва може
бути пояснена тим, що процес розбудови козацьких організацій в Україні іде мляво. Істотною
перешкодою розвитку козацтва є концептуальна невизначеність цього процесу.
Початок здійснення державної політики України щодо козацтва, як правило, пов'язують із
прийняттям Указу Президента України (Л.Кравчук) за №141995 від 04.01.1995 року "Про
відродження історико-культурних та господарчих традицій Українського козацтва".
Тоді ж почався процес з очищення лав козацтва від політичних екстремістів, із залучення
до "відродження" менш ангажованих, але більш кваліфікованих лідерів (на Буджаку приход до
керівництва Скляренка М.П., Царенкова О.П., Врублевського М.В., Тимофєєва В.Я., Маринеску
М.К.). В цьому сенс "одержавлення" уособлює для козацтва в цілому позитивну тенденцію, бо
дає йому шанс на приведення себе у відповідність з реаліями сучасного громадянського
суспільства. Але рішення питань, пов'язаних із визначенням основ козацької служби, в
майбутньому.
Можливо, включення козацтва в систему "держава" призведе до виникнення статусу
військових козачих спільнот, які будуть поєднувати в собі риси й держави й громадської
організації.
Що є українське козацтво у минулому й сучасному часі? Що ми активно "відроджуємо" й
намагаємось "використати"? Чи зможе козацтво зайняти свою нішу в ХХІ столітті? Як в сучасних
умовах силами громадської організації відродити тип козака-лицаря? Як згуртувати таких
людей? На якій основі відроджувати козацтво?
149
Історія українського державотворення переконливо свідчить про те, що в цьому
історичному процесі, порівняно з іншими суспільно-політичними силами, козацтво відігравало
вирішальну, провідну роль. Тому національні інтереси України вимагають створення державних
документів, зокрема законів, постанов, які б сприяли дальшому розвитку українського козацтва
як могутньої націотворчої і державотворчої потуги, залучення до його лав найширших верств
співгромадян з метою пробудження і спрямування їхньої енергії на розв'язання історичних
завдань, що стоять перед нашим суспільством і державою.
Факти неспростовно свідчать, що високі духовні набутки українського козацтва, його
видатних представників - державних і політичних керманичів, діячів науки і культури на сьогодні
залишаються невідомими широким верствам нашого суспільства. Не пробуджена і незадіяна до
конкретних державотворчих справ і не організована в козацькі форми інтелектуальна, духовна і
практично-дійова енергія сотень тисяч наших співвітчизників; вона ще «дрімає», «спить» і не
набуває продуктивних і ефективних, суспільно корисних форм, справ і чину державотворчого
характеру.
Оформлення й згуртування козаччини швидше відбувається в тих регіонах, де
загострюються військові міжетнічні, міжнаціональні, міждержавні конфлікти (Кубань,
Прикавказ'я, Придністров'я). Відсутність можливостей виконання військових функцій
призводить (як показує досвід) до розброду і хитань у козацькому середовищу, яке в свою чергу
веде до невизначеності подальшої долі і самого козацького з'єднання. Ситуація може змінитися
лише за умови зміни пріоритетів козаччини із військових на господарські й культурні. Це не
означає, що козакам на державному рівні не може бути довірено охороняти кордони країни чи
наглядати за правопорядком усередині держави (приклад - чергування козаків на ділянці
Старокозацької прикордонної застави). Сучасні козацькі формування можуть стати повноцінною
національною гвардією, яка буде поставлена на службу народу. У цьому випадку необхідна
допомога держави. І не стільки матеріальна, скільки юридична. Саме на державному рівні
мають бути вирішенні питання щодо юридичного статусу козацьких військ.