Відповіді показали, що вчителі музики були в багатьох навчальних закладах, але їх діяльність обмежувалась адміністрацією в дуже скромних межах: вкрай рідко заняття проводились регулярно і далеко не всі діти брали участь у роботі. В основному до обов’язків учителя музики входило тільки створення хору й оркестру. У зв’язку з цим констатувалось, що замість уроків з їх навчальним і виховним потенціалом по всій країні постійно проводяться репетиції, підготовки до частих концертів і т.п., які займають весь відведений для музично-освітньої роботи час. У результаті заняття музикою стають для дітей не захоплюючими зустрічами з мистецтвом, а нудним набридливим предметом.
До числа діячів вітчизняної педагогіки, що залишили помітний слід у сфері музичної освіти з гуманістичною спрямованістю у другій половині Х1Х ст., слід віднести Віктора Петровича Острогорського (1840-1902). Перші музичні враження дитини, за Острогорським, мають бути пов’язані з національним фольклором. Особливу роль він відводив колисковим пісням, вважаючи, що через їх слухання у дитини поступово виховується «чуття» до рідних наспівів.
В.Острогорський першим у вітчизняній педагогіці поставив питання про музичне виховання підростаючого покоління в родині. Він висунув та обґрунтував ідею раннього залучення дітей до музики, показав шляхи її реалізації, сформулював вимоги до рівня музичної освіченості матері як головної домашньої виховательки дітей. Вона повинна мати, на думку Острогорського, хороший слух, приємний голос, знати досить велику кількість пісень та музичну літературу для дітей, грати на музичному інструменті. Матерям необхідно змінити погляд на роль музики, побачити в ній не тільки і не стільки засіб розваги, але мистецтво, що має величезне значення для духовного розвитку дитини.
В.П.Острогорський відстоював думку про наступність, неперервність музичного виховання дітей дошкільного та шкільного віку. Він вважав недопустимим становище, коли естетичному, музичному вихованню відводилось у школі останнє місце – після розумового, морального і фізичного. Він указував на цінність не тільки уроків хорового співу, але й інших форм музичної освіти учнів. Ці та інші ідеї вченого-педагога можуть бути використані в ході розробки сучасних концепцій музичної освіти й виховання дітей.
На початку ХХ ст. цінними гуманістичними ідеями вирізнявся на сторінках журналу «Музика масам» Я.Я.Полфьоров. У 1927 р. він був призначений інспектором художнього виховання в установах соціального виховання. Уже в той час він відзначав, що мистецтво є невід’ємною частиною цілісного педагогічного процесу. Музика в соцвихові, на його думку, відмінна від профосвіти і має своє власне призначення – виховувати не професійні навички (техніка гри, співу, уміння прилюдно виконувати музичні твори), а вміння активно спостерігати музичні явища і широко на них реагувати. Активно спостерігати – це, вважав Я.Я.Польфьоров, насамперед сприймати й свідомо оцінювати музику, вміти її слухати. Виховання слухової уваги є найхарактернішою особливістю соцвиховської музичної роботи.
Я.Полфьоров бачив чотири етапи дитячої поведінки у мистецтві: потреба (хотіння) – вміння – реалізація – оформлення (художнє). Він був упевнений, що музичне виховання в закладах соцвиху існує для всіх без винятку дітей і всіх їх слід уводити в сферу «художніх музичних почувань». Він критикував перекручений, поганий тип музичної роботи у ряді регіонів замість справжнього музичного виховання. В аналізі цих недоліків бачимо його прогресивні погляди: «Дітям не подається музичної форми життєвих комплексних вузлів, – підкреслював Я.Полфьоров, – і момент зв’язку музичної творчості із поточним життям для дітей не викрито; дітям не подається не тільки елементарних знань музичної грамоти, але й просто будь-яких систематичних звичок сприймати й відтворювати музичне мистецтво». (Музика масам. – 1930, № 5-6. – с. 4-5). Окрім того, Я.Полфьоров указував, що не можна примушувати дітей співати революційні пісні в той час, коли вони вимагають пісень про квіти, весну, природу, «красиве життя» тощо.
Таким чином, висвітливши деякі ідеї та погляди на зміст музичної освіти учнів загальноосвітніх навчальних закладів, висловлені відомими музичними діячами та просвітниками другої половини Х1Х – поч. ХХ ст. Є.К.Альбрехта, М.Ф.Фіндейзена, В.П.Острогорського та Я.Полфьорова можна констатувати, що вони носили прогресивний гуманістичний характер і не втратили своєї актуальності сьогодні. Цей характер проявився перш за все у намаганні зробити музичне виховання предметом розвитку музичної культури і формування художнього смаку всіх учнів. Засобами для реалізації цієї гуманістичної ідеї у їх баченні були: доступність, регулярність, обов’язковість та неперервність музичного виховання протягом усіх років шкільного навчання, високохудожність музичного матеріалу, передусім, народного; поєднання колективних та індивідуальних форм навчання, висока професійна готовність учителя музики.
ЛІТЕРАТУРА
1. Адищев В.И. Музыкально-педагогическая концепция Е.К.Альбрехта // Музыка и время. – 2003. – № 12.
2. Вернадский В.И. Очерки и речи. – М., 1922. – Ч.П. вып.2.
3. Музыкальная энциклопедия. Под.ред. Ю.В.Келдыша. – М., 1973.
4. Музика масам. – 1930. – № 5-6.
5. Финдейзен Н. О введении в программу учебного плана Народной школы курса Всеобщей истории музыки. «Докладная записка и программа одногодичного курса». – 18 сент. 1918 г. // ГПБ. – Ф.816. – оп.1. – Ед.хр. 258.
Финдейзен Н. Положение музыкального образования в средней школе и желательные изменения в его современной постановке // РМГ. – 1900. – № 12.