Формування екологічної культури молодших школярів під час вивчення курсу Я і Україна (стр. 3 из 12)
Екологічне виховання – це створення умов для засвоєння людиною екологічної культури, виробленої суспільством, з її зміною в наступності поколінь, підкреслює А. Ільїна [27]. Екологічна культура набуває особистісного, індивідуального трактування – як прийнятий людиною спосіб гармонійної динамічної взаємодії з оточуючим її природним світом (система ціннісних орієнтацій), так і глобальне звучання – узагальнений культурно-екологічний досвід усього людства (екологічна етика). При цьому перша індивідуальна інтерпретація дає можливість говорити про різний рівень сформованості екологічної культури особистості, що має значення як параметр оцінки її динаміки в плані екологічного виховання. Таким чином, в сучасній педагогічній науці під екологічним вихованням розуміють неперервний процес навчання, виховання, розвитку особистості, спрямований на формування системи наукових і практичних знань і умінь, ціннісних орієнтацій, поведінки і діяльності, що забезпечують відповідальне ставлення до навколишнього соціально-природного середовища та здоров’я (див. рис. 1) [31].
Рис. 1. Структура процесу екологічного виховання школярів
В цьому світлі наявність у молодших школярів екологічної культури обумовлено сформованістю певних ціннісних орієнтацій, готовністю до діяльності на благо природи на основі екологічних знань та умінь, природовідповідних дій під час самостійного спілкування з нею. Проте, проаналізувавши стан навчально-виховного процесу в сучасній початковій школі, З. Запорожан [21], А. Захлєбний [22], І. Звєрєв [23], Г. Пустовіт [53] та інші справедливо зазначають, що він спрямований в основному на розвиток інтелектуальної сфери молодших школярів і менше всього орієнтований на становлення емоційно-моральних ставлень до природи, тоді як відомо, що екологічне виховання здійснюється на основі розвитку інтелектуально-емоційної сфери, тобто на основі взаємозв’язку знань і почуттів.
Разом із тим, В. Зотов стверджує, що в останні роки з’явилась тенденція розглядати екологічне виховання як один із важливих аспектів соціалізації особистості, що означає:
1) уміння здійснювати соціальні ролі і позиції, без яких неможлива взаємодія суспільства і природи, безболісне і безпечне для обох сторін;
2) наявність певних орієнтацій у вигляді оцінних суджень, провідних ідей, норм і соціально значущих мотивів поведінки;
3) сформованість «критичного» мислення, уміння передбачити наслідки своєї поведінки, «екологічна рефлексія»;
4) здатність емоційного, морально-естетичного переживання актів спілкування з природою [24].
Зокрема, саме характеристика людини з позиції екологічної вихованості стала відправною точкою у створенні моделі екологічно культурної особистості, всебічно розвинутої, готової до створення і захисту екологічних цінностей суспільства. О. Козіна і О. Степанян зазначають, що до її складу входять:
а) вимоги до особистості, сформованої в екологічному відношенні різнобічно, гармонійно, цілісно; організована її мотиваційно-змістова сфера;
б) володіння цілісною картиною сучасного світу в тріаді «суспільство – природа – людина» і осмислення місця, функцій людини в цій системі;
в) володіння системою умінь, що дозволяють виконати основні соціальні функції людини відповідно до своєї екологічної позиції в суспільстві, з розумінням цілісності екологічної картини світу і власного місця в ній [31].
Останнє обумовлює правомірність виділення наступних завдань екологічного виховання учнів початкової школи на сучасному етапі:
1)засвоєння провідних ідей, основних понять, на основі яких визначається оптимальний вплив людини на природу і навпаки;
2)розуміння різносторонньої цінності природи як джерела матеріального і духовного розвитку суспільства;
3)оволодіння прикладними знаннями, практичними уміннями і навичками раціонального природокористування, розвиток здатності оцінювати стан природного середовища, приймати правильні рішення з її покращення;
4)вироблення умінь передбачати можливі наслідки діяльності людини в природі;
5)формування розуміння взаємозв’язків у природі;
6)розвиток духовної потреби в спілкуванні з природою, осмислення її позитивного впливу на людину, прагнення до пізнання навколишньої дійсності в єдності з переживаннями морального характеру;
7)формування прагнення до активної діяльності з покращення і збереження середовища, пропаганди природоохоронних знань, нетерпимого ставлення до дій, що наносять шкоду природі [33].
Екологічне виховання утворює сферу екологічної освіти, яка з урахуванням вікових особливостей дітей молодшого шкільного віку потребує практичного застосування, тобто залучення дитини до екологічної діяльності. Під екологічною освітою розуміють складний процес навчання, виховання і розвитку особистості, спрямований на формування системи наукових та практичних знань і умінь, ціннісних орієнтацій, поведінки і діяльності, що забезпечують відповідальне ставлення до навколишнього і соціоприродного середовища та здоров’я [32]. При цьому її метою є процес становлення екологічної культури як сукупності морального досвіду взаємодії людини з природою і розвиток відповідальності людини в розв’язанні екологічних проблем в умовах стійкого розвитку біосфери і суспільства. Синтетичний характер екологічної культури дозволяє також розглянути її компоненти з позиції складових екологічної освіти як такої (див. рис. 2) [31].
Рис. 2. Структура екологічної культури
1 Варіативні компоненти: екологічне світорозуміння (відповідність поглядів сучасній картині світу), ідеал взаємовідносин людини і природи, уявлення про стратегічні шляхи наближення до нього, екологічна самосвідомість. Курсивом позначені компоненти екологічної культури, що виділяються традиційно.
2 Екологічні знання і уміння формують екологічну свідомість.
3 Екологічні переконання і світогляд нерідко розглядаються як фундаментальна основа екологічної культури.
4 Система екологічних цінностей: людина – органічна частина природи; унікальність життя; універсальна цінність природи; узгодженість потреб людини з екологічними вимогами. Ціннісні орієнтації глобальної екологічної небезпеки формують екологічні заборони: війни, виключення силових прийомів вирішення протиріч; руйнування обміну між океаном – атмосферою і умов життя в будь-якій ділянці біосфери.
Екологічна ж діяльність потребує не лише правового підґрунтя, що вимагає від дитини знання законодавчих основ охорони природи (екологічна просвіта), але й сформованості глибинної внутрішньої світоглядної бази. Проте слід враховувати, що в сучасній методиці викладання природознавства екологічна освіта як неперервний процес навчання, виховання і розвитку, спрямована на формування загальної екологічної культури, екологічної відповідальності за долю близьких людей і своєї країни, планети і Всесвіту, набуває не тільки суто теоретичного трактування (див. рис. 3).
 | діяльнісний |  | формує пізнавальні, практичні і творчі уміння екологічного характеру, розвиває вольові якості учнів, вчить проявляти активність у розв’язанні екологічних проблем; трактується як оволодіння видами і способами суспільно корисної практичної діяльності, спрямованої на формування умінь екологічного характеру |
| нормативний |  | орієнтований на систему норм і правил, вказівок і заборон екологічного характеру | |
| ціннісний | | формує морально-естетичне ставлення до природного середовища, долає надлишкову раціоналістичність і споживацтво, закликає підростаюче покоління не лише вміти бачити красу навколишнього світу і захоплюватися ним, але і вносити посильний вклад в охорону і відновлення середовища, вести здоровий спосіб життя. Система цінностей: 1) життя у всіх проявах як вища цінність; 2) людина як компонент складної системи, що вивчається екологією; 3) універсальні цінності природи; 4) відповідальність за розвиток біосфери і суспільства | |
| пізнавальний або науковий (науково-пізнавальний) | | забезпечує розвиток пізнавального ставлення до навколишнього середовища; включає природничо-наукові, соціологічні, технологічні закономірності, компонент теорії і поняття, що характеризують природу, людину, суспільство і виробництво в їх взаємозв’язку |
Рис. 3. Основні аспекти змісту екологічної освіти (за Н.М. Мамедовим)
Таким чином, метою сучасної екологічного освіти і виховання в початковій школі є становлення науково-пізнавального, емоційно-морального і практично-дієвого ставлення до навколишнього середовища та свого здоров’я на основі чуттєвого і раціонального пізнання природного й соціального оточення людини. Вони, на думку більшості вчених (Л. Бобильової, А. Захлєбного, Н. Виноградової, Т. Іванової та інших), покликані розв’язувати такі завдання: