У завдання методики навчання входять три найважливіших компоненти оптимального навчання:
1. Вивчення психолого-педагогічних основ.
2. Організація та підготовка навчальної роботи.
3. Проведення занять на високому педагогічному рівні.
Усі три компоненти впливають на такий найважливіший показник навчання, яким слугує ефект навчального контакту між педагогом і студентами.
Зміст його полягає в тому, що вся інформація, яка направляється студентами, сприймається й розуміється ними в повній відповідності з поставленими умовами і завданнями вивчення предмета. Причому ця відповідність включає й активну, додаткову роботу студентів у сфері вивчення даного предмета.
Від установлених завдань змісту та планів навчальної роботи залежить вибір тієї чи іншої форми навчальних занять з дисципліни: лекція, практична або лабораторна робота, самостійна робота чи виконання контрольної, курсової роботи (проекту).
Латинське слово lectio означає читання. Перші лекції (ХIII –XIV ст.) у західноєвропейських університетах були буквально читанням готових книг (з деякими коментарями).
У сучасних лекціях викладач, поряд із систематичним викладом фундаментальних основ науки, висловлює свої наукові ідеї, ставлення до предмета вивчення, творче розуміння його сутності й перспектив розвитку. Кожна лекція вимагає:
− аналізу розвитку наукових положень;
− історичного підходу до них;
− неодмінного висвітлення їх сучасного стану із застосуванням критичного підходу через розкриття протиріч у розвитку науки та практики.
Методика підготовки, організації, проведення та аналізу лекції буде розглянута нами в розділі “Методичні вказівки щодо проведення основних форм навчальних занять у вищій школі”.
В основі проведення лекцій лежать принципи навчання, цілі й завдання вивчення даного предмета та врівноважена відповідність усіх складників частин навчального процесу.
Кожна лекція вимагає такої побудови, щоб студенти могли конспектувати її у вигляді чітко обмежених, послідовних і взаємозалежних положень, тез із висновками.
В основній частині лекції застосовуються такі прийоми активізації діяльності студентів:
− зіткнення думок різних авторів, дослідників даної проблеми;
− викладач за тим або іншим питанням робить висновки не до кінця, тобто розглядає основні положення, дає студентам можливість самим зробити висновки, узагальнення;
− використання епізодів із життя корифеїв науки, фрагментів і зразків художніх та наукових творів; − створення ситуацій псевдовчення, псевдоускладнення і т.д.
Спостерігаючи за психічними станами студентів, викладачу необхідно зберігати взаєморозуміння та контакт з аудиторією. Цього він досягає шляхом забезпечення синхронності своєї діяльності й діяльності студентів, активної перебудови своїх дій з метою виклику позитивних емоцій і посилення мотивів студентів, що сприяють засвоєнню матеріалу. Тут потрібні:
– змістовні паузи;
– чітке виділення головного;
– вільне володіння матеріалом; – ясність викладання; – цікаві приклади й факти.
Лекція повинна бути інформативною, тобто змістовною (але без перевантажень), розвивати й уточнювати вже відоме, схематизувати й логічно конструювати різні положення, що належать до теми, питання.
Види лекцій за послідовністю: вступні, що викладають зміст, заключні.
Оглядові лекції не є повторення пройденого, вони проводяться з метою поглиблення змісту лекційного матеріалу й приведення його в чітку систему знань.
Кілька інших видів лекцій у вищій школі: академічна, розповідальна, аналітична, лекція-бесіда й популярна.
Лекція повинна відповідати таким основним вимогам:
− бути проведеною на сучасному рівні науки й техніки;
− мати закінчений характер висвітлення визначеної теми;
− мати внутрішню переконаність із силоміць логічною аргументацією та викликати в слухачів необхідний інтерес до пізнання; − містити добре продумані ілюстровані приклади;
− мати необхідну ідейно-теоретичну спрямованість;
− давати напрямок для самостійної роботи студентів;
− бути доступною для сприйняття відповідною аудиторією.
Розвиваюча роль лекційного викладання на перших курсах має потребу в більшій прискіпливості у викладі матеріалу, у більш чіткій формі логічної побудови, в уповільненому формуванні основних положень і висновків. На перших курсах потрібні конкретні вказівки про зв'язок лекцій з підручниками, посібниками, завданнями й іншою самостійною роботою. Істотно необхідно на перших курсах привчити студентів вести записи лекцій, тому що правильне конспектування не тільки фіксує основний зміст лекцій (висновки, закономірності, формулювання), але й активізує сприйняття лекційного матеріалу й організує увагу студентів до предмета.
Творче читання лекції – це напружена праця, пов'язана зі значними енергетичними витратами. Якщо під час читання про себе в людини обмін речовин підвищується на 16%, при грі в шахи – на 43%, при читанні вголос – на 48%, при грі на оркестровій трубі – на 44%, при грі професіонала на скрипці – на 52%, аматора – на 77%, то при читанні лекції обмін речовин підвищується на 94%. Викладач, читаючи лекцію, користується монологічною мовою – найбільш важким видом мови. На відміну від діалогічної мови вона вимагає більш суворої логічної послідовності, закінченості пропозицій, стилістичної точності. Монологічна мова, на відміну від письмової мови, не допускає виправлення, у ній не можна робити застереження, довгі паузи тощо.
Існують такі правила поведінки лектора (викладача) перед студентською аудиторією, сформульовані О. Космодем΄янським:
1. Педантична дисципліна лектора. Потрібно цілком виключити будьякого роду об'єктивні причини («особливі» випадки), що зривають точний початок лекції або її закінчення.
2. Найбільша (нещадна) вимогливість до самого себе. Лектор завжди зобов'язаний мати на увазі:
− техніку записів на дошці (послідовність і чіткість записів, гарна крейда, волога ганчірка та ін.);
− правильність і точність мови лекції (уникати жаргонних слів, канцелярських виразів, правильно розставляти наголос тощо);
− необхідність постійного спостереження за аудиторією та
необхідність відчувати аудиторію;
− дуже важливе для студентів запитання: «А навіщо це потрібно?»;
− не слід міркувати перед студентською аудиторією про предмети, що ви погано знаєте;
− не потрібно прикрашати лекцію гаслами й повчаннями, у які самі не вірите й не виконуєте в житті;
− не слід розповідати анекдотів. Пам'ятати, що можна «освіжити» («дати відпочити») аудиторію мудро, збагачуючи внутрішній світ студентів;
− не слід величатися перед аудиторією. Пам'ятати глибоку думку Д. Дідро, що писав: «Той, хто безперестану драпірується в царственний плащ, може ховати під ним тільки дурня».
Творча схвильованість, енергійність, стан відповідальності за хід і результат виступу відразу ж створюють в аудиторії діловий настрій.
У процесі практичних занять головна увага приділяється формуванню в студентів визначених навичок і умінь, застосуванню отриманих теоретичних знань. Тому практичні заняття мають досить строгий академічний характер.
Мету практичних занять можна подати у вигляді десяти основних положень:
1.Закріплення знань шляхом активного повторення матеріалу лекцій, конкретизації і розширення цього матеріалу, його транспозиції на визначені завдання.
2.Розвиток здатності самостійно застосовувати отримані знання для виконання визначених дій і для одержання нових знань і навичок.
3.Установлення зв'язку закономірностей, формулювань, вимірюваних показників із практикою їх застосування.
4. Ознайомлення з методами й засобами науки в їх практичному застосуванні.
5. Набуття первісних експериментальних навичок.
6. Ознайомлення з різними засобами аналізу й оцінки станів довідковими й іншими інформаційними матеріалами.
7. Набуття навичок самостійного вирішення науково-практичних питань.
8. Зведення розрізнених знань у визначену систему.
9. Виховання дисципліни й відповідальності навчальної і наукової праці.
10. Розвиток зв'язків і відношень між предметами вивчення.
На перших заняттях для рішення ставляться однотипні завдання та приклади, потім вони ускладнюються й розширюються. Відповідно змінюється і роль викладача. Спочатку він веде заняття в строгій визначеній системі, що вимагає від студентів чіткого виконання всіх робіт, суворих як за змістом, так і за формою. Потім викладач виступає як керівник і консультант при достатній самостійності студентів.
На цих заняттях студенти вчаться логічно мислити, аналізувати явища й узагальнювати факти.
Оптимальне проведення семінарських занять припускає, що студент виступає на них як активний учасник деякої наукової дискусії, доводить свою думку в суперечці.
Відповідно до таких завдань семінарські заняття вимагають досить продуманої організації і ретельної підготовки до їх проведення як викладачів, так і студентів. Розглянемо коротко, з чого складається така підготовка.
1. Визначення форми проведення заняття. Найбільш поширені три форми семінарів:
1) вільна форма у вигляді бесіди або виступів студентів без попереднього розподілу тематики;
2) реферативна форма, при якій заздалегідь з числа студентів призначаються доповідачі та співдоповідачі, що виносять на обговорення свої реферати;