Педагогіка і психологія вищої школи (стр. 5 из 17)

2. Низький рівень: викладач в аналогічній ситуації самостійно виконує відому йому послідовність необхідних дій, але «скований» нею, перенос дій відсутній. 3. Високий рівень: самостійний вибір необхідної системи дій у різних ситуаціях, але при значних зусиллях з боку викладача, наявність переносу в обмеженій кількості.

4. Досконале вміння: вільне володіння різними системами дій, широке перенесення їх на інші види діяльності без особливих труднощів, легкість виконання діяльності.

Поняття майстерності належить не до окремого (нехай і досконалого) вміння, а до деякої сукупності вмінь, які можуть бути на різних рівнях сформованості, і роблять сам процес якісно своєрідним, індивідуалізують його.

Педагогічна майстерність – це високий рівень професійної діяльності викладача, його педагогічне мистецтво, педагогічна творчість.

Його більш конкретними зовнішніми показниками є:

– високий рівень виконання, якість роботи викладача;

– доцільні, адекватні педагогічним ситуаціям дії викладача;

– досягнення результатів навчання, виховання, самостійної роботи студентів;

– розвиток у студентів здатності самостійно вчитися;

– залучення студентів до самостійного проведення наукових досліджень.

З іншої, внутрішньої сторони педагогічна майстерність – це функціональна система знань, навичок та вмінь, психічних процесів, властивостей особистості, що забезпечують виконання педагогічних завдань. Це вираження особистості викладача, його можливостей самостійно, творчо, кваліфіковано займатися педагогічною діяльністю.

Знання, якими користуються викладачі ВШ, можна підрозділити на 2 групи (основні та допоміжні) (див. табл. 5).

Кожне заняття, виступ викладача потребують від нього не просто відтворення знань, але їх відомої трансформації, узагальнення, переробки, застосовування з урахуванням конкретних умов (теми, аудиторії, досягнення проблемності навчання, зв’язку з іншими галузями науки та ін.), що неможливо без творчого мислення, уяви, уважності й спостережливості.

Таблиця 5 Характеристика груп знань викладача вищої школи

Основні	Допоміжні
Характеристика: – знання свого предмета; – психологічні знання; – педагогічні знання Необхідні в постійній діяльності викладача й забезпечують ефективність застосування допоміжної групи	Характеристика: – знання з питань теорії управління й керування навчальним процесом у вузі; – знання з суміжних наукових дисциплін; – знання наукових досягнень різних галузей науки та техніки, літератури й мистецтва Сприяють творчому й глибокому застосуванню обов’язкових, основних знань

Але викладачу потрібні не тільки знання. Так, наприклад, за словами В.О. Сухомлинського майстер педагогічної справи настільки добре знає абетку своєї науки, що на уроці, у ході вивчення матеріалу, у центрі його уваги не сам зміст того, що вивчається, а учні, їхня розумова праця, їхнє мислення, труднощі їхньої розумової праці. Таке можливо лише при формуванні педагогічних навичок.

Навички викладача – це автоматизовані компоненти його педагогічної діяльності, дії, що досягли високого ступеня досконалості й не потребують особливих зусиль і зосередження уваги при їх здійсненні.

Найважливіші навички викладача вищого навчального закладу:

– навички вивчення студентів, їх діяльності, станів і якостей, взаємин у колективах, успіхів, досягнень, труднощів і помилок у навчанні тощо. Сюди відносять навички спостереження за поведінкою аудиторії й окремих студентів, за зовнішнім вираженням уваги, утоми, зацікавленості та ін.;

– навички підготовки й проведення різних форм занять (навички вивчення літератури, складання й використання конспектів, навички розподілу уваги, оцінки часу тощо);

– мовні навички (побудова фраз, вільне застосування виразних засобів мови, вимови, наголосів);

– навички керування колективною й індивідуальною діяльністю студентів

(керування увагою, мисленням, психічними станами);

– навички організаторські (підтримка дисципліни, розподіл завдань та ін.);

– навички висококультурної зовнішньої поведінки (володіння позами, жестами, мімікою, вираженням погляду, педагогічним тактом у навчанні тощо).

Навички викладача – це одне з умов його творчості. При нестачі навичок, наприклад, у викладачів-початківців під час виступів може виникати психічна напруженість, скутість або неупорядкована активність.

Педагогічні навички дуже близькі до навичок артиста.

Уміння викладача (насамперед складні) виявляються в правильному застосуванні знань і навичок, особливо в новій і складній педагогічній ситуації. Уміння дозволяють на основі набутих знань і навичок виконувати визначені види діяльності в умовах, що змінюються. Чим досконаліше вміння, тим вільніше викладач володіє різними діями, з яких складається його педагогічна діяльність.

Основні вміння:

– передавати знання, дохідливо викладати матеріал, контролювати й оцінювати результати праці тих, яких навчають, і його власної праці;

– формувати навички, якості студентів, враховувати індивідуальні й інші можливості їх особистості;

– керувати розумовою діяльністю студентів, організовувати їх самостійну роботу й самовиховання;

– володіти собою, своїм психічним станом, зовнішнім вираженням емоцій і почуттів, виявляти педагогічний такт та ін.

Слід пам’ятати, що знання, навички та вміння викладача ВШ складають систему й виявляються залежно від його індивідуальних особливостей. Причому ця залежність настільки велика, що якості й риси особистості можуть визначати рівень його майстерності.

Педагогічна техніка – це сукупність способів і прийомів, що підвищують ефективність принципів, засобів і методів виховання та навчання.

К.С. Станіславський говорив, що мало таланту – потрібна техніка. Викладач зобов'язаний мати бездоганну техніку мови. Крім широкого діапазону, як по висоті, так і по силі використовуваних у розмові звуків, викладач повинен мати чітку дикцію, приємний тембр і виразність мови. Під час проведення занять викладач, як правило, говорить голосніше звичайного. Інтенсивність голосу здорового педагога звичайно знаходиться в межах 65–74 децибелів.

Мова викладача повинна відрізнятися чіткістю, виразністю, ясністю та доступністю викладу. Занадто голосна, криклива мова не сприяє мобілізації уваги учнів, студенти починають вести сторонні розмови, взагалі їх увага не зосереджена. Неголосна мова створює більш ділову обстановку, змушує студентів краще слухати викладача. Крім того, вона дає можливість в окремих випадках підвищувати тон, і даний контраст привертає увагу. Така мова дає багату можливість різних інтонацій, що робить її більш виразною.

При всіх індивідуальних голосових можливостях не слід думати, що голос викладача не можна тренувати й розвивати. Завдання кожного викладача полягає в тренуванні голосу, правильній його постановці.

Педагогічний такт викладача – це доцільність його дій у взаєминах зі студентами.

Виявляється педагогічний такт у правильному підході до аудиторії, до окремих студентів, у вмілому обліку їх стану, у дотриманні міри вимогливості. Такт не може суміщатися із зарозумілістю, зазнайством, черствістю, формалізмом, недоброзичливістю. Для педагогічного такту потрібні гуманізм, повага до іншого, чуйність, справедливість, оптимізм, природність, щирість, уважне ставлення до студентів.

К.Д. Ушинський говорив, що педагогічний такт, без якого вихователь, як би він не вивчав теорію педагогіки, ніколи не буде гарним вихователем-практиком, є, по суті, не більш як психологічний такт.

Викладачу варто погоджуватися з тим, що студенти високо цінують не тільки нову й глибоко наукову думку, але й сміливе, правдиве, гостре слово, що стосується і самих студентів, їх наукового росту, морального та зовнішнього вигляду, ставлення до навчальної і суспільної роботи, виробничої практики й іншим своїм обов'язкам. Вони з великою увагою вислуховують справедливу, навіть різку критику у свою адресу, особливо якщо вона виходить від шановного викладача.

Наукова організація праці викладача вищого навчального закладу

НОП викладача вищої школи – це створення фізичних, санітарно-гігієнічних, естетичних, психологічних і морально-етичних умов для найбільш продуктивної його діяльності, росту кваліфікації і суб'єктивної задоволеності працею у вищій школі.

Праця викладача вузу багатогранна, складна, специфічна.

Це розумова праця високої напруги, що відбувається на тлі незначного фізичного навантаження й рухової активності. Вона досить стомлююча. Викладачу часто не вистачає тих годин, якими законодавчо обмежується його робочий день. Іноді спостерігається недостатньо організований добовий, тижневий і місячний режим роботи деяких викладачів (залежить від об'єктивних і суб'єктивних причин).

Розрізняють суспільну та індивідуальну (особисту) наукову організацію праці викладача ВШ (рис. 12).

Забезпечення сприятливого поєднання

викладацької

та науково-дослідної

праці

Забезпечення підвищення

кваліфікації

та суб΄єктивного задоволення працею

Оптимальне планування занять, свого щоденного навантаження

Оптимальне визначення норм праці та організація можливостей щодо проведення НДР

Створення сприятливої психологічної атмосфери на кафедрах