Схильність до наслідування
Схильність до наслідування – це яскраво виражена властивість, що виявляється в спрямованості особистості до діяльності за зразком її відтворення, що має тенденцію до поширення.
Готовність студентів наслідувати своїх вихователів у більшій мірі залежить від того, які інтереси й цілі студентського колективу є важливішими, які погляди й переконання студенти розділяють, який зміст колективної думки, який авторитет вихователя і його престиж серед студентів різних курсів.
Самоствердження особистості
Самоствердження особистості – це її дійсне прагнення зайняти й утримати в системі психологічних відносин у колективі визначену позицію, що забезпечувала б даної особистості повагу, визнання, довіру, підтримку інших членів колективу.
Дослідження Я.Л. Коломинського виявляють, що студенти, які об'єктивно знаходяться в несприятливому становищі в групі, переоцінюють своє становище. Очевидно, тут має місце компенсаторна реакція, що являє собою своєрідне витіснення думки про несприятливе становище, здатна викликати внутрішній конфлікт, оскільки вона зіштовхується з високим рівнем прагнень у цій галузі.
Члени групи, що знаходяться в сприятливому становищі, мають тенденцію недооцінювати його в групі.
Самоствердження особистості – активний процес усвідомлення людиною свого рівноправного місця серед інших людей, оцінки питомої ваги своїх суспільно корисних якостей і переваг щодо інших, порівняння та зіставлення себе з іншими людьми, для того щоб не розгубити свою індивідуальність, розкрити можливості виявити себе, відігравати в діяльності колективу значущу роль.
Прагнення до самоствердження в колективі часом призводить до утворення дрібних неофіційних груп.
Виховання в колективі
Принципи виховання в колективі відбивають єдність спілкування та відокремлення особистості. Центральним питанням цього принципу є співвідношення виховної роботи з кожним окремим студентом і студентським колективом у цілому. Провідна роль належить роботі з усім колективом. При цьому необхідно врахувати два моменти: по-перше, провідна роль роботи з колективом у цілому припускає виховну роботу з кожним студентом; по-друге, значення індивідуальної роботи зростає в найменших підрозділах колективу.
Це тим більше необхідно, тому що студентський колектив складається з людей, що вступають у вищий навчальний заклад із різними мотивами. Кожна така група студентів має відмітні психологічні риси, які необхідно враховувати викладачам у своїй практичній діяльності.
Поява лідера
За допомогою аналізу було встановлено, що: а) високий рівень професійних знань своїх друзів найбільше цінують студенти 25 – 28 років, тобто ті, хто вже має життєвий досвід (36,4%), менш усього – 18 – 20-літні (20%);
б) широке коло політичних знань та інтересів важливе для більшості
студентів вікової групи 25 – 28 років (35%);
в) на високий рівень культури найменше орієнтовані студенти 23 – 24 років
(26%), в інших вікових групах ця якість займає одне з головних місць (50%);
г) самостійність суджень, високі моральні принципи, ініціативність і енергійність найменше цінують у своїх друзях знову-таки студенти у віці 23 – 24 років;
ґ) активна участь у суспільному житті має однакове значення для
студентів усіх вікових груп;
д) уміння зрозуміти й допомагати у важку хвилину, гумор, оптимізм
значною мірою цінуються студентами всіх вікових груп, крім 23 – 24-літніх.
Ці емоційні компоненти приводять до появи «неофіційного лідера», що впливає на товаришів завдяки своїм визначеним якостям, у більшості випадків позитивним (але буває і негативним). Тому питання психології студентського колективу не можна розглядати без урахування лідерства.
Роль куратора полягає насамперед у згуртуванні колективу, подоланні роз'єднаності й відчуженості у відносинах між студентами, особливо на першому курсі. Ця роль специфічна, вона не настільки офіційна й категорична, як це характерно для виробничого й армійського колективів. Куратор покликаний насамперед організовувати молодь для досягнення суспільно значущих цілей, захоплюючи їх романтикою навчання та праці, розвиваючи почуття громадського обов'язку, творчу ініціативу й самостійність.
Основними методами вивчення колективу є такі:
– спостереження в різних ситуаціях (чим ця ситуація складніша, тим спостереження будуть цікавішими й інформативнішими);
– бесіда з колективом й окремими студентами (виявлення думок, настрою, оцінки, ставлення до подій); – метод соціометрії.
Для діагностики колективних взаємин застосовують різні методи дослідження, наприклад зрізи по горизонталі й вертикалі. Горизонтальний зріз дає картину взаємин у колективі студентів, а вертикальний дозволяє визначити взаємини студентів зі старшими товаришами й викладачами. Об'єктивною оцінка колективу буде тоді, коли той, хто вивчає зможе оцінити його з позиції обох зрізів, інакше загальна картина буде спотворюватися, як, наприклад, при фотографуванні високого будинку знизу.
Про колектив не можна судити за окремими епізодами його життя. Необхідна повна характеристика цього колективу, що включає такі основні дані:
а) соціальний склад студентів, їх риси особистості, вік, можлива принале-
жність до тієї чи іншої партії;
б) відносини студентів зі старшими, викладачами і їх спрямованість; взає-
мини, настрої і думки в колективі, авторитети;
в) склад активу: загальне число активістів, риси яких переважають у колективній діяльності; як колектив оцінює події, що відбуваються в країні та за її межами; успішність і рівень суспільної активності колективу.
Сполучення соціально-психологічних й індивідуально-психологічних характеристик дозволяє конкретніше визначати слабкі ланки в структурі та психології колективу й цілеспрямовано їх переборювати.
Насамперед слід зазначити, що колективні відносини не виключають, а навпаки, припускають усебічний розвиток самостійності особистості. Тут постає ціла низка питань студентського самоврядування, його обсягу й меж, розвитку суспі-льної активності, ініціативи, самостійності, взаємній вимогливості.
Таким чином, робота куратора академічної групи проводиться за такими напрямками:
контроль навчального процесу та дотримання студентами групидисципліни й норм гідної поведінки в приміщеннях навчального закладу;
робота щодо розвитку академічної групи та згуртованості серед їїстудентів;
формування студентського активу групи та становлення студентськогосамоврядування;
встановлення тісного зв’язку з батьками студентів та представниками професорсько-викладацького складу вищого навчального закладу з метою досягнення комплексного розвитку молоді, її свідомості, активної життєвої позиції та формування її професійних здібностей.Для вирішення поставлених завдань куратор може застосовувати цілий ряд методів та форм діяльності: від вивчення особових справ й інших документів про студентів до організації масових заходів з академічною групою, від окремих неформальних бесід зі студентами до організації педагогічного консиліуму з участю батьків та студентів, від листування до конкретних дій у бік вирішення будь-якої навчальної чи іншої ситуації.
Але які б методи не застосовував куратор академічної групи, усі вони повинні бути продиктовані прагненням створити такі умови для спілкування та навчання в академічній групі, які б сприяли всебічному виконанню головної мети навчання у вищому навчальному закладі – формуванню висококваліфікованих спеціалістів, гідних громадян своєї країни.
Тема 5
1. Поняття про наукову організацію навчального процесу.
2. Поняття про навчальну програму й навчальний предмет.
3. Класифікація методів організації навчання студентів.
4. Підготовка й проведення навчальних занять.
Список рекомендованої літератури
Закон України «Про вищу освіту» // Урядовий кур΄єр. Орієнтир. – 2002. – № 86. – С.5-15.
Иванов В., Гурье Л., Зерминов А. Педагогическая деятельность: проблемы, сложности // Высшее образование в России. – 1997. – №4. – С.44-49.
Натанзон Э.Ш. Приемы педагогического воздействия. – М.: Просвещение, 1972. – 215 с.
Педагогика высшей школы / Ред. Б.А. Белокевич. – Мн.: Вышэйшая школа, 1976. – 174 с.
Подласый И.П. Педагогика. Новый курс: Учеб. для студ. пед. вузов: В 2 кн.– М.: Владос, 1999. – Кн. 1: Общие основы. Процесс обучения. – 574 с.
Педагогика. Педагогические теории, системы, технологи: Учебник / Под ред.. С.А. Смирнова. – М.: Академія, 1999. – 512 с.
Рогинский В.М. Азбука педагогического труда (Пособие для начинающего преподавателя технического вуза). – М.: Высш. шк., 1990. – 112 с.
Смирнов С.Д. Педагогика и психология высшего образования: от деятельности к личности: Учеб. пособие для слушателей ф-тов и ин-тов повышения квалификации преподавателей вузов и аспирантов. – М.: Аспектпресс, 1995. – 271 с.
Фіцула М.М. Педагогіка: Посібник. – К.: Академія, 2001. – 528 с.
Характер зв'язку компонентів системи навчального процесу значною мірою визначається відношенням координації і субординації.