1) за видом:
- ресурси (матеріальні, трудові, фінансові);
- господарські процеси та явища (постачання, виробництво, збут);
- економічні показники діяльності (прибуток, собівартість, продуктивність праці, обсяг виробництва тощо);
- організаційні форми управління (структура управління, виробництва);
- методи управління (мотивація, системи стимулювання);
- функції управління (планування, облік, аналіз, контроль).
2) за складністю:
- сукупні ресурси і господарські процеси та цілісні системи управління (оцінка стану та ефективності використання матеріальних ресурсів);
- групи ресурсів і господарських процесів (операції з одним найменуванням матеріалів або постачальником).
3) за сферою діяльності:
- об’єкти сфери постачання,
- об’єкти сфери виробництва;
- об’єкти сфери збуту;
- об’єкти сфери управління тощо.
4) за часом розрізняють об’єкти, стан яких оцінюється в:
- минулому (висновок про повноту і достовірність фінансової звітності);
- теперішньому (перевірка наявності активів, зобов’язань);
- майбутньому (результат аудиторського дослідження проблем вдосконалення відповідних систем управління).
5) за характером оцінки розрізняють об’єкти, стан яких оцінюється:
- кількісно (ресурси, економічні результати діяльності);
- якісно (організаційні форми, методи і функції управління);
- кількісно і якісно (господарські процеси – оптимізація постачальників).
6) за тривалістю знаходження в полі діяльності аудиту об’єкти бувають:
- ті, що постійно знаходяться в полі діяльності аудиту (консультації з питань оподаткування, бухгалтерського обліку);
- ті, з яких періодично проводиться аудиторська оцінка (аудит фінансової звітності);
- ті, що потребують разової оцінки (удосконалення системи управління).
7) по відношенню до видів аудиту:
- об’єкти внутрішнього аудиту;
- об’єкти зовнішнього аудиту.
Між ними суттєвих відмінностей не існує, але зовнішніх контрагентів не задовольнять результати внутрішнього аудиту, тому повнота і достовірність фінансової звітності, законність господарських операцій, платоспроможність підприємства вимагають незалежної оцінки. Це і є завданням зовнішнього аудиту.
Питання 2
Системний підхід до класифікації об’єктів аудиторської діяльності визначає використання специфічних прийомів, які складають метод аудиту. Спосіб дослідження явищ, процесів, створених людиною систем являє собою метод діяльності.
Усі прийоми аудиту можна об’єднати у три групи.
Прийоми першої групи дозволяють визначити кількісний стан об’єкта. Це візуальний огляд, перерахунок, зважування, вимірювання. Перевірка фактичного стану окремих об’єктів аудиту дозволяє визначити стан обліку в місцях їх зберігання, порядок складання первинних документів тощо. Їх називають органолептичними або прийомами фактичного контролю.
Прийоми другої групи дозволяють співставити показники. Наприклад, фактичну наявність ресурсів з реальними потребами, нормативами; дані бухгалтерських документів з інформацією необлікового характеру або з відповідними документами третіх осіб. Співставлення дозволяє визначити відхилення дійсного стану об’єктів від норм, нормативів, прогнозів, планів.
Прийоми третьої групи пов’язані з оцінкою минулого, теперішнього і майбутнього стану об’єктів аудиторської перевірки і складаються переважно з прийомів і способів економічного аналізу, планування і прогнозування.
У світовій та національній практиці аудиту знаходять широке застосування такі прийоми і методи як опитування, письмові запити, аналітичний огляд, анкетування та тестування.
Опитування передбачає отримання письмової або усної інформації з питань аудиторської перевірки від працівників суб’єкта господарювання: керівників, менеджерів, головного бухгалтера. Письмові запити аудитор може надсилати до третіх осіб (банку, дебіторів, кредиторів) з проханням прояснити ситуацію з об’єктом перевірки. За допомогою аналітичного огляду аудитор може визначити тенденції та перспективи діяльності суб’єкта господарювання не тільки за даними про його фінансове становище, а й за результатами роботи споріднених підприємств, конкурентів тощо. Анкетування полягає в отриманні від працівників та третіх осіб відповідей на попередньо поставлені запитання. Завдяки прийому тестування аудитор сам відповідає на певний перелік питань на кожному етапі аудиторської перевірки або з кожним об’єктом аудиту.
Спосіб – це засіб, який забезпечує досягнення цілей контролю загалом. Він демонструє як в цілому треба реалізовувати операцію з перевірки. Прийом є допоміжним засобом досягнення цілей контролю. Він визначає порядок і межі способу перевірки. Логічний ланцюг дослідження документу у межах проведення аудиторської діяльності можна подати в такий спосіб:
| Дія | Мета | Спосіб | Прийом |
| Дослідження документу | Попередити і виявити здійснення економічно недоцільних і юридично недостовірних та незаконних операцій | Формальна, арифметична, зустрічна, нормативна, взаємна перевірка | Суцільний, вибірковий, комбінований |
Прийоми та способи контролю за джерелами даних, які використовуються при проведенні контрольних дій, умовно поділяються на прийоми і способи документального і фактичного контролю.
Для способів документального контролю основним джерелом інформації є документи. Способи документального контролю поділяються на:
1) способи контролю юридичної повноцінності та достовірності документів;
- формальна перевірка (підчистки, помарки, виправлення);
- графологічна експертиза;
2) способи контролю операцій, відображених в документах;
- юридична оцінка законності та економічної доцільності операцій;
- логічний контроль об’єктивної можливості операції;
- зустрічна перевірка (з документами ділових партнерів);
- взаємна перевірка (банківські виписки з товарно-транспортними накладними);
- спосіб зворотного перерахунку (розрахунок контрольно-вибіркового звіряння);
- прийоми економічного аналізу;
- оцінка обгрунтованості господарської операції за даними обліку та звітності.
Для способів фактичного контролю основним джерелом інформації є фактичний стан матеріальних цінностей. Способи фактичного контролю поділяються на:
1) експертна оцінка (контрольне вимірювання робіт, контрольний запуск сировини у виробництво, лабораторний аналіз);
2) візуальне спостереження (обстеження на місці, хрономертаж робіт);
3) інвентаризація.
Документальний і фактичний контроль не існують ізольовано, а органічно доповнюють один одного.
1. Поняття аудиторського ризику
2. Модель прийнятного аудиторського ризику
3. Суттєвість та її взаємозв’язок з ризиком аудиторської перевірки
4. Професійна етика аудитора
Питання 1
З аудитом фінансової звітності безпосередньо пов’язані декілька аспектів ризику. Два основних види ризику – це аудиторський ризик та ризик бізнесу аудитора. Аудиторський ризик полягає в наступному: аудитор дійшов висновку, що фінансову звітність складено вірно, і на цій підставі висловлює в аудиторському висновку думку без зауважень, а насправді фінансова звітність містить істотні недоліки та помилки. Ризик бізнесу аудитора полягає в тому, що аудитор може зазнати втрат через відносини з клієнтом, навіть якщо аудиторський висновок, поданий цьому клієнту, є справедливим. Ілюстрацією ризику бізнесу аудитора є його юридична відповідальність перед клієнтом та користувачами інформації, сформульованій у аудиторському висновку.
Ризик аудиту або загальний аудиторський ризик являє собою ситуацію, коли аудитор може висловити неадекватну думку у тих випадках, якщо в документах фінансової звітності існують суттєві недоліки. Тобто за неправильно підготовленою звітністю підготовлено висновок без зауважень. Наявність аудиторського ризику ставить питання про страхування професійної відповідальності аудиторів. У більшості країн з розвиненим ринком аудиторських послуг страхування відповідальності аудиторів є обов’язковим.
Аудиторський ризик можна подати у вигляді моделі: ПАР = ВГР * РК * РН
ПАР – прийнятний аудиторський ризик. Означає міру готовності аудитора визнати, що фінансова звітність може містити суттєві помилки після того, як аудит завершено і складено стандартний аудиторський висновок без зауважень.
ВГР – внутрішньогосподарський ризик. Означає міру очікування аудитором того, що існує помилка в сегменті і що вона перевищує припустиму величину до перевірки системи внутрішньогосподарського контролю.
РК – ризик контролю. Означає міру очікування аудитором того, що помилки в сегменті, які перевищують припустиму величину, не буде ні попереджено, ні виявлено в системі внутрішньогосподарського контролю клієнта.
РН – ризик невиявлення. Означає міру готовності аудитора визнати, що аудиторські свідчення (докази) за тим чи іншим сегментом, відібрані до перевірки, не дозволять виявити помилки, які перевищують припустиму величину, якщо такі помилки існують. Ризик невиявлення часто є ключовим фактором даної моделі, оскільки він визначає необхідну кількість доказів. Необхідна кількість доказів обернено пропорційна рівню РН. Чим меншим є рівень ризику невиявлення, тим більше необхідно доказів.
Питання 2
ПАР зазвичай встановлюється для всього аудиту загалом і залишається на постійному рівні для всіх основних сегментів. Внутрішньогосподарський ризик та ризик контролю та встановлюють для кожного сегменту окремо, тому в межах одного й того самого аудиту ці ризики можуть змінюватися від рахунку до рахунку.
Оскільки внутрішньогосподарський ризик і ризик контролю можуть змінюватися за групами рахунків, буде змінюватися і ризик невиявлення, і необхідна кількість аудиторських доказів (свідчень). Адже кожний аудит проводиться за нових умов, і тому обсяг необхідних свідчень залежить від конкретних обставин.