Можливо, важкий стан Леніна в період написання, а точніше в період диктування, останніх своїх думок відбилося на змісті цих документів. Наше завдання полягає не в тім, щоб піймати автора на якихось помилках і протиріччях, а спробувати знайти і проаналізувати спроби Леніна скорегувати політику партії, оцінити із сьогоднішньої точки зору роль і наслідки цих робіт.
Почнемо з «Листа до з'їзду», у першій частині якого говориться про поповнення складу ЦК робітниками. Результат такої кадрової політики усім нам, на жаль, добре відомий. Замість підйому інтелектуального рівня керування країною, дотримуючи цієї тези і поширюючи його не тільки на склад ЦК, але і на склад усієї партії, комуністи домоглися практично повної деградації своєї структури, повної втрати авторитету не тільки партії і її членів, але і самої ідеї соціальної справедливості. Сьогодні в можливість соціальної справедливості мало хто вірить уже в усьому світі. Дивує примітивізм вимоги Леніна по цьому питанню. Якби ця теза була супроводжувалась якимись застереженнями, уточненнями і т.п., то можна було б говорити про неправильне тлумачення ідеї нащадками. Але цього ні, а виходить, ідея була цілком невірною.
Друга частина «Листа до з'їзду» містить особисті характеристики видатних діячів партії. На думку істориків, незважаючи на вимогу Леніна зберігати ці записи в абсолютному секреті, вони стали відомі членам ЦК ще при його житті. Імовірно, ця думка породила першу частину листа. Але тоді виходить, що невдоволення складом ЦК Ленін хотів виправити аж ніяк не кращим образом. Нереальними чи просто наївними варто визнати і спроби Леніна змусити партійний «...авангард...попрацювати над самим собою, переробити самого себе, визнати відкрито свою недостатню підготовленість, недостатнє уміння». (Ленін В.Т. 45, с. 137.)
Як відомо, ленінська пропозиція про розширення ЦК було прийнято, хоча і не за рахунок робітників. Однак у цілому ця теза використовувалася партією постійно і дав відомий результат: верхівка партії стала складатися з людей, яких не можна віднести ні до робітників, ні до інтелігенції, ні взагалі до яких-небудь людей, здатним ефективно займатися корисної для суспільства діяльністю.
Багато моментів у роботах, що відносяться до політичного заповіту, у тім чи іншому ступені актуальні для нас сьогодні. Але це не має відносини до політичних аспектів існуючого суспільного ладу. Ленін часто критикував чиновників («Краще менше, так краще»). Але чиновник є чиновник при будь-якому ладі, у будь-якій країні. Не треба плутати державного чиновника і клерка приватної чи комерційної фірми. Досвід функціонування фінансово-промислових монстрів на Заході свідчить про те, що чим більше фірма, чим більше її чиновницький апарат, тим більше клерки схожі на державних чиновників. Однак різниця все-таки є. Навіть при найбільшій кількості клерків усі співробітники фірми зацікавлені в одержанні прибутку, у той час як і при капіталізмі і при соціалізмі держчиновник зацікавлений тільки у своєму особистому благополуччі і кар'єрі.
У роботі «Як організувати змагання?» Ленін наполягає на масовому контролі робітників і селян «...за багатими, за шахраями, за дармоїди, за хуліганами...», називаючи їх пережитками проклятого капіталістичного суспільства. Шахраї і т.п. - зрозуміло. А чому треба стежити за багатими, так ще в першу чергу, якщо вони і не шахраї, і не хулігани, і не дармоїди, і взагалі - не злочинці? До речі про злочинний світ Ленін узагалі мовчить. Можна подумати, що в той час і злочинності то в країні не було, чи всі злочинці - це багаті? У таких фразах Леніна виявляється його істотний примітивізм і ідеалізований світогляд. Разом з тим, його вплив на розвиток ситуації в країні і реальна побудову нової сильної держави потрібно якось пояснити. Як пояснити - не знає, напевно, ніхто. Чи то це його політична воля, особисті якості, чи те від нього тоді взагалі мало що залежало.
Мрії Леніна про світову революцію через залучення в цей процес країн з великим населенням і слаборозвиненою економікою - Китаю і Індії - так і залишилися мріями. Очевидно крім ефекту юрби і масовості є ще якісь фактори, не менш важливі, котрі Ленін не врахував.
Отже, мій не занадто докладний аналіз останніх робіт Леніна, знайомство з думками радянських політологів (а в 1999 р. ніхто обговорювати це питання не стане) приводять до висновку, що:
1. Ленін і його соратники, чи комуністи того часу, розуміючи прагнення більшості людей до соціальної справедливості, не змогли (а швидше за все і не могли) привести народ величезної країни до тих взаємин, що відповідали би уявленням людей про справедливість;
2. Революційна зміна існуючого ладу, принаймні, Жовтнева революція, не були викликані об'єктивними причинами, як і наступна побудова соціалістичної держави;
3. Ідея соціальної справедливості займала, і завжди буде займати розуми людей поза залежністю від того, у якій країні вони живуть;
4. Спроби колишніх політологів колишнього Радянського Союзу вкласти у вуста Леніна, а також між рядків його останніх робіт, деякий, не усім зрозумілий «найглибший» зміст, є не що інше, як бажання виправдати своє право у своїх інтересах, трактувати мутні думки хворої людини, наживаючи при цьому аж ніяк не міфічний політичний капітал, а використовуючи цю можливість для кар'єрного росту і, говорячи мовою більшовиків, гноблення простих трудівників (пролетарів).
Маркс у своєму листі до Кугельмана говорить: "Історія носила б дуже містичний характер, якби "випадковості" не грали ніякої ролі. Ці випадки входять, самі складовою частиною в загальний хід розвитку, врівноважуючи іншими випадками. Але прискорення в сильному ступені залежить від цих "випадків", серед яких фігурує також і такий "випадок", як характер людей.
У наших умовах така випадковість, як характер людини, що стоїть на чолі руху , на чолі партії і робітничого класу , характер Сталіна , грає воістину фатальну роль. В умовах пролетарської диктатури, що зібрала у своїх руках усі важелі економіки, що володіє апаратом, у десятки разів більш могутнім і розгалуженішим , чим апарат будь-якої буржуазної держави, в умовах безроздільного панування в країні однієї партії і гігантської централізації всього партійного керівництва - роль генсека величезна. Його особисті якості здобувають виняткове політичне значення.
Саме тому Ленін у своєму "Заповіті" давав таке виключне значення особистим якостям Генсека, саме тому Ленін, знаючи особисті якості Сталіна, наполегливо у своєму "Заповіті" підкреслював необхідність зняття Сталіна з посади Генсека і заміни його більш перспективним для цієї ролі обличчям.
"Тов. Сталін, ставши Генсеком, зосередив у своїх руках величезну владу, і я не упевнений, чи зуміє він завжди досить обережно користуватися цією владою", - говорить далі Ленін.
Сталін ,коментуючи "Заповіт", як звичайно за допомогою софізму, зводить усю справу до брутальності, відволікаючи увагу від інших якостей, про які Ленін говорив. Тим часом саме ці якості і мають вирішальне значення.
Сталін недостатньо вірний інтересам партії, недостатньо чесно виконує свої обов'язки. Саме в цьому суть характеристики, даної Леніном Сталіну. І якщо ці свої якості Сталін при Леніні ховав, маскував, придушував, то після Леніна він дав їм волю.
Далі Ленін відзначає нетерпимість Сталіна до думок інших. Це якість у з'єднанні нелояльністю, нечесністю привело до того, що він, не терплячи біля себе людей самостійної, незалежної партійної думки, людей що духовно, ідейно, теоретично стоять вище нього, спираючись на партапарат і ГПУ, вибив їх з керівних посад, роздув їхні минулі помилки і "винайшов" десятки нових, обдурив партію, тероризував партійні маси і на місце зганьблених їм керівників партії поставив людей обмежених у теоретичному відношенні, але ручних, покірних холуїв і підлесників, готових "визнати" будь-яку його "теорію" за ленінську, будь-яку його антиленінську статтю за "історичну".
Що стосується ввічливості Сталіна стосовно товаришів, чого жадав від Генсека Ленін, то зразком може служити його "історичний лист у "Пролетарську революцію" , де сила доказу пропорційна силі крику вождя, що почуває себе в партії і країні, як у своїй вотчині, де він вільний страчувати і милувати всякого.
Спочатку обережно, а потім усе сміливіше скидаючи із себе маску "скромного" старого більшовика, якого партія "змусила" нести важкий тягар Генсека, він усе більш явно виявляв прагнення пробратися у пантеон великих людей, не гидуючи ніякими засобами. Уже свій п'ятидесятилітній ювілей він перетворив у "коронування на царство". Тисячі самих підлих, мерзенних резолюцій, привітань від "мас", вимуштруваних партійним, профспілковім і радянським апаратом, адресованих "дорогому вождю , " кращому учню Леніна ", геніальному теоретику , десятки статей у "Правді", у яких автори називали себе учнями Сталіна - таке основне тло ювілею.
Нарешті, "історична" стаття Сталіна в "Пролетарській революції" остаточно і з усім цинізмом виявляє його щирі наміри. Переробити історію так, щоб Сталін зайняв у ній "належне" йому місце великої людини - от таємний зміст статті Сталіна.
Якщо під час державного перевороту Луї Бонапарта, населення Парижу в плині декількох днів чуло гуркіт гармат, то під час державного перевороту Йосипа Сталіна партія в плині декількох років чує "пальбу" наклепу й обману. Результатів Сталін, як і Луї Бонапарт, домігся : переворот звершено, особиста диктатура, сама не прикрита , облудна здійснена.
Основна когорта соратників Леніна з керівних посад знята , і одна частина сидить по в'язницях ,інша, що капітулювала, деморалізована й обпльована, тягне жалюгідне існування в рядах партії, треті, що остаточно розклалися, - перетворилися у вірних слуг "вождя" - диктатора.