Усе це різні сторони "демократичного соціалізму" як "змішаного суспільства". Останнє передбачає і "демократизацію економіки" шляхом державного її регулювання на засадах неокейнсинства. Принципом такого регулювання і рушійною силою є ринок. Вважається, що за допомогою держави та її інститутів потрібно тримати ринок під постійним контролем, спрямовуючи його розвиток в інтересах суспільства. З цією ідеєю пов'язується концепція "співучасті" робітників і службовців в управлінні "нробництвом. Така виробнича демократія здійснюється за допомогою інституту соціального партнерства — системи колективних договорів з власниками підприємств стосовно умов праці, побуту, відпусток та ін.
Такий аспект доктрини "демократичного соціалізму", як "міжнародна демократія", включає підтримку миру, боротьбу проти гноблення і експуатації народів, допомогу слабороз-винсним країнам. Соціал-демократи розуміють, що нестабільність у міжнародних справах несумісна з їхньою метою — "демократичним соціалізмом". Такий соціалізм не може набути реального окреслення без міцного і тривалого миру, без радикального переведення на потреби реформ коштів, що затрачаються на озброєння. Розрядка в міжнародних справах пов'язується з подальшою демократизацією різних інститутів політичної системи.
Дуже важливою позитивною рисою концепції "демократичного соціалізму" є її чутливість до новітніх тенденції! розвитку цивілізації, пошуки відповіді на питання, які постають перед трудящими масами, в цілому перед суспільством, і які набувають першорядного політичного значення. Серед них центральне місце посідають проблеми екологічного середовища, суспільного контролю над небезпечними технологіями і політичною загрозою використання засобів масового знищення. Як наслідок основні цінності "демократичного соціалізму" доповнюються рівнозначними або навіть найголовнішими вимогами захисту основних передумов людського існування. Йдеться про те, яка модель науково-технічної цивілізації узгоджується з проектом будівництва суспільства свободи і рівності, що "солідарне визначає само себе".
Концепція "демократичного соціалізму" трансформується під впливом процесів, які нині відбуваються в середовищі соціал-демократії. Йдеться про два основні напрями. Перший — традиційний, здавна пов'язаний з промисловим робітничим класом, профспілками і робітничим кооперативним рухом. Він враховує якісні зміни, які нині відбуваються в продуктивних силах суспільства і відображаються неминучими змінами в матеріальній базі і надбудовних інститутах.
Не зазіхаючи на основу існуючого ладу, прибічники цього напряму категорично виступають проти того, щоб неминучі витрати перетворень перекладалися на найбільш знедолених шляхом скорочення зайнятості, демонтажу соціальної інфраструктури, а також проти безмежного панування нелюдськості, егоїзму і користолюбства. Здоровий розвиток суспільних відносин відбуватиметься лише в тому випадку, якщо більшості населення надана можливість пристосування до нової ситуації без значних економічних і соціальних втрат.
Другий напрям — модерністський, також пов'язаний з робітничим класом і його професійними організаціями. Проте захист інтересів промислових робітників перестає бути домінуючим. Відбувається дедалі більша орієнтація на працівників найманої розумової праці, зайнятих у новітніх галузях, на середні верстви науково-технічної і гуманітарної інтелігенції. Робиться висновок про розмивання класової свідомості робітників, втрату ними готовності вважати себе носіями певної колективної волі.
У цілому не можна не дооцінювати значного внеску соціал-демократії в здійснення соціальних реформ, які сприяй зростанню добробуту і соціальної захищеності бідних "ерств у багатьох країнах Заходу.
МАРКСИСТСЬКА КОНЦЕПЦІЯ СОЦІАЛІСТИЧНОГО ЛАДУ
Протягом останніх дев'яноста років однією з найбільш поширених була марксистська, комуністична доктрина соціалізму, на якій грунтувалися численні партії. Її основними постулатами були зокрема: необхідність соціалістичної революції і встановлення диктатури пролетаріату як витої форми демократії, тотальне усуспільнення засобів виробництва, централізоване планове ведення господарства і усунення ринкових відносин, заперечення соціального, ідеологічного і політичного плюралізму.
Спроби реалізувати марксистську доктрину соціалізму показали її нежиттєздатність й утопізм. Вона втратила колишню популярність. Утвердження казарменого, тоталітарного "соціалізму" спотворило саму соціалістичну ідею. В змаганні з капіталізмом країни "реального соціалізму" програли в усіх сферах суспільного життя. Застій і відставання в економіці, неспроможність використати досягнення науково-технічної революції, падіння життєвого рівня, загострення соціальних і міжнаціональних конфліктів, криза моралі і культури — все це далося взнаки. Криза сталінської концепції соціалізму в суспільній свідомості, і не тільки на буденному, а й науковому рівні, відображається як неспроможність взагалі марксизму-ленінізму, самої комуністичної доктрини соціалізму, її неадекватності реаліям сучасного світу.
Треба відзначити, що у повоєнні роки робились марні спроби модернізувати цю доктрину, відійти від "реального соціалізму", який найбільш яскраво виявив себе в колишньому СРСР.
Концепцію соціалізму, яка відрізнялася від утвердженої в Радянському Союзі, було розроблено в Югославії. Її найбільш суттєвою рисою можна вважати здійснення принципу самоврядування, а звідси — певна децентралізація і деетатизація господарського життя. Ця концепція передбачала і ширше, порівняно з командно-адміністративною моделлю, використання товарно-грошових відносин.
Різко відрізнялася від радянської концепція народної демократії, яка розглядалася як спосіб переходу до соціалізму і як устрій нового суспільного ладу. Цій концепції в цілому властиве намагання забезпечити наступність попередніх демократичних рухів, не обривати демократичні традиції, які формувались у довоєнні роки і в час боротьби з фашизмом. Перехід до соціалізму передбачався мирним шляхом, без збройного повстання, без громадянської війни і диктатури пролетаріату, але при його гегемонії, на основі парламентського режиму. В економічному плані вважалося неминучим існування багатосекторної економіки як співіснування соціалістичних, державно-капіталістичних (під суворим контролем робітничого класу) і приватних укладів господарювання. Особлива увага приділялася кооперації як формі реального усуспільнення. У політичній сфері передбачалася традиційна для деяких країн Східної Європи парламентська форма, багатопартійність при наявності опозиційних партій, а також поділ влади на законодавчу і виконавчу. Отже, народно-демократична держава мала бути правовою державою. Проте концепція народної демократії не була реалізована.
У другій половині 70-х років як результат дедалі більшого неприйняття комуністами західноєвропейських країн практики так званого реального соціалізму, що спричинила панування бюрократії, догматизму, утвердження командно-адміністративної системи, склалась доктрина єврокомунізму. Водночас необхідно було подолати властивий соціал-демократичній концепції так званої соціальної держави дефіцит | народовладдя. Головне у доктрині єврокомунізму — це ідея :універсального значення політичної демократії.
У поглядах комуністів капіталістичних країн принципове значення мало усвідомлення того, що "право" природного здійснення революції не може бути монополією і привілеєм тільки комуністичних партій, що в авангарді боротьби за радикальні зрушення, які означатимуть утвердження соціалізму, можуть бути й інші політичні сили. Змінювався і сам погляд на соціалізм, який все частіше розглядається в діалектиці соціальних і науково-технічних завоювань.
Однак реалією є те, що в деяких країнах "реального соціалізму" ще й досі офіційно прийнята правлячими комуністичними і робітничими партіями командно-адміністративна система, заснована на культі особи, а в КНДР — по суті харизматична доктрина соціалізму. Хоча і тут, і на Кубі робляться спроби дещо модернізувати, "виправити" офіційну доктрину соціалізму.
РАДИКАЛІСТСЬКІ ПОГЛЯДИ "НОВИХ ЛІВИХ"
У цих доктринах відображені погляди радикально настроєних верств дрібних власників, інтелігенції, студентства. Звинувачуючи робітничий клас у втраті революційності, вони проголошують єдиною революційною силою маргінальні верстви, по суті, дрібну буржуазію. Концепціям масових рухів 60—70-х років, відомих під назвою "нові ліві", властиві утопічність, ультраліва фразеологія, крайній ідейний еклектизм.
Теоретичні погляди "нових лівих" стосовно соціалізму можна умовно поділити на "нову ліву теорію революції" і погляди лівих радикалів на сутність і основні риси майбутнього суспільства. У працях Г. Маркузе. О. Негта. Р. Дучке, С. Кармайкла та інших наголошується на політичному насиллі, руйнуванні, запереченні. "Теорія соціалізму", визначення шляхів його побудови постають, як правило, у вигляді вказівок на те, чого при соціалізмі не повинно бути.
при повному замовчуванні таких принципових проблем, як економічна структура майбутнього суспільства, управління економічним і соціальним життям, суспільні інститути й організації, їх місце і роль у суспільстві.
Ідеологи "нових лівих" намагаються поєднати марксистське вчення про соціалізм з фрейдизмом. Особливо яскраво це виявилося в концепції Е. Фромма. Його розуміння соціалізму, що зводиться до самовдосконалення особи, "революції в собі", близьке до релігійних принципів "очищення душі", "боротьби з гріхом".