політико-правові ног}ми^ _що визначають їх організацію і повновї'ження; систему взаємодії між соціальною і політико-
управлінськими структурами з приводу політичної влади:
процеси, пов'язані з діяльністю панування; рольову структуру влади, політичні цінності, орієнтації і зразки політичної поведінки.
Приблизно такої точки зору дотримуються деякі польські політологи. Зокрема, професор А. Лопатка в праці "Держава та її політичне середовище" зазначає, що політична система складається з. .трьох, елементів: ідей/і політичних цінностей (наприклад, ідеї народовладдя, суспільного прогресу), організацій ^гл інститутів; нортй, які регулюють втілення в життя ідей та діяльність інститутів.
К. Кулчар розглядає політичну систему на двох рівнях. На рівні держави вона включає державні і політичні організації, норми (передусім правові) і ролі, які реалізуються в політичній поведінці. На рівні суспільства до політичної системи входять стандарти індивідуальної політичної поведінки, норми (насамперед етичні), ролі та організації (політичні партії, групи тиску), які або прагнуть політичної влади, або впливають на процес її здійснення. Такий підхід адекватний природі політичної системи.
При дослідженні політичних систем різних суспільств враховуються такі позиції: інвайронментальна (взаємозв'язок середовища і системи); інституціональна (організаційні елементи системи — держава, партії, громадські організації, масові об'єднання, які беруть участь у політичному житті);
регулятивна (політичні і правові норми як нормативна основна діяльність інститутів системи); комунікативна (внутрішні системні зв'язки і відносини); функціональна (політичний режим, що складається в результаті діяльності елементів системи, політичний процес); ідеологічна (політична свідомість); рольова (роль і функції політичної системи як цілого у людському суспільстві і на міжнародній арені, а також роль і призначення окремих елементів політичної системи).
Аналіз політичної системи дає змогу розкрити її структуру. Це внутрішня організація цілісної системи як специфічного способу взаємозв'язку і взаємодії компонентів, що її утворюють; стійка впорядкованість елементів; закон зв'язку між елементами. Структура дає змогу зрозуміти, яким чином організоване системне ціле.»
З чого ж починається пізнання політичної системи, аналіз її структури? Насамперед з розчленування системи на елементи і визначення серед них центрального.
'"У політичній системі суспільства є центральний компонент, який зв'язує всі інші складові в систему і стосовно якого визначається її компонентна структура. Це політична влада. Оскільки в суспільстві політична влада в основному зосереджена в державі, то державна влада є основним об'єктом політичної діяльності. Однак не можна повністю ототожнювати політичну і державну владу, бо не тільки держава, а й громадські організації наділені політичною владою. Це особливо підкреслює роль партій у здійсненні політичної влади, оскільки політичні партії створюються з метою завоювання і використання політичної влади в інтересах певних груп. Отже, політична влада є тією центральною ланкою, визначальною системною основою, навколо якої функціонують усі компоненти політичної системи.
До структури політичної системи входять: політичні ..ідносини, політичні інститути (організації), політичні і правові норми, політична свідомість і політична культура. 'І'ільта в сукупності ці компоненти (підсистеми) можуть :.абезпечпти політичну діяльність, оруикціонупаїлія політичного життя.,
Політичні відносини — це відносикп між соціальними групами, націями і народностями, між політичними інстії-іутами, між державою і громадянами з приводу влади у 'в'язку з виробленням і здійсненням політики. Політичні .-іідносини показують, яким чином соціальні суб'єкти мо-•куть здійснювати політичну діяльність через систему полі-іігчініх інститутів, норм і процедур, визначати засоби, мс-'•оди, регламентувати цю діяльність. Звичайно, в процесі
розвитку нові потреби на інтереси породжують потребу виходу за рамки існуючих норм, необхідність нових методів і засобів діяльності. Обов'язковість цих змін повинна усвідомлюватися соціальними .суб'єктами, .повинні бути знайдені нові методи і засоби1'діяльності. Без цього не може здійснюватися докорінна перебудова політичних відносин. Успіх перебудови політичного життя визначається тим, наскільки нові методи політичної діяльності, створені колективним розумом, будуть втілені у життя, якою мірою під їх впливом оновиться діяльність інститутів політичної системи (держави, партій, громадських організацій тощо).
Носієм, матеріальним субстратом політичної діяльності і політичних відносин виступають політичні інститути (організації). Це держава, політичні партії, громадські організації, рухи, об'єднання та іи. Через них соціальні суб'єкти здійснюють свою функцію суб'єкта політичної-діяльності. Отже, політичні інститути (організації) є підсистемою політичної системи. Характерним для політичної організації є наявність органів, -що відають її справами. Складові частини політичної організації функціонують у певній послідовності, кожна із них посідає визначене місце, виконує- певну функцію, має своє призначення, грає відповідну роль у політичному житті. Залежно від політичного аспекту діяльності цих організацій і об'єднань їх умовно поділяють на: організації власне політичні, які прямо і безпосередньо здійснюють політичну владу. Це головне в їхній діяльності. Такими власне політичними організаціями є держава і політичні партії; організації не власне політичні, діяльність яких, хоч і пов'язана зі здійсненням політичної влади, але це тільки один із аспектів їх функціонування (профспілки, молодіжні організації та ін.); організації, які мають лише «політичне забарвлення». Вони створюються для задоволення специфічних інтересів певних спільностей людей. В силу специфіки своїх функцій вони по суті не беруть участі в здійсненні політичної влади (наприклад, добровільні спортивні товариства і ін.). На нашу думку, до цієї політичної системи не входять ті суспільні формування, яким згідно зі встановленим порядком підмовлено у наданні офіційного статусу. Всі вони не беруть участі у формуванні і функціонуванні органів влади, хоч і претендують на політичний вплив.
Невід'ємним компонентом будь-якої політичної системи є політичні і правові норми. Вони становля;', її нормативну основу. Будучії виробленими в процесі суспільпо-поЖічпої практики, воші регулюють політичні відносини. ^ио провідних політичних норм належать державні норми, ^головним чином правові, а також ті, які мають юридичну обов'язковість (закріплені в Конституції перспективні цілі), норми громадських організацій, трудових колективів, кооперативів, які організовують їх внутрішнє життя;, норми громадських організацій, що стосуються і'х взаємовідносин з іншими організаціями — державними, партійними, громадськими; звичаї, традиції політичного життя.
У системі нормативного регулювання політичних від-носіїн важлива роль відводиться правовим нормам. Політика і право нерозривно пов'язані між собою. Але право є не тільки вираженням політики, закріпленням її. Вона активно впливає на політичну діяльність, ніби зливається з нею. Нормативний характер права характеризується тим, що воно виступає як рівне суспільне мірило щодо всіх громадян суспільства, його інститутів. Отже, правові норми — це загальнообов'язкові правила поведінки, встановлені державою з метою регулювання суспільних відносин, забезпечені всією її сплою, в тому числі примусовою. Система правових норм не тільки може впливати на політичні відносини в напрямі їх зміцнення й розвитку, а іі чинити певний деструктивний вплив. Це залежить від того, наскільки політичним відносинам, які постійно розвиваються, відповідає система правових норм, що склалася.
До політичної системи суспільства входить як підсистема також політична свідомість, політична культура — її духовні компоненти. Політична свідомість включає в себе ідеї, теорії, погляди, уявлення, почуття, традиції, що є відображенням політики і політичних відносин. Зміст політичної свідомості виявляється у формі політичної діяльності, зокрема діяльності політичних інститутів, класів, партій, масових організацій, рухів. Важливою умовою функціонування політичної системи є розвиток політичної і правової культури.
Процес розвитку політичних систем відбувається за певними закономірностями. Насамперед це закономірність рівноваги. Розвиток можна розглядати як єдність перервних і безперервних рухів. Тому політична система перебуває у постійному русі у зв'язку з економічними, екологічними змінами. Для успішного функціонування система (змагає певної врівноваженості підсистем, прийняття рішень, які б враховували інтереси більшості. Ці рішення ^ певним компромісом.
'йажіїївоіо закономірністю .еозвнтку політично. системи е закономірність маятника. Вона полягає в тому, що будь-яка система, виведена з оптимальчої рівновагії :• бік домі-нації авторитаризму чи демократизації, неодмінно спочатку переходить у свою протилежність. Чим більша непропорційність лінійного розміщення центру рішень, іим відповідно більшим буде відхилення в проі'іілежниГі бік. Амплітуда коливань за часом теж певною мірою рівнозначна. Якщо період авторитарної диктатури містився в рамках одного чи двох поколінь, то стільки ж або й більше часу потрібно, щоб позбутися негативних наслідків.