29. Партія як політичний інститут виникнення та еволюціяполітичних партій.
Партія - добровільне об’єднання людей, які прагнуть домогтисяздійсненню ідей, які вони поділяють, задоволення спільних інтересів;організована певним чином частина якоїсь соціальної верстви класу, покликанвисловлювати і захищати інтереси цієї спільноти, домагатися їх дотримання івиконання, бути її політичним «голосом», «уособленням» окремих груповихінтересів. Дехто партії розуміють як своєрідні штаби для підготовки до черговихвиборів, як засоби перетворення волі індивідів на колективну волю, як знаряддядля участі громадян у формуванні політики держави, як засіб впливу політичноїта державної еліти на маси. Феномен партій досліджували Дюверже, Сарторі.Неодмінною умовою існування будь-якої партії є протистояння їй інших партій.Партії, будучи створенні як засіб осягнення соціально-групової мети, партіїскоро стають метою самих себе, починають дбати про власний добробут і успіх.Сучасні партії є одним з найдієвіших важелів впливу громадянства на державнувладу. Прийнято вважати, що громадсько-політична організація стає партією тоді,коли ставить своєю метою боротьбу за владу. Партія може брати участь удержавних справах, але вона не може, не повинна сама перетворюватися надержаву, підміняти її, мати загальнодержавне значення, державне значення.
30. Поняття і типи партійних систем Проблеми розвиткубагатопартійної системи в
Україні.
Партійна система - структура, щоутворюється із сукупності політичних партій різних типів з їх стійкими зв’язками і взаємовідносинами між собою, а такожз державою та іншими інститутами влади, характером, умовами діяльності,поглядами на базові цінності політичної культури суспільства та ступенемузгодження цих поглядів у ході реалізації прийнятих ними ідеологічних доктрин,форм і методів практичної політичної діяльності. Уполітології партійні системихарактеризуються як невід’ємнаскладова частина політичної системи суспільства в цілому, характер якоївизначає різновид політичного режиму, механізм та ефективність функціонуваннядемократичних інститутів суспільства. Під терміном партійна система розуміють:право партій на формування власної системи правління; сукупність політичнихсил, представлених у парламенті, або таких, що прагнуть до представництвавньому; сукупність відносин між легально діючими політичними партіями, щовиявляються у спільній боротьбі, або в суперництві за владу в суспільстві;сукупність політичних партій, що існують у країні, незалежно від формдіяльності та ступеня інституціалізації згідно з чинним законодавством. Одним знайпоширеніших підходів до типології партійних ситем є виділення одно-,двох- ібагатопартійних систем. У нормально функціонуючій державі цивілізованого типузагальним критерієм визначення кількості партій є кількість партій, що маютьсвоє представництво у парламенті. У багатопартійній політичній системіпарламентська більшість побудована на комбінації основних партій,представлених і парламенті, змінюється після кожних виборів відповідно змінюютьсяі уряди. Найчастіше у світі використовується система з трьох-п’яти партій, жодна з котрих не перважає. Вонизмушені ти на компроміси. При наявності великої кількості дрібних партій, вониутворюють на час виборів блоки. Практика свідчить, що у стабільних суспільствахіснує тенденція до зменшення політичних партій, концентрації політичних сил уневеликої кількості партій.
31. Громадські організації та Рухи. Групи тиску.
Громадськіорганізації та рухи - добровільні масові об’єднання громадян, що виникають внаслідок їхнього вільного волевиявленняна основі спільних інтересів і завдань. У загальному значенні громадськіорганізації та рухи є суспільним феноменом одного порядку. Свідчення про об’єднання людей зі спільними поглядами наприроду, суспільство, літературу та мистецтво можна знайти вже у стародавніхсуспільствах. Починаючи з античних часів з’являються об’єднаннялюдей, які впливають на суспільно-політичний розвиток. Такими об’єднаннями можна вважати численні філософськішколи Стародавньої Греції, середньовічні рицарські ордени, літературні тахудржні течії епохи Відродження, політичні клуби нового часу. Громадськіорганізації являють собою масові об’єднання громадян, які виникають за їхньою ініціативою для реалізаціїдовгострокових цілей, мабть свій статут і характеризуються чіткою структурою.Наприклад профспілки, фонди, спортивні товариства. Громадські рухи - цеструктурно неоформленні масові об’єдненнягромадян і організацій різних соціально-політичних орієнтацій, діяльністькотрих як правило, має тимчасовий характер і найчастіше спрямована на виконанняпевних часткових завдань, після вирішення яких або розпадаються абоконсолідуються в нові політичні партії чи рухи. Розрізняють п’ять основних стадій у становлення політичнихрухів: 1) створення пердумов руху; 2) стадія висловлення прагнень; 3) стадіяагітації; 4) стадія розвиненої політичної діяльності; 5) стадія затухання.Відносна відстороненість громадських організацій та рухів від політики пов’язана насамперед з тим, що державабезпосередньо не втручається в їх діяльність, а лише регулює її відповідно дозаконодавства. до того ж вони на відміну від політичних інститутів не наділенівладними повноваженнями. Відрізняються вони і від політичних партій, оскількине ставлять метою оволодіти владою. Самі по собі громадські організації та рухине є політичними організаціями. Однак сама по собі їх діяльність іноді набуваєполітичного характеру, вони становлять потенційну базу для виникненняполітичних партій. Групи тиску - суспільно-політичних об’єднання, які прагнуть задоволення власнихінтересів засобом впливу на державну владу або політичні партії. Від партійгрупи тиску відрізняє те, що вони безпосередньо не борються за владу і неберуть участі у керівництві державою. Першими вивчали групи тиску А. Бентлі таЖ. Мейно. Ознаки груп тиску: 1) існування і діяльність групи поза офіційнимиструктурами й органами влади; 2) здійснення тиску на політичні інститути зметою прийняття державними органами певних рішень; 3) вимоги групи відображаютьспецифічні інтереси тієї чи іншої верстви або об’єднання громадян. Найбільш відомі групи тиску - лобі, що являють собоюрозгалужену систему агенцій і фірм, які впливають на законодавців та урядовцівз метою прийняття рішень в інтересах організацій, великих корпорацій і навітьіноземних держав. Тактика груп тиску пов’язана з вибором засобів і методів впливу на органи державної влади іваріюється від легальних до протизаконних.
32. Політичні еліти і політичне лідерство.
Політична еліта - меншістьсуспільства, що становить собою достатньою мірою самостійну, вищу, відноснопривілейовану групу, наділену особливими психологічними, соціальними іполітичними якостями, яка бере безпосередню участь у затвердженні і здійсненнірішень, пов’язаних з використаннямдержавної влади або впливом на неї. Терміном політична еліта наділяються люди,що оволоділи найбільшою кількістю позитивних якостей, цінностей і пріоритетів,займають панівні або найбільш впливові позиції в суспільній ієрархії. Теоріїеліт в сучасному вигляді були розроблені Парето, Москою, Міхельсом. Сеть їхполягає в тому, що людське суспільство завжди поділялось на привілейований,відносно нечисленний клас тих, хто управляє, та на переважну більшістьсуспільства - клас тих, ким управляють. Основу належності до еліти становлятьособливі індивідуальні і насамперед організаторські здібності, а такожматеріальна та інтелектуальна перевага, які виділяють людину в коло вибраних.До загальнис рис теорії еліт належать: підхід до історії як до сукупностісоціальних циклів, які характеризуються пануванням відповідних їм типів еліт;критика ідеї народного сувернітету як утопічного міфу романтиків; стведження,що нерівність є основою соціального життя; абсолютизація політичних відносин,визнання політичної влади однією з первісних причин соціального панування. Усучасній політології мають місце два підходи до визначення політичної еліти таїї ролі в суспільстві - функціональний та ціннісний. Прибічники функціональногопідходу головною ознакою політичної еліти визначають соціальний статус людини,її місце і роль в системі владних управлінських структур. Це меншістьнаселення, котра приймає важливі рішення в суспільстві і керує більшістю.Прихильникиціннісного підходу визначальною ознакою політичних еліт вважаютьдуховний аристократизм, заслуги, особисту перевагу одних людей над іншими.Політичне лідерство - процес взаємодії між людьми, в ході якого наділеніреальною владою авторитетні люди здійснюють легітимний вплив на суспільство,котре добровільно віддає йому частину своїх повноважень. Макс Вебер розрізняєтрадиційне лідерство, засноване на звичаях, раціонально-легальне, лідери обранідемократичним шляхом, харизматичне, засноване на вірі в особливий дар лідера.