33. Політична свідомість і політична культура.
Політична свідомість -опосередковане відображення політичного життя суспільства, суттю якого єпроблеми влади, формування, розвиток і задоволення інтересів та потребполітичних суб’єктів; сукупністьпоглядів, оцінок, установок, які відображають політико-владні відносини,набувають відносної самостійності. Структура політичної свідомості складна ісуперечлива. Згідно з функціональним принципом класифікації в ній можнавиділити такі аспекти: політико-ідеологічний, політико-дійовий. За суб’єктом політичну свідомість класифікують наполітичну свідомість нації, класу, групи, особистості, масову. За ставленням довлади розрізняється автократична свідомість і демократична свідомість. Угносеологічному відношенні класифікують свідомість на емпіричномі татеоретичному рівнях, буденну і наукову політичну свідомість. Політичнасвідомість складається в процесі пізнання кожної форми політико-владнихвідносин: законодавчої, виконавчої і судової влади, а також сукупностіполітичних інтересів суб’єктів,установки і цінності яких синтезовану в колективну волю, виражену в меті йзавданнях політичних дій і самоуправління. Важливим фактором формуванняполітичної свідомості є політичне виховання. Політична свідомість покликанаадекватно відображати процеси демократизації в зовнішньополітичному іміжнародному розвитку, прагнення народів жити в мирі і злагоді, виключити війниіз життя суспільства, досягти на ділі пріоритету загальнолюдських інтересів іцінностей, свободи соціального і політичного вибору. В Україні на сучасномуетапі розпочався і постійно відбувається складний і тривалий процес формуваннядемократичної політичної свідомості. Політична культура - частина загальноїкультури, яка формується і виявляється в процесі політичного життя; історичносоціально зумовлений продукт політичної життєдіяльності людей, їх політичноїтворчості, який відбиває процес опанування суспільством, націями, класами таіндивідами політичних відносин, а також розвиток їх власної сутності іздібностей як суб’єктівполітичного життя. Політична культура включає в себе культуру політичногомислення і поведінки індивидів і соціальних спільнот, культуру політичногомислення і поведінки індивидів і соціальних спільнот, культуру організації тафункціонування політичних інститутів і всього політичного життя в суспільстві.За структурою політична культура складається з політичних знань, політичноїідеології і психології, політичного досвіду і традицій, політичних інститутів,норм, зразків і засобів політичної діяльності. У політичній культурі особи,поряд з політичними знаннями велике значення мають емоційно-психологічнікомпоненти.
34. Політична ідеологія. Основні ідеологічні течіїсучасності (лібералізм, консерватизм, соціал-демократизм, фашизм, комунізм,націонал-соціалізм та ін).
Політична ідеологія - системаконцептуально оформлених уявлень, ідей і поглядів на політичне життя, якавідбиває інтереси, світогляд, ідеали, настрої людуй, класів, націй,суспільства, політичних партій. Політична ідеологія може розглядатися як формасуспільної свідомості і як явище культури. Лібералізм - об’єднує прихильників парламентського ладу, вільного підприємництва ідемократичних свобод (Д. Локк, Ш. Монтеск’є, Кант, Гегель, Джеферсон, Драгоманов). Консерватизм - політичнаідеологія і практика суспільно-політичного життя, що орієнтуються на збереженняі підтриманняя існуючих форм соціальної структури, традиційних цінностей іморально-правових засад. Соціал-демократизм - виступає за здійснення ідейдемократичного соціалізму в усіх сферах життя суспільства; важлива складоваполітичних лівих сил сучасності, впливова серед робітничих і демократичних кілперусім Західної Європи. Фашизм - сформувався як політична течія в 1919 році набазі категоріального синтезу концепту нації як вищої і одвічної реальності тадогматизованого принципу соціальної справедливості (Дж. Джентіле); екстремістськийполітичний рух, що виник в Італії на початку 20-х років. Ідеологія фашизмупередбачає усунення всіх чинників, які загрожували здійсненню принципуколективної етно-культурної ідентичності; індивідуалізму і лібералізму;абстрактних демократичних цінностей, асоціальних проявів. Комунізм - вчення ітеорії, які стверджують ідеал суспільного устрою, заснованого на суспільнійвласності в різноманітних формах, відсутності експлуатації, справедливомурозподілі матеріальних благ і духовних цінностей в залежності від затраченоїпраці, на основі соціально забезпеченої свободи особистості. Націонал-соціалізм(нацизм) - для нього характерні расизм, шовінізм, антидемократизм, елітизм,зовнішньополітичний експансіонізм, марення про світове панування.
35. Політика і засоби масової інформації.
До ЗМІ відносять:періодичні друковані видання, які мають постійну нумерацію і періодичновиходять у світ; різноманітні технічні засоби і способи передачі на відстаньзвукової або візуальної інформації. Функції ЗМІ в конкретному суспільствізалежать від багатьох соціально-політичних чинників: загальні функційї(гносеологічні, функцію контролю і спостереження за діями суб’єктів влади у суспільстві, функцію формуваннякультури населення); специфічні функції (функції вибору і коментуванняінформації, оціносну функцію, яка істотно впливає на формування громадськоїдумки). ЗМІ забезпечують розширену функцію людської комунікації, становлятьнетрадиційні інститути прямого зв’язкуз громадськістю, найважливіші засоби реалізації політичного процесу. Утоталітарних та авторитарних суспільствах ЗМІ перебувають під контролемдержави. На думку багатьох дослідників, найвищим і найбільш дієвим прикладомвикористання ЗМІ в політичних цілях була радянська пропегенда, з опорою на якупротягом кількох десятиріч забезпечувалося тотальне комуністичне вихованняпрактично всіх вікових груп населення і в першу чергу молоді. У демократичнихсуспільствах ЗМІ діють в умовах послабленого державного контролю. Вони маютьнабагато ширші можливості незалежного висвітлення проблем політики і влади,здійснення контролю за діями держави та недержавних впливових інститутів. Усуспільствах такого типу свобода діяльності ЗМІ відбиває одну з найважливішихцінностей демократії - вільний обмін інформацією, що сприяють перетвореннюплюралізму в гарант стійкості всієї політичної системи, її еволюційногорозвитку. Умовою ефективної реалізації пляралістичної природи ЗМІ є формуванняі підтримка їх політичної культури, створення специфічних інститутів,спрямованих на забезпечення взаємодії і діалогу різних політичних сил з опороюна ЗМІ, нейтралізацію спроб їх надмірної політичної конфронтації. Необхідністьтакої умови пояснюється тим, що навіть у у суспільствах з давнімидемократичними суспільствами взаємодія ЗМІ, предствників держави, активнихполітиків міє характер боротьби, в ході якої різні сторони довільно трактуютьрамки своєї політичної і моральної відповідальності. Виникнення новихкомунікаційних можливостей ЗМІ, зростання їх впливу на всі сфери життя іповедінку людини, перетворення їх в «четверту владу» на реальній основістимулюють взаємозв’язок міжвищими формами духовної діяльності людини і технічними засобами, щовикористовуються для передачі інформації.
36. Світовий політичний процес. Система міжнароднихполітичних відносин.
Міжнародна політика - комплексдвосторонніх та багатосторонніх політичних, економічних, дипломатичних,культурних, науково-технічних відносин між державами; історично зумовленаформа інтегративних тенденцій, які виникають у процесі розвитку світовогоспівтовариства, а також форми взаємодії між його суб’єктами. Як спосіб взаємодії між суспільними групами міжнародніполітичні відносини виникають разом з виникненням цих суспільних груп. Уструктурі міжнародних політичних відносин розрізняють відносини між державамита діяльність недержавних суб’єктів.Важливим елементом міжнародної політики є відносини між регіональнимиміждержавними об’єднаннями:військово-політичним і економічними коаліціями та союзами, інтеграційнимиорганізаціями. У багатьох сучасних наукових дослідженням міжнародний політичнийпроцес трактується як складова частина світової політики. Міжнародна політикатрактується водночас як діяльність і як мистецтво щодо проведення вжиттягрупових або державних інтересів. Нові підходи та принципи побудовивзаємовідносин між державами, започатковані з середини 80-х років, призвели дотрансформації політики конфронтації та загрози ядерного конфлікту, визнаннявзаємозалежності держав сучасного світу, відмови від силового вирішенняконфліктних проблем. Останнім часом у структурі цілей та завдань міжнародноїполітики визначають такі: участь у міжнародному поділі праці та пов’язаний з ним обмін технологіями, інформацією;розвиток культурних взаємин і сприяння культурному взаємозбагаченню; спільневирішення глобальних проблем і забезпечення глобальної безпеки; захист правлюдини у загальносвітовому вимірі.