1. Предмет, методи і функції політології.
Політологія - наука, об’єктом якої є політиката її взаємовідносини з особистістю і суспільством Деякі науковці вважають, щополітологія - це наука про систему закономірних взаємозв’язків соціальних суб’єктівз приводу політичної влади, боротьби за неї, про сутність методи та формиполітичного владування Ряд політологів продметом політології вважають вивченняполітичних систем як сукупності владних інститутів, а також політичної влади якоснови розвитку і функціонування політичних систем. Інша група вчених вважаєпредметом політології вивчення системи закономірностей розвитку іфункціонування демократії, її змісту, місця і ролі у політичній системі.Політології властиві різноманітні функції: Теоретико-пізнавальна, що означаєвивчення, систематизацію, пояснення, аналіз, узагальнення і оцінку політичнихявищ. Вона виступає теоретичною основою політичної творчості, політичних реформі реорганізацій. Теоретичне пізнання дає змогу всебічно вивчити і дослідитидосвід політичної діяльності соціальних суб’єктів. Методологічна функціяполітології охоплює способи, методи і принципи теоретичного дослідженняполітичної і практичної реалізації здобутих знань.через світоглядну функціюутверджуються цінності, ідеали, норми цмвілізованої політичної системи,політичної культури соціальних суб’єктів, що сприяє досягненню певногоконсенсусу у супільстві, оптимальному існуванню політичних інститутів.Прогностична функція полягіє у передбаченні шляхів розвитку політичнихпроцесів, різних варіантів політичної поведінки. Прикладна функція забезпечуєвироблення практичних рекомендацій щодо шляхів реалізації політичних знань.Методи політології -філософський, загальнонауковий, спеціальний. Широковикористовуються емтоди емпіричних соціологічних досліджень, математичніметоди, аналіз статистичних даних та ін.
2. Етапистановлення політичної науки. Розвиток політології в Україні.
Виникненняполітології йшло такими стадіями: 1 - від чпсів Аристотеля до середини ХІХ ст.(філософський період розвитку політології); 2 від середини ХІХ ст. дозакінчення другої світової війни (емпіричний період розвитку науки, опора напрактичний досвід); 3 - від закінчення другої світової війни донині (періодкритисного переосмислення всього арсеналу накопичених емпіричних і теоретичнихзнань та подільшого їх поглиблення). В 1903 році було створено Американськуасоціацію політичних наук, а в 1949 під егідою ЮНЕСКО виникла Міжнароднаасоціація політичної думки. У Радянському Союзі до кінця 80-х років політологіюназивали лженаукою. Окремі політичні дослідження якщо здійснювалися, то лише вмежах історичного матеріалізму, наукового комунізму, історії КПРС, теоріїдержава і права. Але й вони зводилися до засилля догм офіційного марксизму. ВУкраїні розвиток політології став можливим лише з набуттям незалежності. З 1990р політологія як навчальна дисципліна почала запруваджуватися у вищихнавчальних закладах.
3. Політична думка в країнах Стародавнього Сходу (Конфуцій, Лаоцзи, Заратустра)
Конфуцій створюєправильну, на його думку, концепцію державного управління, висловлює з цьогоприводу конкретні практичні поради, які можна і сьогодні брати на озброєння,вчить правителів методам завоювання довіри народу, обгрунтовує принципикерування суспільством, забезпечення всезагального щастя на шляху чеснот ісправедливості. Трактат «Лунь-юй» протягом багатьох віків вважався основнимпредметом у китайських школах. Конфуцанство розвивали Мен-цзи та Сунь-цзи.Мен-цзи одним з перших висловив сумнів у абсолютності влади правителя, відкидавідеї демократії. Вважаючи їх не придатними для Сходу. Сунь-цзи стверджувавприродність зла у людині, а тому закликав до її самовдосконалення усуспільстві. На його думку теза про рівність людей - це направда, а застосуванясили на основі права і закону дає гарні наслідки. Основоположною категорієюЛаоцзи є «дао», що символізує природний, незалежний ні від кого і ні від чогоперебіг подій, втілення чеснот, природної справедливості та загальної рівності.Навіть перемога у війні сприймається Лаоцзи як благо.основний принцип поведінки- можливість діяти не відходячи від вимог «дао». Даосизм у всіх сферахорієнтувався на поміркованість, стриманість, незміність природного станусправ. Моїзм - найзначнішіми його досягненнями є:чітке обгрунтування теоріїсуспільного договору виникнення держави; висунення ідеї федеративного устроюдержави; практичні пропозиції щодо побудови жорсткої адміністративної системи;доктрина казарменого рівноправ’я. Легізм - держава виступає як найвища мета івінець діяльності людини, а право і закон як найліпший засіб досягнення такоїмети. Головні риси закону - верховенство, унівуерсальність, жорстокість, обов’язковістьдля всіх. Основні методи побудови деспотичної держави матеріальне стимулюванняприватних власників, спрямованість їх на землеробство; заохочення бідних донабуття власност, а багатих до добровільної віддачі частини майна бідним;методмнагород і покарань, де перевага надається покаранням.
4. Політична думка мислителів Стародавньої Греції (Платоні Аристотель).
Головні праціПлатона «Політика», «Держава», «Закони». Найвидатніші заслуги Платона булозакладення основ політичної філософії, розробка концепції ідеальноїсправедливої держави, політичної солідарності, колективізму і рівності,аристократії, тимократії, олігархії, монархії, тиранії, демократії, філософськеобгрунтування теорій політики, політичного знання, політичного мистецтва,ідеології, геніальне передбачення розмежування влад, поділу праці, освіченогоабсолютизму, скасування приватної власності, оригінальні пропозиції системи державноївлади.Держава виконує три функції (радницьку, захисну і ділову), якіпокладаються на три стани (правителів, вояків і виробників). Існує 8 типівдержав:1) істинне правління; 2) законна монархія; 3) незаконна монархіятиранія; законна влада небагатьох - аристократія; 5) незаконна влада небагатьох- олігархія; 6) законна демократія із законами; 7) незаконна демократія беззаконів;8) тимократія - спартанський тип владування. Політика - це царськемистецтво, засноване на знанні і таланті правити людьми. Аристотель - головніпраці «Політика», «Афінська політія», «Риторика», «Етика». Розглядає людину якполітичну істоту, об’єктивне начало всіх політичних явищ. Держава - організаціялише тих людей, хто може брати участь в законотворчій, судовій і військовій діяльності.Держава, що виникла природнім шляхом - це самодостатня для існування сукупністьгромадян. Правильні форми держави ті, де правителі турбуються про суспільнеблаго, неправильні - ті, де правителі турбуються про приватні інтерси. Ідеальнаформа - політія, поєднання демократії і олігархії, де багаті замирюються збідними шляхом швидкого зростання чисельності середнього класу. Для запобіганняполітичних переворотів принцип рівності політики доповнюють принципомсправедливості. Політична справедливість можлива лише у стосунках між вільнимиі рівними людьми і втілюється у політичній формі владування. Право - цевиключно політичний інститут. Воно складається з природнього права івстановленого людьми права. Всесвітньо історичне значення політичної концепціїАристотеля полягає: у завершенні мислителем стародавньої політології, як наукинаук; вчення про найвище благо людини і держави; у започаткуванні політичноїетики, розумінні політики як високоморальної інтелектуальної справедливоїдіяльності; у створенні політичної юриспунденції, обгрунтуванніконституціалізму, право народу на законодавчу владу; у закладенні основмайбутніх теорій держави; у збагаченні правових доктрин.
5. Політичні погляди Марка Туллія Цицерона.
Праці «Продержаву», «Про закони», «Про межі добра і зла», «Про обов’язки». Він суттєворозвинув ідеї Платона та Аристотеля про державу як республіку, тобто справународу, згуртованого спільними інтересами і згодою у питаннях, яке виростаєзгідно з божественною настановою природнім шляхом. Однак погляди Цицеронасуперечливі з одного боку рівність всіх людей, з іншого рабство зумовленеприродою. Цицерон досить виразно подає концепції «істиного правителя» -мудрого, справедливого, обачного, обізнаного з ученнями про державу, готовогозаради благополуччя держави на будь-які кроки; «ідеального громадянина», щоосягає істину, справедливість, зберігає велич духу і благопристойність, нешкодить іншим і чужій власності, добре працює і захищає вітчизну; «істинногоправа», яке виникло задовго до держави, без втручання людей, яке повністювідповідає божественним настановам, природі як джерелу і критеріюсправедливості, поширюється на всіх без винятку індивідів і яке є вічнимнезмінним; «істинних законів» - писаних актів, встановлених людьми, які непурушують природній порядок. Цицерон виходив з постулату під дію законівпопадають всі і на такій основі сам розробив проекти закоів про релігію і промагістрати тут детально визначаються повноваження державних службовців,окреслюється міра їх влади Ще однією видатною заслугою Цицерона є закладенняним правових основ міжнародного політичного спілкування, міжнародного правашляхом формулювання принципів гуманного поводження з полоненими, необхідностідотримання міжнародних зобов’язань, поділу воєн на справедливі і несправедливі.
6. Політична думка часів Середньовіччя (Фома Аквінський,Аврелій Августин).
Аврелій Августин усвоєму вченні запропонував цілісну картину світу, причому таку довершену, щопротягом восьми століть Захід не зміг створити нічого подібного. Під кутом зоруполітичної науки можна вирізнити два найважливіші чинники його вчення.Передусім цінність Августина для історії всього європейського мислення увідкритті ним теорії особистості, в центрі якої ставлення людини до Бога і досвіту. Августин утверджував віру в силу людської особистості, спрямованої доістини і добра. Тема становлення моральної особистості через подоланнясебелюбства в любові до Бога - головна в усій його творчості. Зміст добразадається Заповідям. Віра - єдине джерело істини і спасіння. У безпосередньомузв’язку з теорыэю особистості перебуває і теоріяхристиянської держави. Августин вважав, що реальна держава - це різновиднеобхыдного зла, виправдання її у служінні церкві. Августин вважав, що церкваможе користуватися силою держави для того, щоб змусити інакомислячихпокористися і з’єднатися з правовірними.В такий спосіб він виправдовує насилля у справах віри. Основні праці ФомиАквінського «Сума теології», «Про правління володарів», а також у коментаріяхдо творів Аристотеля. Аквінський розглядав державу як частину універсальногопорядку, творцем і верховним правителем якого є Бог. Головну мету держави вінбачив у збереженні суспільної злагоди і громадянського миру, які досягаютьсянаданням кожній людини прийнятних умов для існування, засобів для морального ірозумового розвитку, що має допомогати державі у вихованні справжньогохристиянина. Влада має божествений характер. Аквінський віддавав перевагумонархічному правлінню. Влада монарха на його думку повинна бути єднальнимначалом і спиратися на мудрість правителя, який має ставитися до управліннядержавою як до мистецтва. Але цю владу належувало обмежувати законами,рахуватися з волею народу.