Функціонування сервісів G2B та G2C означає перш за все створення відповідних мережевих ресурсів, на базі яких вже будуються власне сервіси. Цей процес в Україні не буде революційним, оскільки головним завданням є аналіз досвіду вже працюючих проектів електронного уряду і виокремлення з нього компонентів, придатних до застосування в нашій країні. Світовий досвід є багатим джерелом ідей, оскільки електронний уряд вперше з’явився в Америці ще 1991 р., а в Європі набув поширення ще до кінця минулого сторіччя.
В Україні ж Кабінет Міністрів прийняв постанову "Про порядок оприлюднення у мережі Інтернет інформації про діяльність органів виконавчої влади" тільки 4 січня 2002 р. Постанову спрямовано на поліпшення умов для розвитку демократії, реалізації громадянами конституційних прав на участь в управлінні державними справами і на вільний доступ до інформації про діяльність органів виконавчої влади, а також забезпечення гласності та відкритості діяльності цих органів. Нею передбачається, зокрема, запровадження обов’язкового розміщення центральними та місцевими органами виконавчої влади інформації на власних сайтах, встановлення вимог щодо її структури та обсягів, а також створення єдиного порталу Кабінету Міністрів України, призначеного для інтеграції сайтів органів виконавчої влади та розміщення інформаційних ресурсів відповідно до потреб громадян. 1
Уряд інформаційної ери для громадян і бізнесу має відповідати багатьом умовам, проте сьогодні Україна реально спроможна забезпечити лише частину функцій. Скажімо, сегмент G2C може забезпечити наступні послуги: замовлення іспитів на теорію і практику водіння; пошук роботи і електронна процедура перевірки фахової відповідності; надання власної оцінки обсягу податкових пільг; одержання інформації і консультацій щодо прибутків; видача в он-лайновому режимі інформації і консультацій щодо здоров’я; використання національної мережі навчання; подання заявок про позички на навчання і студентську підтримку (стипендію). Відповідно, і сегмент G2B зможе надавати дише обмежену кількість сервісів, зокрема такі як заповнення реєстраційних форм на ПДВ і його повернення; подання заявок на регіональні гранти підтримки та одержання оплати від уряду за надані товари і послуги. 2
Окрім того, урядовий портал має надавати громадянам і бізнесам легкий доступ до наступних інформаційних ресурсів: база даних стосовно ринку праці, заповнення електронних бланків і форм, електронний обмін даними між урядом і громадянами, здійснення на сайті уряду (після появи відповідних нормативно-правових актів) платежів за послуги за допомогою кредитних карт. Загалом, скільки б сервісів не містив урядовий портал, він має відповідати кільком основним вимогам: електронна інфраструктура кожного складника електронного уряду має створюватись на основі єдиних стандартів; урядовий портал має бути єдиною точкою доступу до всіх послуг електронного уряду (що дозволяє громадянам різко знизити затрати часу на виконання стандартних операцій); головним критерієм діяльності будь-якого елементу електронного уряду має бути орієнтація на вигоди платника податків. Уряд має бути організований так, щоб люди не повинні були полювати на служби методом проб і помилок.
Зупинимось детальніше на принципі єдиної точки доступу. Наявність всієї інформації і послуг на єдиному урядовому порталі створює додаткові вигоди для платників податків. Перша з них - відсутність необхідності багато раз заповнювати різні форми з одними і тими ж персональними даними. Будучи один раз внесеними в базу даних, вони після цього автоматичні з'являються в полях форми щоразу, коли користувач вводить свій пароль і індивідуальний код. Друга – наявність єдиної точки доступу дозволяє надавати платнику податків комплексну послугу, що заохочує користувача швидше переводити свої операції з урядом до он-лайнового середовища. Електронний уряд, таким чином, зумовлює появу “електронного громадянина” (еСitizen) – громадянина, що здійснює трансакції з урядом здебільшого через мережу.
Можливості електронного уряду доволі широкі, проте аби їх реалізувати, перш за все слід зрозуміти мету його запровадження і з’ясувати підстави – чому громадяни зацікавлені у його запровадженні. З останнього випливають ще кілька принципів організації електронного уряду. Так мережеві урядові сервіси повинні дослухатися до турбот людей і включати їх в рішення, що стосуються того, як слід надавати послуги; чуйно ставитися до потреб окремих груп людей або бізнесів; відображати реальне життя людей; полегшити можливість подати скаргу і отримати результат, коли справи ідуть неправильно. 2
Одну з перших постанов Кабінету Міністрів України в 2002 році було присвячено справам інтернету, а саме, нею встановлений порядок публікації в мережі інтернет інформації про діяльність органів виконавчої влади. Секретаріату Кабінету Міністрів України, Міністерству економіки і з питань європейської інтеграції, Державному комітету зв'язку і інформатизації і Службі безпеки України доручено для інтеграції інформаційних ресурсів органів виконавчої влади, розміщених в мережі інтернет, забезпечити розробку і реалізацію проекту єдиного порталу Кабінету Міністрів України.
Так згідно встановленого порядку, на сайті органу виконавчої влади рівня міністерства або іншого центрального органу повинна розміщуватися наступна інформація: найменування органу; основні задачі і нормативно-правові основи діяльності; структура і керівництво органу; прізвища, імена і по-батькові керівників; місцезнаходження апарату, урядових органів держуправління, створених в його складі, територіальних органів і відповідних структурних підрозділів місцевих держадміністрацій (поштові адреси, номери телефонів, факси, адреси сайтів і електронної пошти); основні функції структурних підрозділів, а також ФИО, номери телефонів, адреси електронної пошти їхніх керівників; нормативно-правові акти з питань, що знаходяться в компетенції органу; порядок реєстрації, ліцензування окремих виглядів діяльності у відповідній області (взірці документів, розрахункові рахунок для внесення необхідних платежів, розміри цих платежів і ін.), взірці документів і інших матеріалів, необхідних для звертання громадян до органу; розклад роботи органу і години прийому керівництва; підприємства, заснування і організації, що перебувають у сфері управління органу, цільові програми у відповідній області; відомості про проведення закупівлі товару (робіт, послуг) за державні кошти; державні інформаційні ресурси з питань, які є в компетенції органу; поточні і заплановані заходи і події в відповідній області; відомості про існуючі вакансії.
Органи виконавчої влади рівня Ради Міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської і Севастопольської міських адміністрацій, окрім усього вищенаведеного, повинні розмістити на своїх сайтах інформацію про виконання бюджету відповідного рівня; показники розрахунку за енергоносії; відомості про оплату місцевих податків і зборів, комунальних платежі, в тому числі тарифи і пільги окремим групам платників, розрахунок юридичних і фізичних осіб з бюджетом відповідного рівня; заснування і заклади соціальної сфери; список комунальних підприємств, правоохоронних органів, лікувальних, оздоровчих, дошкільних і загальноосвітніх навчальних закладів, що знаходяться на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці, з поданням адреси, номерів телефонів, розпорядку робіт; а також порядок оскарження рішень, прийнятих органом відповідного рівня. Органи того ж рівня повинні додатково розміщувати інформацію про районні, районні в Києві і Севастополі держадміністрації, а також інформацію про показники виплати заробітної плати, грошового забезпечення, пенсії, стипендій і інших соціальних виплати.
Окрім усього цієї, на сайтах Ради Міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської і Севастопольської міських адміністрацій повинна розміщуватися інформація про територію відповідної адміністративно-територіальної одиниці: сучасна територія і історія регіону, адміністративно-територіальний лад, міста регіону; загальний огляд економіки, опис природних ресурсів, відомості про транспортну інфраструктуру, засоби комунікацій, промисловість, сільське господарство, створення привабливих інвестиційних умов в регіоні, вільні економічні зони, розвиток туризму, відомості про розвиток науки і освіти (список навчальних закладів і наукових установ, закладів культури і мистецтва), посилання на інші інтернет-ресурси регіону. На сайтах держорганів може розміщуватися й інша інформація, яку керівництво місцевої виконавчої влади вважає за доцільне опублікувати.
Окремо обумовлюється забезпечення зворотного зв’язку – оформлення потоку інформації в мережі від громадян до уряду. Але, скажімо, офіційна сторінка Президента України містить роз’яснення, що “розгляд звернень громадян на адресу Президента України здійснюється відповідно до вимог Закону України "Про звернення громадян". Звернення може бути усним (викладеним громадянином на особистому прийомі) чи письмовим, надісланим поштою. Письмове звернення повинно бути підписане заявником (заявниками) із зазначенням дати”. Тобто, нормативні акти України лише декларують (ґрунтуючись на кращих зарубіжних зразках), яким саме має бути електронний уряд і його елементи. І ці декларації жодним чином не розраховані на практичне застосування. Ця ситуація повторюється і стосовно регіональних та відомчих офіційних ресурсів – щоправда, не всіх, хоча й переважної більшості. Так серед ресурсів обласних державних адміністрацій лише влада Дніпропетровщини сприймає електронний уряд цілком відповідно до декларацій і справді перетворила свій сайт на багатофункціональний портал, орієнтований на співпрацю з громадянами і реалізацію можливостей здійснювати трансакції в мережі. Решта ж регіональних ресурсів мають зовсім іншу спрямованість.