Позиція країн з розвиненою економікою є такою, що державні служби повинні користуватися найкращими і найсучаснішими технологіями в галузі електронної пошти, електронного документообігу і комунікацій, що не поступаються технологіям корпоративного і приватного сектора. Звичайно, це потребує значних бюджетних затрат – таких, що їх Україна на даному етапі не може собі дозволити. Але у сфері безпеки персональних даних, безпеки трансакцій та загалом національної інформаційної безпеки держава мусить докласти максимум зусиль та проявити максимум ініціативи, аби якомога меншими коштами досягти щонайкращих результатів.
Що це означає на практиці? Перш за все, ставку слід робити на національного виробника – сприяти розвиткові вітчизняного ІТ-сектора, виробників як обладнання, так і програмного забезпечення. Можливо, запровадити схеми пільгового оподаткування і кредитування що компенсуватимуться пільговим же обслуговуванням державних структур – розробленням за мінімальними розцінками hardware та software, оновлення урядової апаратної та програмної бази, надання послуг сервісної підтримки за тих же умов. Окрім того, що це сприяє економічному розвитку держави, це надзвичайно збільшує надійність всіх систем електронного уряду. Адже за програмного та апаратного забезпечення від спільного виробника комп’ютерні віруси, інші програми-зломщики, кракери (злочинні хакери) з однаковою легкістю і за допомогою однакових інструментів завдають шкоди урядовим ресурсам будь-якої країни. Коли ж використовуються можливості національного інтелектуального потенціалу, знайти в них щілини для несанкціонованого проникнення зловмиснику, що працює зазвичай на найбільш розповсюдженому універсальному обладнанні та із загальноприйнятим програмним забезпеченням значно складніше.
Зокрема, варто активно заохочувати вітчизняні наукові та виробничі ІТ-компанії до подальшої розробки новітніх високотехнологічних ідей. Так новий світлодіод британських вчених та квантова технологія створення комп’ютерів концерну ІВМ можуть стати основою вітчизняних розробок у цій галузі – наш науковий та технологічний потенціал є на достатньо високому рівні для якісного виконання. І найперше застосування цих технологій – безпека інформації, ґрунтована на методах криптографії. Світлодіод, створений спільно Кембриджським університетом та компанією Toshiba, дозволить вже найближчим часом реалізувати ідею квантової криптографії, що, за сучасними уявленнями, уможливлює абсолютно надійний захист даних. 15 А квантовий комп’ютер ІВМ, побудований на основі не кремнієвих мікросхем, а окремих атомів або елементарних часток, зміг розкласти число 15 на прості множники – 3 і 5 (методом послідовного перебирання): коли йдеться про дуже великі числа, на цьому засновано більшість методів шифрування і кодування інформації. 16
Цілям безпеки слугує і створення урядового інтранету – закритої інформаційної мережі, фізично відокремленої від мережі глобальної. Зловмисникам та вірусам проникнути до цієї мережі надзвичайно складно. Таким чином, витрати на інтранет (або govnet – government net, урядова мережа) окуповуються її надійністю та безпечністю. Захист інтересів громадянина і держави під час трансакцій у глобальній мережі є ще важливішим, оскільки відбувається передача персональних даних, серед іншого (після запровадження електронного підпису та, відповідно, електронного банкінгу) і номери кредитних карт та інша вразлива інформація. Звичайним методом попередження злочинів є законодавче закріплення відповідальності – адміністративної чи карної, а також запровадження засобів для розшуку злочинців.
З цієї точки зору дедалі насиченішим стає зарубіжне, зокрема європейське, законодавство. Україна активно провадить політику інтеграції до європейського правового простору, гармонізації вітчизняного законодавства з європейським. Проте слід дуже уважно вивчати пропоновані правові норми і співвідносити їх з напрацьованими за останні роки (або ж і місяці) технологіями захисту, персональної ідентифікації та обмеження доступу. Цілком вірогідно, що новітні технології здатні ефективніше протидіяти зловмисникам, ніж, скажімо, такі законодавчо закріплені методи, як обов’язковий моніторинг інформаційних потоків, обов’язкова реєстрація користувачів та ліцензування провайдерів, інші норми, що обмежують тим чи іншим чином права громадян, бізнесів та організацій.
Присвятивши цей розділ огляду визначень електронного уряду, його цілей ті завдань, етапів його формування, повноти його сприйняття, окремих складників, шляхів фінансування, запитаності урядом та громадськістю, кадрового забезпечення, способів, термінів і ініціаторів запровадження, підведемо загальні підсумки, перш ніж переходити до наступного розділу.
Підсумки:
Таким чином, електронний уряд – концепція здійснення державного управління, притаманна Інформаційному суспільству. Ґрунтується на можливостях інформаційно-телекомунікаційних технологій та цінностях відкритого громадянського суспільства. Характеризується спрямованістю на потреби громадян, економічною ефективністю, відкритістю для громадського контролю та ініціативи. Складається з трьох основних модулів: G2G, government to government, уряд урядові; G2B, government to business, уряд бізнесу; G2C, government to citizens, уряд громадянам. Включає он-лайнові сервіси для громадян та бізнесів через єдиний портал, електронний документообіг в урядових та парламентських структурах, спільну для різних урядових структур базу даних для запобігання дублювання інформації і повторних витрат, часто – закриту спеціалізовану інформаційну мережу (інтранет) для внутрішньоурядових трансакцій (напр. Govnet), розгалужену інформаційно-телекомунікаційну інфраструктуру, системи криптографії та інші способи захисту інформації, серед іншого і персональних даних, цифровий підпис, електронний ключ, смарт-карти, інші засоби санкціонування доступу до інформації та операцій з нею.
Електронний уряд тісно пов’язаний з такими компонентами Інформаційного суспільства як електронна комерція, електронний бізнес, електронний банкінг, універсальний доступ, дожиттєва освіта, комп’ютеризація, комп’ютерна грамотність тощо.
Ініціатива формування та розвитку електронного уряду серед інших компонентів Інформаційного суспільства належить трьом суспільним секторам – бізнесу, громадськості та урядові. В Україні специфіка економічного та суспільно-політичного становища зумовлює пріоритетність позиції держави у процесах соціальної трансформації на основі ІТ. Зокрема, до сфери відповідальності урядових структур належить запровадження електронного уряду.
Основним джерелом фінансування запровадження електронного уряду є державний бюджет. Додаткове фінансування може надходити від вітчизняного та транснаціонального бізнесу, неурядових установ і організацій, міжнародних структур.
Найбільш ефективним, вигідним та безпечним є використання програмного забезпечення, комп’ютерної техніки та мережевого обладнання вітчизняного виробництва. кадрове питання так само має вирішуватись за рахунок вітчизняних спеціалістів.
Інформаційна безпека держави має досягатись за рахунок багатьох методів: законодавчого встановлення відповідальності для комп’ютерних злочинців; заохочення користувачів до активної протидії і запобігання злочинів в мережі, створення спеціалізованих органів з ІТ у правоохоронних структурах, спеціалізованих судових органів, спеціалізованих підрозділів служби безпеки; якомога ширшого запровадження комп'ютерної освіти, серед іншого основ програмування, мережевої етики, відповідних розділів законодавства; сприяння розвитку вітчизняного сектора ІТ та програмного забезпечення; заохочення самоцензури мережі через обмеження доступу порушників до окремих ресурсів, усунення з мережі злочинного контенту; активної співпраці користувачів з адміністраторами порталів задля привернення уваги до підозрілого контенту чи учасника мережі, а тих, в свою чергу, за підтвердження підозри, з відповідними державними органами тощо.
Проте неприпустиме введення зовнішньої цензури в мережі, законодавче зобов'язання інтернет-провайдерів використовувати апаратні чи програмні засоби моніторингу мережі, відслідковування користувачів, накопичення чи зняття без згоди їхніх персональних даних. Серед іншого слід дотримуватися принципу, що зарубіжне, європейське, міжнародне законодавство у галузі інформаційної безпеки мають залишатися для України лише орієнтиром, а не об’єктом калькування. Обов’язково потрібно співвідносити ситуації, реальні можливості, а також зміну обставин і, відповідно, потреб, що їх мають задовольняти відповідні законодавчі акти, з часом.
Теми для обговорення:
Які існують підходи до визначення електронного уряду?
Чи є тотожними поняття он-лайнового та електронного уряду?
Які можуть бути шляхи заохочення державних службовців до формування електронного уряду та забезпечення його повноцінного функціонування?
Відмінності характеристик діяльності урядових структур та вимог до кваліфікації державних службовців за традиційних методів врядування та за електронного уряду.
Завдання електронного уряду.
Можливості фінансового забезпечення запровадження електронного уряду.
Які сфери життєдіяльності суспільства мають зазнати змін для максимальної ефективності запровадження електронного уряду? Які саме зміни мають відбутися? Хто має ініціювати, контролювати та коригувати процес запровадження електронного уряду?