Сьогодні прийнята програма інтеграції в Естонії, як пише естонський дослідник Райво Юурак, по суті не представляє щось істотно нове, не є відродженням тієї попередньою культурною автономією. Правда, сьогоднішня ситуація значно відрізняється від довоєнної. Тоді в Естонії проживала незначна кількість іноземців. І було досить легко запропонувати усім культурну автоомію, тим самим естонці були відомі світу як народ, що всеціло поважає інтереси та звичаї інших народів.[104] В той же час, треба сказати, що жодна з цих груп малих народів не впливала суттєво на культуру та політику естонців. Сьогодні ж, наприклад, потенціал російської культтури в Естонії досить високий, що може значно вплинути на майбутній розвиток естонської політичної культури.
Але ж, як зазначають деякі дослідники, поява політичної нації по суті означає американізацію. Якщо говорити про поліетнічне суспільство, треба мати на увазі американізовану багатонаціональність. Якщо ж говорити про політичну націю як таку, треба мати на увазі американський варіант. Сьогоднішня американізація – нова надія, страх та проблема для всього світу.
Автор відомої теорії “зіткнення цивілізацій” С. Хантінгтон писав, що в історії США є два підходи до визначення нації. Перший – базується на понятті “спільність культури”.[105] Оскільки територія Північної Америки заселялася переважно представниками англосаксонських, протестантських етносів, то дане підґрунтя національної спільності змінюється відповідно до зміни культурного, етнічного і расового обличчя нації. Сам Хантінгтон пропонує замість “культурного” – “політичне” визначення американської спільноти як суспільства, заснованого громадянами, що сповідують певні політичні ідеали та дотримуються певних переконань.[106] Треба зауважити, що більшість американських етнополітології схиляються до останньої теорії.
Спроби визначити суть американського суспільства часто починаються з цитати із шедевра 19-го століття – праці Алексіса де Токвіля “Демократія в Америці”. Відомо, що книга, написана про країну, що вважається постійно мінливою, безжалісно сучасною і начисто позбавленою почуття традиції, була написана більше 150 років тому, але дотепер залишається точною й актуальною. Дивним є також те, що дослідження Токвіля про народ переважно сільський, протестантський й англо-саксонський (і поневолених афро-американцях) застосовано по відношенню міської, індустріальної і мультикультурної країни, де сьогодні проживають сотні мільйонів людей.[107]
Якщо спостереження, зроблені в першій половині ХІХ-го століття, усе ще застосовні до Сполучених Штатів початку ХХІ-го століття, розумно припустити, що існують міцні сутнісні характеристики американського суспільства. Але для того щоб їх зрозуміти, треба відрізняти американське уявлення про націю від уявлень традиційних суспільств, що визначають себе, беручи за основу узи віри, етносу й історичної пам’яті. Щоб говорити про американську самосвідомість, необхідно переосмислити, що саме об’єднує суспільство у політичну націю і складає національну культуру.
Саме поняття “американець”, за визначенням громадянина, прийнятого в Сполучених Штатах, не припускає родового зв’язку із соціальною спільністю чи з її переважними етнічними, культурами чи релігійними традиціями. Американці, як окремі люди, можуть брати участь у різних культурах, але поєднує їхній один з одним щось зовсім інше. В основі їхньої національної самосвідомості, їхнього відчуття себе американцями, лежить міцний суспільний договір відчуття єдності. Саме ці “американські відчуття” є рушійною силою американського політичного процесу.
Приналежність до національної спільності вимагає тільки рішення стати американцем – політичного рішення, що містить у собі і моральний аспект. Всі американці, у тому числі народжені в країні, вважаються американцями за вибором, а не просто за історичною спадщиною. Бажання “вибору” – може бути і є головною опорою і цінністю американського суспільства. Воно зв’язано з активним режимом свободи і припускає не тільки відсутність політичних чи економічних обмежень, але і можливість вибирати із широкого спектру можливостей.
Як говорилося вище, американська політична нація завжди вважалася класичним прикладом політичної нації. Головним критерієм цьому може служити той факт, що у Сполучених Штатах Америки жоден етнос не може “нав’язати” всім іншим свій спосіб буття. Причиною цьому є, як зазначає український дослідник Крисаченко В.С., те, що в Америці немає титульного етносу, який би міг взяти на себе головну роль.[108] Всі інші нації є “етнічні”.
Представники північноамериканської нації, сформованої з емігрантів різного етнічного і расового походження, являють собою єдину націю лише тому, що мають багато спільних рис і характеризуються особливим способом буття. Хоча це зовсім не означає, що у етнічних груп, які входять в націю (серед них – українці, росіяни, євреї тощо), зовсім відсутня етнічна ідентифікація. Етнічний фактор виступає тут просто як певний генетичний код спільного походження, мови, території.[109]
Сучасне американське суспільство має три джерела: європейські переселенці (які почали заселяти Американський Континент ще з кінця XV ст.), місцеве індіанське населення і примусово завезених чорних людей. Вже у 1790 р. населення, що проживало на території Британської Америки мало такі показники: англійці і валлійці – 67,5 %, ірландці – 9,4 %, шотландці – 8%, німці – 7,9 %, данці – 3,3 %, французи – 2,4 %, інші – 1,5 %.[110] Саме вихідці з Європи і розпочали створення в Америці політичної нації, але, насамперед, для себе.
Отже, європейські колоністи почали будувати на Північноамериканському континенті нову політичну націю із себе самих для себе самих, поставивши поза законом місцеву людність і завезених з Африканського континенту для рабської праці чорних людей. В основу поділу американського населення став економічно-расовий принцип.
Започаткування американської політичної нації фактично відбулося на борту корабля “May Flower” (“Травнева квітка”). У травні 1621 ротцями-пілігримами була підписана Угода про утворення “громадянського суспільства”. Так, саме про “громадянське суспільство” йшлося у роздумах і домовленостях між собою діяльних європейців, які рушили на свою нову батьківщину.[111]
В Угоді про утворення “громадянського суспільства” її творці зазначали, що вони “урочисто і обопільно перед лицем Бога і один перед одним домовляються і об’єднуються в громадянське суспільство”. Вони домовились про створення справедливих законів, актів, домовленостей та інших нормативних документів, які були б найзручнішими для загального блага колонії, а на себе брали зобов’язання підкорятися ухваленим рішенням і виконувати їх.[112] Це, на нашу думку, є точкою відліку, після якої починається становлення політичної нації та політичного суспільства американців.
Подальша історія Сполучених Штатів Америки добре відома і не потребує детального опрацювання у нашому науковому дослідженні. Хотілося б також звернемо увагу на Декларацію Незалежності, яка і проголосила базові принципи життєдіяльності та політичного розвитку американської нації.
Декларація незалежності була підписана Т. Джефферсоном, за участю Б.Франкліна, Дж. Адамса. Вона відображає логіку та аргументацію природних та не відчужених прав людини. Серед останніх Т. Джефферсон виділив наступні істини: кожна людина від народження має право на життя, свободу та прагненню до щастя, суверенітет народу над державою, тобто наділення суспільством уряду певною владою для забезпечення його (суспільства) повноцінного життя (право народовладдя) тощо.[113] Декларація була підписана 13 штатами (цікавим є також факт, що крім загальноприйнятих принципів, кожний штат виносив у свою конституцію характерні для свого штату особливості).
Своєрідним підсумком політико-правової діяльності часів здобуття незалежності стала Конституція 1787 р., якою США керуються й донині. Саме в ній було ухвалено союзний, а не конфедеративний лад держави, конгрес розділено на дві палати, посилено функції президентської влади, запроваджено майновий ценз для виборців тощо. Ця Конституція окреслювала, здебільшого, особливості політичного устрою США, політичні права і обов’язки її громадян, особливості міжнародної діяльності держави. Тому природним доповненням до неї став “Білль про права”, ухвалений у 1789 р. і введений в дію 1791 р. У десяти його статтях визначалися принципи організації американського суспільства, демократичні за своєю суттю. Йшлося, насамперед, про гарантії особистої свободи громадян, їх захист перед державою та іншими членами суспільства.[114]
Отже, бачимо, що все вище написане підтверджує тезу про існування та ефективне функціонування політичної нації у Сполучених Штатах Америки. Насамперед, йдеться про політичну основу суспільства, де кожний громадянин цього суспільства нічим не відрізняється від іншого, насамперед, це не проявляється в ущемленні тих чи інших прав. У кожного члена суспільства є певні права, які не розмежовуються в залежності від етнічного походження людини.
Шлях формування американської політичної нації є репрезентативним щодо цілої множини націотворчих процесів Нового часу в умовах експансії європейців на колоніальні землі та формуванням на них цілісного суспільства з поліетнічної людності. І в основі всього цього лежала ініціатива і підприємливість, бажання індивіда утвердитися у суспільстві вільних і діяльних людей.[115]
Американське суспільство розвивалося від початку європейської колонізації Нового світу як спільність поселенців різних національностей і конфесій. Об’єднувана тотожними економічними та політичними інтересами, вона почала набувати національних ознак задовго до того, як в інших регіонах визріли передумови для формування політичних націй. Американська нація заявила про своє існування першою фразою Декларації про незалежність від 4 липня 1776 року. Фразою, яка починалася словами: “Ми, народ Сполучених Штатів”. Наявність демократичної конституції створили у Північній Америці найсприятливіші умови для формування громадянського суспільства і політичної нації.