Отож у бухгалтерських звітах немає можливості формувати релевантну інформацію про невідчутні нематеріальні активи, оскільки більшість таких активів не відображені у балансі й інвестиції у них відносять до витрат, що призводить до консервативної оцінки та заниження вартості активів, доходів і поточної вартості підприємства. Внаслідок цього виникає потреба в удосконаленні бухгалтерської звітності за аспектами її здатності формувати зрозумілу, надійну і своєчасну інформацію про нематеріальні невідчутні активи. Відповідно до їх економічної сутності необхідно здійснювати періодичні розрахунки включно з розрахунком гудвілу для визначення ефективності діяльності підприємства як своєрідного індикатора резерву безпечності, оцінку перспектив розвитку й прийняття раціональних інвестиційних фінансових рішень щодо забезпечення майбутніх конкурентних переваг і отримання екстраординарних доходів, визначати ефективність управлінських рішень, здійснювати оцінку вартості інтелектуального капіталу, контроль прогнозованих економічних вигід від використання нематеріальних активів тощо.
Невизнання традиційною моделлю обліку інтелектуальних активів та інвестицій, необхідних для розвитку підприємства, як основи потенційних економічних вигід призводить до втрати суттєвої частини бухгалтерської інформації щодо характеристики ринкової вартості підприємства, яка не тотожна балансовій вартості та зазнає постійних змін. Це виявляє непридатність застосування таких методів визначення реальної вартості підприємства, як балансова й залишкова вартість у процесі приватизації, що пов'язано із нездатністю традиційної моделі обліку до врахування якісно нового виду капіталу - інтелектуального як за обсягом, так і за структурою витрат на розробку, створення й розвиток інтелектуальних активів.
Аналіз літературних джерел з проблеми оцінки вартості гудвілу і невідчутних нематеріальних активів як його складової, яким присвячені праці О. Бутнік-Сіверського, А. Колота, П. Крайнєва, В. Олейко, В. Палія, А. Чухна та ін., засвідчив необхідність теоретичних пошуків щодо обґрунтування питань оцінки об'єктів “нематеріальної” економіки, у якій інформація, знання, дослідження, здійснювані підприємством, відносять до категорії внутрішньо створених нематеріальних активів як основи внутрішньо-генерованого підприємством гудвілу. Однак на сьогодні немає як вимірників інтелектуального капіталу та інтелектуальних ресурсів за аналогією з іншими матеріальними ресурсами, так і надійних способів вимірювання колективних знань персоналу, досвіду, навичок, накопиченої й обробленої інформації тощо
Гудвілом у разі придбання згідно з П(С)БО 19 “Об'єднання підприємств” [2] вважають перевищення частки придбання понад справедливу вартість ідентифікованих активів і зобов'язань на дату купівлі-продажу. Справедливою вартістю є вартість підприємства, визначена за передпродажною оцінкою.
Поширена думка про те, що саме гудвіл є правдивим відтворенням вартості підприємства (компанії), оскільки він відтворює недооцінені інтелектуальні активи, які об'єктивно не можуть бути відображені у бухгалтерській звітності. Наразі оцінка гудвілу може бути визнана суб'єктивною величиною, оскільки не дає відомостей про підприємство (компанію) для потенційних її користувачів і не може бути об'єктивним показником вартості навіть у разі здійснення купівлі-продажу бізнесу за встановленою вартістю гудвілу між добре поінформованими сторонами, коли йдеться про гудвіл як різницю між балансовою і ринковою оцінками капіталу бізнесу. Остання з них виявляється також непостійною величиною, яка залежить від мінливих чинників ринкової кон'юнктури та ціни, що здатний заплатити покупець.
Алгоритм гудвілу передбачає, що за результатами конкретної угоди визначають різницю між ринковою і бухгалтерською оцінками капіталу підприємства як майнового комплексу, тобто виявляють вартість нематеріальних, набутих упродовж багатьох років вигід і нематеріальних чинників (активів), не відображених у балансовій вартості підприємства. Відтак основою гудвілу є майбутні вигоди за моделлю запровадження інтелектуального капіталу бізнесу. Отже, відпрацювання правил ідентифікації та відтворення активів такого капіталу в бухгалтерському обліку потребує дослідження економічної природи внутрішнього гудвілу за нематеріальними складовими, що утворюють вартість підприємства, тобто перегляду та вдосконалення бухгалтерської концепції гудвілу.
Невиправдане перевищення гудвілу інколи уподібнюють спекулятивній складовій угод купівлі-продажу підприємства як майнового комплексу. Спосіб визначення його реальної вартості за бухгалтерським балансом залишає різні невизначеності насамперед унаслідок конкуренції пропозиції або помилкових оцінок гудвілу в процесі укладання угоди купівлі-продажу. Зокрема, російське ПБУ 14 містить суперечливе тлумачення позитивної ділової репутації підприємства як підстави для збільшення вартості в очікуванні майбутніх вигід та негативної ділової репутації для її зниження, що свідчить про невиправданий підхід до бухгалтерської балансової вартості як єдино достовірної.
Важко заперечити ймовірність продажу підприємства за завищеною спекулятивною вартістю, який можливий як виняток за окремою угодою і не може поширюватися на всі подібні операції, оскільки спекулятивна діяльність орієнтована на миттєве отримання прибутку, не передбачає тривалого накопичення економічних переваг, процесу створення бізнесу, запровадження новацій тощо, хоча у будь-якому разі така спекулятивна складова підриває довіру до ринку й ринкової вартості.
До інших причин помилкової оцінки гудвілу можна віднести обмеженість засобів бухгалтерського обліку навіть щодо обліку матеріальних активів, насамперед із застосуванням для зменшення трудомісткості процесу обліку таких інструментів, як облік за історичними цінами; методів амортизації основних засобів; списання матеріальних виробничих запасів тощо, застосування яких обумовлює розбіжності між їх вартістю у балансі підприємства й реальною ринковою за тотожний період. Крім того, деякі засоби переоцінки активів або їх обліку за справедливою (відновлюваною) ринковою вартістю також повністю не вирішують проблеми скорочення похибок балансової оцінки активів, доповнених ще й суб'єктивними помилками працівників бухгалтерського обліку.
Сьогодні найсуттєвішими недоліками оціночної діяльності є неприйняття на баланс або некоректне відтворення у бухгалтерському обліку деяких компонентів інтелектуального капіталу. Переважна їх частина визначає цінності й ринкову вартість підприємства, що створюється на основі не стільки поточної, скільки потенційної суб'єктивної корисності таких компонентів у складі інтелектуального капіталу. Останній відтворює напрацьований потенціал організації щодо ведення бізнесу, переваг технологій, застосування інформації та знань, культури, зв'язків, репутації як сукупності властивостей, що розглядаються не як певні економічні субстанції, а визнані безпосередньою виробничою силою і вимагають обліку прикладними економічними дисциплінами.
Відтак перетворення інформації та знань на істотні чинники виробництва суб'єктів господарювання пов'язане з якісними характеристиками і кількісним переважанням витрат на процеси інформатизації: капітальні вкладення (інвестиції у нерухомість, обладнання, інші активи) з розрахунку на ймовірні прибутки від їх здійснення і витрати на дослідження, розробки, навчання, створення баз даних, що в обліку переважно відносять до корпоративних витрат включно із господарськими, на заробітну плату, сировину і матеріали, рекламу тощо. Різниця між капіталовкладеннями і згаданими витратами не завжди очевидна, тим більше, що в сучасній економіці підприємства на обладнання для збирання, обробки інформації, формування баз даних витрачають більше коштів, ніж на виробниче обладнання, і таке вкладання коштів у запровадження інформаційних систем забезпечує більшу продуктивність праці. Проте в структурі таких капітальних вкладень і витрат вкрай проблематично визначити витрати на інформацію, створення/використання знань, навичок і досвіду персоналу, культури, іміджу, бренда підприємства тощо. Безперечно, інформаційні технології та застосування комп'ютерного аналізу й процесів моделювання відкривають нові можливості та сфери їх застосування.
Однак економічна оцінка інформатизації бізнесу й використання знань (поряд із безперечними досягненнями щодо збільшення продуктивності, запровадження нових видів діяльності, створення нової продукції, скорочення витрат, удосконалення і підвищення культури обслуговування, розширення клієнтури за рахунок клієнтів конкурентів) супроводжувалися виникненням “парадоксу продуктивності”. Адже інколи сприйняття отриманих результатів щодо запровадження інформаційних систем визнавалося нульовим внаслідок неправильних підходів до виявлення різноманітних вигід, якими можуть бути відмова від складування надмірних або зайвих товар¬но-матеріальних запасів, якісне оновлення виконання старих функцій, створення нових, більш цінних порівняно з попередніми товарів і послуг, економії площ, удосконалення моделювання, пошуку продукції на складах, у магазинах, аптеках тощо.
Наразі інформація про потреби є основою суспільного виробництва і основною властивістю виробничої діяльності. Інформаційний зміст продуктів виробництва включно з об'єктами капіталу органічно пов'язаний із інформаційним потенціалом праці. Водночас інформація та знання постають нематеріальними активами у складі інтелектуального капіталу. Вони наділені специфічними властивостями, що не споживаються у виробничому процесі, можуть використовуватися у необмеженій кількості відтворювальних циклів, споживання інформації тотожне формуванню нового знання, що має враховуватися в оцінці її вартості.