У найбільш загальному виді необхідно відзначити, що система цивільного контролю припускає:
по-перше, контроль і керівництво армією з боку законодавчої влади (парламент приймає концепцію національної воєнної політики, призначає чи затверджує військове командування, затверджує військовий бюджет, визначає повноваження збройних сил у надзвичайних обставинах), з боку виконавчої влади (керівництво збройних сил підлегле цивільному уряду; керування військовою адміністрацією здійснює один із членів уряду – також цивільна особа) і з боку судової влади (контроль за тим, щоб діяльність армії не порушувала основних прав і свобод громадян; захист прав і свобод військовослужбовців);
по-друге, вище керівництво збройними силами здійснюється політичними керівниками, що несуть відповідальність перед парламентом і виборцями;
по-третє, створення всередині збройних сил системи обмежень, що ускладнюють чи виключають використання армії в антиконституційних цілях;
по-четверте, безпосередній контроль за армією з боку суспільства.
В концентрованому вигляді планові засади демократичного цивільного контролю над воєнною організацією і правоохоронними органами держави викладені в законі України „Про демократичний цивільний контроль над воєнною організацією і правоохоронними органами держави” схваленому Верховною Радою України 19 червня 2003 року.
Структура цього закону включає:
1. Вступ.
2. Розділ 1 „Основи демократичного цивільного контролю над воєнною організацією і правоохоронними органами держави” /ст. 1-7/.
3. Розділ 2 „Парламентський контроль” /ст. 8-12/.
4. Розділ 3 „Контроль, здійснюваний Президентом України /ст. 13-14/.
5. Розділ 4 „Контроль, здійснюваний органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування /ст. 15-18/.
6. Розділ 5 „Громадський контроль над воєнною організацією і правоохоронними органами держави /ст.19-20/.
7. Розділ 6 „Гарантії здійснення цивільного контролю над воєнною організацією і правоохоронними органами держави /ст.21-23/.
8. Розділ 7 „Прикінцеві положення”.
Обсяг лекції не дозволяє розглянути усі положення цього закону. Тому розглянемо його основні положення.
Закон визначає демократичний цивільний контроль над воєнною організацією (далі – цивільний контроль) як комплекс здійснюваних відповідно до Конституції і законів України правових, організаційних, інформаційних заходів для забезпечення неухильного дотримання законності й відкритості в діяльності всіх складових частин Воєнної організації та правоохоронних органів держави, сприяння їхній ефективній діяльності і виконанню покладеннях на них функцій, зміцненню державної та військової дисципліни.
Цивільний контроль має забезпечити:
- пріоритет політичних підходів до вирішення питань військового будівництва, спрямування діяльності всіх складових частин воєнної організації на реалізацію завдань внутрішньої і зовнішньої політики у сфері національної безпеки і оборони;
- дотримання законності в діяльності всіх складових частин воєнної організації: підтримання політичної стабільності в суспільстві, створення умов, які унеможливлюють використання Збройних Сил України та інших військових формувань для обмеження прав і свобод громадян, або з метою повалення конституційного ладу, усунення органів влади чи перешкоджання їх діяльності, а також в інтересах окремих осіб, політичних партій, громадських організацій;
- попередження порушень конституційних прав і свобод, захист законних інтересів громадян, які перебувають на службі у Збройних Силах України, осіб, звільнених з військової служби, а також членів їхніх сімей;
- урахування громадської думки, пропозицій громадян та громадських організацій при обговоренні й ухваленні рішень з питань діяльності Збройних Сил України;
- виділення відповідно до законів у необхідних обсягах і раціональне використання бюджетних коштів, спрямованих на утримання і функціонування воєнної організації;
- своєчасне, повне і достовірне інформування органів державної влади та суспільства про діяльність Збройних Сил України.
Цивільний контроль над воєнною організацією держави здійснюється на основі /принципах/:
- верховенства прав, неухильного дотримання вимог законодавства;
- розмежування функцій і повноважень політичного керівництва воєнною організацією держави та професійного військового управління Збройними Силами України, унеможливлення дублювання їхніх функцій;
- взаємодії і відповідальності органів державної влади та органів військового управління за здійснення оборонної політики;
- деполітизації та деідеологізація контролю. Службові /посадові/ особи, здійснюючи функції контролю у сфері оборони не можуть бути зв’язані рішеннями політичних партій чи громадських організацій;
- прозорості видатків на національну безпеку;
- здійснення діяльності ЗС України на принципах єдиноначальництва і суворої дисципліни;
- відкритості для суспільства інформації про діяльність ЗС України, яка не становить державну таємницю;
- відповідальності посадових осіб за своєчасність, повноту і достовірність інформації, що надається, та за реагування на звернення громадян, громадських організацій, виступи ЗМІ.
Стаття 5 Закону визначає предмет цивільного контролю у сфері оборони і безпеки, тобто те, що підлягає цивільному контролю: хід виконання програм реформування ЗС України, вирішення проблем соціальної і професіональної адаптації військовослужбовців, стан військово-патріотичного виховання молоді, підготовка громадян до захисту Батьківщини, дотримання вимог Конституції та законів України стосовно прав і свобод громадян, які перебувають на службі в Збройних Силах України, стану правової і соціальної захищеності осіб, які підлягають призову на військову службу, проходять військову службу або знаходяться в запасі, а також звільнених з військової служби та членів їхніх сімей тощо.
Система цивільного контролю над воєнною організацією держави складається з :
- парламентського контролю;
- контролю, здійснюваного Президентом України;
- контролю з боку органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування;
- контролю а боку судових органів та нагляду з боку органів прокуратури;
- громадського контролю.
Суб’єктами цивільного контролю над воєнною організацією і правоохоронними органами держави є:
- Верховна Рада України;
- Уповноважений Верховної Ради України з прав людини;
- Президент України;
- Рада національної безпеки і оборони України;
- Кабінет Міністрів України;
- центральні та місцеві органи виконавчої влади в межах повноважень, визначених законом;
- органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом;
- прокуратура У країни;
- судові органи України;
- громадяни України та громадські організації, утворенні відповідно до Конституції України;
- засоби масової інформації.
Разом а тим, Закон визначає особливості та обмеження у здійсненні контролю. Йдеться про те, що суб’єкти цивільного контролю здійснюють свої повноваження в сфері контролю з дотриманням встановленого законодавством України режиму доступу до інформації, яка віднесена до державної таємниці, а також обмежень, встановлених законом для захисту стратегічних інтересів держави, у тому числі в разі введення надзвичайного і воєнного стану.
Оперативні та мобілізаційні плани ЗС України, інших військових формувань контролю з боку громадян та громадських організацій не підлягають.
В розділах закону України „Про демократичний цивільній контроль над воєнною організацією і правоохоронними органами держави” визначає повноваження суб’єктів цивільного контролю, щодо контролю за діяльністю Сил України.
Особливе місце в здійсненні демократичного цивільного контролю займають засоби масової інформації.
2. Роль засобів масової інформації в політичному житті суспільства. Форми взаємозв’язку армії та засобів масової інформації.
Найважливішим інститутом політичної системи є засоби масової формації /ЗМІ/, які в останній час все частіше навивають „четвертою владою”. ЗМІ забезпечують суб’єктам політики великі можливості для реалізації мети політики, служать певним соціальним силам, виступають могутнім фактором обґрунтування необхідних для політичних лідерів сил, базою, основою політичних відносин.
Засоби масової інформації виступають одним з важелів здійснення політичної соціалізації особистості; за допомогою різних методів і способів допомагають людині формувати свою політичну орієнтацію і погляди на явища навколишнього світу. Колективний характер цілей, які реалізуються в політики вимагають їх обов’язкового усвідомлення громадянами, координацію їх поведінки. Не випадково Елвін Тофлер в книзі „Метаморфози влади” стверджує, що в тріаді влади – сила, багатство, знання в майбутньому значно зростає вага знань. Він включає в поняття „знання” не тільки інформацію, різноманітні данні, уявлення і зразки, але і засоби передачі знань /засоби комунікації/.
Таким чином засоби масової інформації є установи, які створюються для того, щоб збирати, обробляти та передавати різноманітну інформацію за допомогою спеціальних друкованих і технічних засобів. До ЗМІ, або ж мас-медіа відносяться: друковані періодичні видання/ газети, журнали, тощо / і електронні носії інформації /радіо, телебачення, Інтернет видання/. Роль, яку відіграють ЗМІ є набагато важливішою, ніж це може здатися на перший погляд. Індикатором того, що ЗМІ дійсно мають великий вплив на суспільство, можуть бути численні мовні штампи, якими їх наділено протягом минулих десятиріч: „четверта влада”, „ланцюговий пес демократії”, „великий арбітр”, „очі та вуха суспільства” тощо.