1.2 Історія створення Блоку Юлії Тимошенко
«Блок Юлії Тимошенко» — український політичний альянс, створений у листопаді 2001-го р. на базі Форуму національного порятунку (ФНП) — громадського об'єднання, яке ставило перед собою мету «усунути від влади злочинний режим Кучми», що був створений 9 лютого 2001 року за ініціативою Ю. Тимошенко. До складу ФНП входили Батьківщина, Українська республіканська партія, Українська консервативна республіканська партія, «Собор», Українська соціал-демократична партія, Українська християнсько-демократична партія і Патріотична партія [8].
10 липня 2001 р. була прийнята декларація про створення виборчого блоку за назвою "Форум національного порятунку". У ній затверджувалося, що партії, які її схвалили, поєднуються для того, щоб перемогти на виборах у парламент, створити в ньому більшість, сформувати уряд і достроково відсторонити від влади президента.
Документ підписали лідери 6 партій: «Батьківщини» – Юлія Тимошенко, «Собору» - Анатолій Матвієнко, Української соціал-демократичної партії – Василь Онопенко, Української республіканської партії – Левко Лук'яненко, Української консервативної республіканської партії (УКРП) – Степан Хмара, Української християнсько-демократичної партії (УХДП) – Олесь Сергієнко, а також представник Патріотичної партії України. Тоді ж лідером блоку була обрана Ю.Тимошенко. Всі згадані партії наприкінці 2000 – початку 2001 р. брали активну участь в акціях, спрямованих на відставку президента Леоніда Кучми. Їхні представники становили більшість (9 з 16) у провідній опозиційній структурі – раді Форуму національного порятунку, тому «приватизація» Юлією Тимошенко напередодні виборів брэнду ФНП виглядала закономірною [8].
Блок ідентифікував себе як центристська сила, але реально його конфігурація права або, з натяжкою, правоцентристська. УРП, УКРП, «Собор» й УХДП відносяться до вкрай правих сил, а «Батьківщина», УСДП і Патріотична партія зазвичай кваліфікуються як центристи. Однак партія Ю.Тимошенко з кінця 2000 р. помітно зрушилася вправо, а УСДП, що в 1999 р. ледь не приєдналася до Руху Юрія Костенко, можна вважати центристською з великою часткою умовності.
7 листопада 2001 р. ФНП за рішенням лідерів партій, які у нього входили, був перейменований у блок Юліи Тимошенко (БЮТ). Лук'яненко, що наприкінці жовтня першим сказав про ймовірне перейменування, обґрунтував його так: «Після ряду соціологічних досліджень ми прийшли до висновку, що для виборців головне не програма блоку, а люди, які у нього входять. Багато хто знає, що таке ФНП, однак ім'я Юліи Тимошенко набагато відоміше в Україні». Дійсно, відповідно до опитувань центра Разумкова, у серпні 2001 р. майже половина респондентів утруднилася відповістити на запитання про їхнє відношення до Форуму національного порятунку. На аналогічні питання відносно провідних політиків і владних структур утруднення з відповіддю відчувало набагато менше число учасників дослідження.
Практичне формування передвиборного об'єднання виявилося набагато більш гладким, ніж в «Нашої України» і блоку «За єдину Україну». Символом цієї гладкості стало формальне розчинення одних учасників об'єднання в інших: УКРП влилася в «Батьківщину», а УХДП – в УРП.
Зовнішня безпроблемність формування блоку обумовлена, насамперед, різними ваговими категоріями його учасників. Фінансові можливості «Батьківщини» у багато разів перевищували можливості всіх її союзників разом узятих, які тому були приречені на роль молодших партнерів. Разом з тим учасники коаліції доповнюють провідну партію. Союз із ветеранами боротьби за незалежність України Лук'яненко й Хмарою, не замішаних у корупційних скандалах, покликаний поліпшити імідж Тимошенко в очах виборців, багато з яких довіряють обвинуваченням прокуратури на її адресу. Крім того, націоналістичні партії, які входять у блок, мають у своєму розпорядженні активістів, здатних працювати не за гроші, а за ідею. А лідер УСДП Онопенко відомий зв'язками з харизматичними церквами, які завдяки твердій організаційній структурі своїх громад здатні до передвиборної мобілізації одновірців [10].
БЮТ також задекларував, що його підтримують 506 громадських організацій, які провели спеціальний конгрес 19 жовтня 2001 р. у Києві. Однак реальний потенціал цієї підтримки на кілька порядків менше. Абсолютна більшість учасників конгресу в підтримку БЮТ – це організації наступного типу:
маргінальні угруповання;
групи, які складаються в основному із представників партій, що ввійшли в блок (наприклад, місцеві організації Конгресу української інтелігенції або «Просвіти», де переважають члени УРП й «Собору»);
внутріпартійні структури (насамперед жіночі й молодіжні організації самої «Батьківщини»), які некоректно відносити до громадських організацій.
Загальна цифра 506 досягнута винятково завдяки подвійній або потрійній бухгалтерії, застосовуваній блоком – наприклад, окремим учасником конгресу вважалася не загальнореспубліканська організація «Жінки Батьківщини», а кожна місцева структура цієї організації. Тому реальний суспільний потенціал БЮТ становлять лише Незалежна профспілка гірників (НПГ) і Всеукраїнський союз обманутих вкладників й акціонерів, що поєднує як власників радянських заощаджень, так і жертв трастових компаній (1993-1995 р.) [13].
Офіційно блок Тимошенко був оформлений 22 грудня 2001 р., коли після з'їздів партій-учасниць їхні лідери підписали угоду про його створення. В останній момент від об'єднання відійшла Патріотична партія. Але цю втрату не можна вважати істотною. Ступінь впливу цієї сили показують 0,12% голосів, отриманих її лідером Миколою Габером на президентських виборах 1999 р.
Невеликі були й інші втрати блоку в ході формування. Союз із украй правими викликав невдоволення окремих політиків «Батьківщини», однак до розколу в місцевих організаціях це не привело. Більшість незадоволених цими тенденціями розвитку партії покинули її ще на початку 2001 р., а в другій половині року самими помітними подіями в даному плані став вихід з «Батьківщини» глав Харківської обласної організації Володимира Алексєєва й Київської молодіжної організації Леоніда Юдіна. Останньому вдалося повести з партії й частину однодумців.
Разом з тим блоку не вдалося ані наростити число своїх учасників, ані перетворитися в широку опозиційну коаліцію. Не виправдалася надія на прихід представників Українського народного Руху (УНР) і партії «Реформи й порядок» (ПРП), незадоволених порядком формування блоку «Наша Україна» і помірністю позиції Віктора Ющенко. Неодноразові звернення Тимошенко до Ющенко із пропозицією створити загальне опозиційне об'єднання за участю соціалістів, імовірно, мали однією із цілей активізацію опозиційних елементів в УНР і ПРП. Іншою метою було створення інформаційного приводу для згадування імені лідера «Батьківщини» у ЗМІ. Важко повірити, що такий досвідчений політик, як Тимошенко, не передбачала реакції екс-прем'єра й могла сподіватися на його згоду. А відсутність реального прагнення Тимошенко до великої коаліції підтверджується й тим, що, на словах виступаючи за союз трьох блоків, вона зверталася тільки до Ющенко й не намагалася самостійно об'єднатися із соціалістами. Такий союз у БЮТ завжди називали неможливим через різну ідеологію. Однак насправді блок по багатьом позиціям ближче до СПУ, ніж до «Нашої України», і реальною причиною відсутності переговорів із соціалістами стали президентські амбіції Тимошенко й Мороза [3].
Розділ 2. Блок Юлії Тимошенко – розвиток та еволюція політичних орієнтирів
2.1 Політичні цілі та завдання БЮТ на початковому етапі розвитку
5 січня міжпартійний з'їзд прийняв програму блоку. Ні в програмі, ні у виступі на з'їзді Юлії Тимошенко нічого не говориться про відсторонення Леоніда Кучми від влади. У цих документах взагалі жодного разу не вжите слово «президент». Акцент у програмі зроблений на розвиток духовності. І хоча в програмі багато говориться про законодавче розширення прав опозиції, блок не задекларований як опозиційний. Подібний хід був оцінений багатьма політологами як бажання знайти взаєморозуміння із владою й послабити тиск адміністративного ресурсу. Можливим результатом такої поведінки лідера БЮТ і стало судове рішення про зняття з неї судового запобіжного заходу – підписки про невиїзд. Однак говорити про відмову від опозиційності не можна. Багато політиків блоку, особливо №3 у його передвиборному списку Григорій Омельченко, будують кампанію саме на критиці президента.
Зміна офіційних пріоритетів БЮТ, мабуть, відбулася не тільки через бажання поліпшити відносини із владою, але й через усвідомлення того, що причиною провалу опозиційних акцій початку 2001 р. стала байдужість до них населення. Цей фактор, що вплинув і на зміну назву блоку, привів «тимошенківцІв» до прагнення розширити електоральну базу. Опора на одних прихильників правої опозиції – недостатня для подолання 4%-го бар'єра. Разом з тим БЮТ, мабуть, припускала, що опозиційна частина електорату не відійде від блоку через коректування програми, оскільки в очах даних виборців неможливо похитнути імідж Тимошенко як ворога Кучми №1. З інших програмних установок блоку звертає на себе увагу близькість із лівими в неприйнятті нового Земельного кодексу й у негативному відношенні до приватизації стратегічних об'єктів. У зовнішньополітичному плані примітна відмова від курсу на євроінтеграцію, що раніше однозначно підтримувався націоналістичними партнерами «Батьківщини». БЮТ виступає за те, щоб Україна керувалася винятково національними інтересами, не зв'язуючи себе якимсь вектором. Однак критика Тимошенко україно-російських домовленостей останнього часу показує, що на практиці БЮТ розуміє національний інтерес, насамперед, як дистанціювання від Росії [5].