Смекни!
smekni.com

Блок Юлії Тимошенко: розвиток та еволюція політичних орієнтирів (стр. 3 из 5)

Головною реальною метою блоку, мабуть, було на той час створення гарних стартових позицій для свого лідера на виборах 2004 р., для чого необхідне повернення представників БЮТ у виконавчу владу або, принаймні, створення сприятливих умов для пов'язаних з Тимошенко фінансово-промислових структур, які були відтиснуті іншими олігархічними групами після відставки Павла Лазаренко.

2.2 Політична діяльність та політичні орієнтири перед Парламентськими виборами 2006 року

27 листопада 2005 р. відбувся передвиборний з'їзд БЮТ напередодні парламентських виборів (березень 2006). Глава передвиборного штабу — колишній керівник Служби безпеки України Олександр Турчинов — оголосив, що назва блоку залишається колишньою, але ввійти в нього готові тільки «Батьківщина» і Українська соціал-демократична партія.

Партія «Собор», очолювана Анатолієм Матвієнко, приєдналася до блоку Віктора Ющенко (Народний Союз «Наша Україна»).

Переговори БЮТ з партією «Реформи и порядок» (ПРП) Віктора Пинзеника ні до чого не привели, тим більше що Пинзеник був міністром фінансів в уряді Юрія Єханурова. Консенсус був досягнутий лише роком пізніше, уже після виборів — 20 жовтня 2006 р. ПРП увійшла до складу БЮТ.

На виборах блок поступився лише Партії регіонів, набравши 22,29 % (5 652 876) голосів, і одержавши 129 з 450 місць у парламенті [16].

2.3 Політична діяльність БЮТ після парламентських виборів – весна - літо 2006 р.

Перші три місяці, що пройшли після парламентських виборів, пішли на створення «помаранчевої» урядової коаліції. Швидкому досягненню домовленості заважали претензії Юлії Тимошенко на пост прем'єр-міністра й Олександра Мороза — на пост спікера Верховної ради. Нарешті 22 червня 2006 р. було офіційно оголошено про результати переговорів трьох політичних сил, які ввійшли в коаліцію, і розподілі між ними ключових постів. В «Помаранчеву» коаліцію ввійшли БЮТ, Народний Союз «Наша Україна» і СПУ.

Блок Юлії Тимошенко одержав пост прем'єр-міністра, повний контроль над економічним блоком уряду, а також пости керівників НАК «Нафтогаз України», Фонду державного майна й державного комітету з теле- і радіомовленню, податкової адміністрації, державного казначейства.

Між членами коаліції були розподілені й всі керівні пости у Верховній раді.

Однак Партія регіонів і Комуністична партія України, не одержали жодного керівного поста, і вдалися до блокування залу засідань Ради для того, щоб не допустити «пакетного» голосування по кандидатурах прем'єр-міністра й голови Верховної ради, що, на думку «помаранчевої коаліції», повинно було закріпити досягнуті міжпартійні домовленості.

Учасники «помаранчевої» коаліції через якийсь час, під тиском президента Віктора Ющенко, виявилися змушені піти на переговори з опозицією для досягнення якогось компромісу. Лише до 6 липня 2006 року було досягнуто компромісної згоди, однак у ході висування кандидатур на пост голови Верховної ради Олександр Мороз зненацька порушив домовленості, виставив свою кандидатуру й здобув перемогу. Фракції «Нашої України» і Блоку Юлії Тимошенко у виборах спікера брати участь відмовилися, обвинувативши Мороза в «зрадництві» і розвалі коаліції.

7 липня 2006 року була підписана угода про створення нової, «антикризової», коаліції парламентської більшості, у яку ввійшли Партія регіонів, Соціалістична партія України і Комуністична партія України. Олександр Мороз відкликав свій підпис під угодою про створення «помаранчевої» коаліції, що, таким чином, припинила своє існування, не протримавшись і двох тижнів. Першим же кроком нового блоку стало висування кандидатури Віктора Януковича на пост прем'єр-міністра. Юлія Тимошенко зажадала від президента Віктора Ющенко розпустити Верховну раду. Ющенко ж призвав до формування так званої широкої коаліції за участю «Нашої України» [14].

Весь липень Віктор Ющенко відмовляється вносити в парламент кандидатуру одного зі своїх головних політичних опонентів, Віктора Януковича, на пост прем'єр-міністра — крім того, Ющенко не влаштовує те, що його партія «Наша Україна» у такий спосіб не буде представлена в урядовій коаліції. Зрештою президент пропонує всім парламентським партіям підписати «Універсал національної єдності »— документ, яким були б закріплені принципи діяльності нового уряду. 3 серпня відбулося урочисте підписання Універсала національної єдності. Універсал підписали лідери всіх парламентських фракцій, крім Юлії Тимошенко.

У Верховній раді представники БЮТ очолили комітети:

з питань екологічної політики, природокористування й ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи (Валерій Кальченко),

з питань сім`ї, молодіжної політики, спорту й туризму (Микола Томенко),

з питань свободи слова й інформації (Андрій Шевченко),

з питань будівництва, містобудування й ЖКХ (Юрій Сербин),

з питань аграрної політики й земельних відносин (Михайло Гладий),

з питань культури й духовності (Володимир Яворівський).

спеціальну контрольну комісію з питань приватизації (Андрій Кожем`якін) [7].

2.4 БЮТ у опозиції до уряду В.Януковича – осінь 2006 – 2007 рр.

22 вересня 2006 р. депутати БЮТ і три члени фракції СПУ підписали угоду про створення у Верховній раді парламентської опозиції на чолі з Юлією Тимошенко. Микола Томенко, Олександр Турчинов (обоє — представники БЮТ) і Йосиф Вінський стали її заступниками.

20 жовтня до БЮТ приєдналася партія «Реформи і порядок» (ПРП).

Тим часом протягом серпня — вересня 2006 р. «Наша Україна» вела переговори про участь у широкій урядовій коаліції. Ці переговори, однак, не привели до угоди, і 4 жовтня лідер парламентської фракції «Наша Україна» Роман Бессмертний заявив, що НСНУ переходить в опозицію до діючого уряду Віктора Януковича й широкої урядової коаліції й відзиває своїх міністрів з уряду.

«Наша Україна» оголосила про намір вести консультації про можливості входження в міжфракційну парламентську опозицію, яку очолює Юлія Тимошенко. Для співробітництва з БЮТ лідер «Нашої України» запропонував створити конфедерацію «Європейська Україна». Юлія Тимошенко заявила, що не збирається ділитися з «Нашою Україною» статусом головної опозиційної сили, а тим більше підписувати які-небудь угоди.

У ході сесії Верховної ради фракція БЮТ призивала за скасування політичної (конституційної) реформи, угода про яку була підписана протиборчими сторонами під час «Помаранчевої революції», і повернення президентові Ющенко повноважень, передбачених Конституцією 1996 року. У ситуації, коли правляча коаліція мала у своєму розпорядженні достатню силу, щоб не допустити такого перегляду, Юлія Тимошенко стала пропонувати провести позачергові парламентські вибори, щоб вивести країну з «конституційної кризи», у яку, на її думку, завели Україну Секретаріат президента й Кабінет міністрів, що не бажають іти на компроміс [4].

Ще в грудні 2006 р. Юлія Тимошенко заявляла, що її блок ніколи не проголосує за закон «Про кабінет міністрів».

У травні 2007 року Депутат Верховної Ради України Л. В. Стасів у відповідь на питання журналіста про фракційну дисципліну БЮТ відзначила, що «якщо твоя особиста думка випадково не збіглася з думкою керівництва й ти дозволиш собі проголосувати по-іншому, то ризикуєш потрапити в категорію «зрадників і запроданців»... Навіщо в парламенті 450 депутатів, якщо питання вирішують кілька людей?».

12 січня 2007 р., однак, депутати «антикризової коаліції» і фракції БЮТ перебороли вето президента на закон «Про Кабінет міністрів» і прийняли в першому читанні закон «Про парламентську опозицію». Таке голосування стало можливим завдяки політичній угоді, поза якою залишилися лише депутати від «Нашої України». Прихильники Юлії Тимошенко в ніч із 11 на 12 січня домовилися з «антикризовою коаліцією» Віктора Януковича про подолання президентського вето й про те, що натомість правляча коаліція підтримає Закон про парламентську опозицію, який повинен був дати переваги БЮТ як головної опозиційної фракції – право очолювати бюджетний комітет, займати пости перших заступників глав всіх парламентських комітетів, створювати тіньовий уряд, а також впливати на формування персонального складу Рахункової палати, ради Національного банку й Вищої ради юстиції. Представники парламентської опозиції були б вправі брати участь у засіданнях кабміну.

У свою чергу, вступ у чинність закону «Про Кабінет міністрів» повинен був привести до того, що президент остаточно втратив би вплив на дії органів виконавчої влади, що означало б перехід України від парламентсько-президентської до парламентської форми державного управління.

Юлія Тимошенко так пояснила причини того, що БЮТ проголосував за подолання вето президента: «Фракція проголосувала так для того, щоб навести порядок і не ганьбити країну на увесь світ внутрішньополітичними скандалами».

У березні правляча «антикризова» коаліція почала активно розширюватися за рахунок депутатів опозиційних фракцій, у тому числі БЮТ. При продовженні цього процесу парламентська коаліція могла б одержати конституційну більшість, що дозволило б їй переборювати президентське вето й вносити зміни в Конституцію – а цього президент Ющенко не міг допустити [11].