Верховна Рада України в системі органів влади (стр. 2 из 2)

6) Призначення на посаду та припинення повноважень членів Центральної виборчої комісії за поданням Президента України;

7) схвалення рішення про надання військової до моги іншим державам, про направлення підрозділів Збройних Сил України до іншої держави чи про допуск підрозділів збройних сил інших держав на територію України;

8) надання згоди на призначення на посади та звільнення з посад Президентом України Голови Антимонопольного комітету України, Голови Фонду державного майна України, Голови Державного комітету телебачення і радіомовлення України;

9) надання згоди на призначення Президентом України на посаду Генерального прокурора України; висловлення недовіри Генеральному прокуророві України, що має наслідком його відставку з посади;

10) дострокове припинення повноважень Верховної Ради Автономної Республіки Крим за наявності висновку Конституційного Суду України про порушення нею Конституції України або законів України; призначення позачергових виборів до Верховної Ради Автономної Республіки Крим;

11) утворення і ліквідація районів, встановлення і зміна меж районів і міст, віднесення населених пунктів до категорії міст, найменування і перейменування населених пунктів іё районів;

12) призначення чергових та позачергових виборів до органів місцевого самоврядування;

13) затвердження протягом двох днів з моменту звернення Президента України указів про введення воєнного чи надзвичайного стану в Україні або в окремих її місцевостях, про загальну або часткову мобілізацію, про оголошення окремих місцевостей зонами надзвичайної еколологічної ситуації;

14) надання у встановлений законом строк згоди на обов'язковість міжнародних договорів України та денонсація міжнародних договорів України.

Верховна Рада України за пропозицією не менш як однієї третини народних депутатів України від її конституційного складу може розглянути питання про відповідальність Кабінету Міністрів України та прийняти резолюцію недовіри Кабінетові Міністрів України більшістю від конституційного складу Верховної Ради України.

Для реалізації широкого кола повноважень Верховної Ради потрібно чітко організовувати її роботу.

6. Законодавчий процес у Верховній Раді

Законодавство України включає багато законів і інших нормативних актів. Який шлях лежить від необхідності врегулювати певні суспільні відносини до нового закону? Адже однією з ознак закону є прийняття його за допомогою спеціальної процедури законодавчим органом держави. Познайомимося з тим, як відбувається процедура вироблення і прийняття законів – законодавчий процес. Законодавчий процес включає декілька етапів. Порядок прийняття законів України визначила Конституція.

Для роботи над новим законом потрібна законодавча ініціатива — пропозиція прийняти його або внести зміни до діючого, що виходить від осіб чи установ, яким надано таке право. Право за конодавчої ініціативи мають Президент України, народині депутати, Кабінет Міністрів і Національний банк України. Це означає, що саме вони можуть офіційно запропонувати проект закону для розгляду Верховною Радою. Така пропозиція обов'язково має бути розглянута. Звичайно, кожний громадянин може висловити свою думку щодо вдосконалення законодавства, прийняття нових законів, але його пропозиція не буде початком розгляду закону, законодавчого процесу.

Стадії законодавчого процесу:

Законодавча ініціатива

Розробка законопроекту

Обговорення законопроекту в Комітетах Верховної Ради

Розгляд законопроекту Верховною Радою на пленарому засіданні (два-три читання)

Прийняття закону

Підписання закону Головою Верховної Ради і передача його Президенту України

Розгляд і підписання закону Президентом України

Публікація закону

Закон набирає чинності

Внесення законодавчої ініціативи передбачає розробку відповідного законопроекту. Його може запропонувати сам ініціатор — депутат, Президент, підготовку закону може бути доручено відповідній науковій установі, міністерству, спеціально створеній групі фахівців, науковців тощо. Дуже важливо, щоб закони були ефективні і відповідали рівню розвитку держави і юридичної науки. Через те законопроекти, як правило, направляють на наукову експертизу — юридичну, фінансово-економічну та ін. Іноді проводять наукові конференції, на яких обговорюють проекти майбутніх законів. Найважливіші законопроекти виносять на всенародне обговорення. Так, зокрема, сталося з проектом Закону про вибори народних депутатів, нової Конституції України.

Запропонований закон спочатку розглядають у комітетах Верховної Ради, а потім — на пленарному засіданні. Закони приймають виключно на пленарному засіданні Верховної Ради більшістю від конституційної кількості депутатів. Після прийняття рішення Голова Верховної Ради підписує закон і направляє його Президенту України, який протягом 15 днів має розглянути закон. У разі згоди він підписує його і передає для опублікування. Якщо Президент не погоджується з прийнятим законом, він має право протягом 15 днів повернути його до Верховної Ради зі своїми зауваженнями для повторного розгляду. Верховна Рада має розглянути зауваження Президента і або погодитися з ними, змінивши закон, або спробувати подолати незгоду («вето») Президента. Для цього потрібно, щоб за закон під час повторного розгляду проголосувало не менше ніж дві третини конституційної кількості депутатів. У цьому разі Президент зобов'язаний незалежно від своєї думки підписати закон. Лише після цього закон публікують в пресі і він набирає чинності.

Кожний закон лише тоді виконуватиме свою функцію, діятиме, коли про нього знатимуть ті, кого він стосується. Тому законотворчий процес передбачає обов'язкову публікацію нормативних актів загального характеру, насамперед законів. Саме після публікації закон набирає чинності, починає діяти.

Взаємодія Верховної Ради і Президента під час прийняття законів

Список використаної літератури:

1. Конституція України: Прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 р. - Київ, Преса України, 1997

2. Наровлянський О.Д. Основи правознавства. Київ, Каннон, 1998

3. Коляда І.А., Лозовий Я.П. Основи правознавства. Київ, Магістр – S, 1997

4. Котюк В.О. Основи держави і права: Навчальний посібник. – Київ, Вентурі, 1995