.
2007 р.
ПЛАН
Вступ. 3
Розділ 1. Конституційний статус федерального канцлера та федерального президента Німеччини. 5
1.1 Федеральний канцлер і уряд. 5
1.2 Федеральний президент Німеччини. 9
1.3 Уряд місцевого рівня. 11
Розділ 2. Конституційний статус Парламенту ФРН.. 14
2.1 Парламент ФРН та його функції 14
2.2 Вплив парламенту на формування уряду. 18
Розділ 3. Парламентський контроль та політична відповідальність уряду. 19
3.1 Парламентський контроль. 19
3.2 Політична відповідальність уряду. 22
Висновок. 23
Список використаної літератури. 26
Одним із важливих питань державотворення в Україні є питання ефективності розподілу повноважень у трикутнику «президент–парламент–уряд». Зміни до Конституції України, внесені 8 грудня 2004 року, що набули чинності 1 січня 2006 року, спрямовані на підсилення ролі законодавчої гілки влади в цьому трикутнику. У контексті цього інформація про різні моделі взаємовідносин між законодавчою і виконавчою гілками, їх ефективність і життєздатність є сьогодні актуальною.
Не вдаючись до аналізу змін до Основного Закону України, відзначимо, що досвід держав із парламентською формою правління, зокрема – у сфері правового регулювання взаємодії законодавчої та виконавчої гілок влади є надзвичайно цінним.
На ефективність взаємодії парламенту та уряду істотний вплив справляє і ступінь розвитку партійної системи. Цілком очевидно, що за умови політичної неструктурованості суспільства, представництва значної кількості партій у парламенті, умови для стабільної підтримки уряду відсутні взагалі, що суттєво впливає на ефективність його взаємодії з парламентом. При цьому дія зазначеного чинника певною мірою може бути компенсована закріпленням за урядом важелів впливу на парламент (наприклад – право розпуску парламенту). Саме з урахуванням цих застережень слід розглядати ефективність взаємодії парламенту та уряду в державах із парламентською формою правління. Один лише аналіз положень конституцій та законодавства, без урахування політичної ситуації у тій чи іншій країні дає неповну картину характеру стосунків між законодавчою та виконавчою владою.
Основна мета даної роботи полягає у дослідженні особливостей конституційного статусу глави держави та уряду ФРН.
Поставлена мета обумовила необхідність вирішення ряду взаємопов’язаних завдань:
· розглянути конституційний статус федерального канцлера та федерального президента Німеччини;
· дослідити конституційний статус парламенту ФРН;
· вивчити особливості парламентського контролю за діяльністю уряду в Німеччині.
Курсова робота складається із трьох розділів, в яких послідовно аналізується поставлена проблема.
Федеральний канцлер – єдиний обираний член федерального уряду. Конституція надає йому право самостійно вибирати міністрів як керівників найважливіших політичних органів влади. Крім того, канцлер визначає число міністерств і закріплює за ними сфери відповідальності. Він володіє директивною компетенцією, яка дає канцлеру право наказувати основні напрями урядової діяльності, яких слід дотримуватися в обов'язковому порядку. Завдяки цим повноваженням федеральний канцлер володіє арсеналом керівних засобів, який можна порівняти з владою президента в демократичній державі з президентською формою правління.
Парламентська рада, що прийняла в 1949 р. Основний закон, узяла за зразок для поста федерального канцлера пост британського прем'єр-міністра. Останній володіє такими ж владними повноваженнями, як і канцлер, проте насправді у канцлера значно менше влади, ніж у прем'єр-міністра. В рамках парламентської системи Великобританії завжди править тільки одна партія, оскільки британська мажоритарна виборча система створює сприятливі умови для найсильнішої партії. В бундестагу, як правило, жодна партія не має абсолютної більшості голосів. Тому для обрання канцлера звичайно необхідна коаліція, тобто союз різних партій.
Обранню канцлера передують детальні консультації між партіями, які бажають правити разом. В ході них, зокрема, йдеться про те, як будуть розподілені міністерства між партіями, які міністерства слід зберегти і які створити наново. Найсильнішій партії в рамках урядової коаліції надається право висунути кандидатуру федерального канцлера. Далі партії домовляються про проекти, які вони в найближчі роки мають намір здійснити. Результати коаліційних переговорів знаходять своє віддзеркалення в коаліційному договорі. Лише після цього обирається федеральний канцлер. Переговори між правлячими партіями готують рішення федерального уряду, партії стежать також за їх виконанням. Якщо запаси політичних точок зіткнення вичерпуються до чергових виборів до бундестага, стає актуальним звільнення федерального канцлера з посади. Разом із звільненням діючого канцлера з посади в результаті – конструктивного – вотуму недовір'я необхідно одночасно вибрати нового канцлера. Такий наступальний характер вотуму недовір'я примушує представлені в бундестагу партії формувати дієздатну урядову більшість ще до скидання канцлера. Спроба повалити канцлера робилася двічі, лише один раз, в 1982 р., вона вдалася: тодішньому канцлеру Гельмуту Шмідту (СДПГ) був винесений вотум недовір'я, замість нього був вибраний Гельмут Коль (ХДС).
Федеральний канцлер, проте, у будь-який час може поставити в бундестагу питання про довір'я, щоб перевірити, чи користується він ще беззастережною підтримкою правлячих партій. Якщо він терпить поразку при голосуванні з цього питання, тобто якщо частина урядової більшості відвертається від канцлера, тоді рішення про те, чи розпустити бундестаг і чи призначити нові парламентські вибори, ухвалює федеральний президент. Федеральний президент може також призвати представлені в бундестагу партії спробувати сформувати новий уряд.
Дійсної поразки при голосуванні з питання про довір'я в історії Федеральної Республіки ще ніколи не було. Проте тричі мала місце наперед обговорена поразка. Депутати від правлячих партій або міністри стримувалися при голосуванні, щоб таким чином повалити уряд (1972 р., 1982 р., 2005 р.). Такий шлях вибирався для того, щоб добитися дострокових нових виборів до бундестага, які інакше – згідно конституції – би були неможливі. Такий шлях можливий лише з схвалення федерального президента і не є безперечним. Ще в 1983 р. Федеральний конституційний суд підкреслив, що тут йдеться про сумнівну, небажану в конституційному плані процедуру. В 2005 р. також було звернення у вищу судову інстанцію, проте конституційні судді відхилювали скаргу двох депутатів з цього питання.
Федеральний Уряд ФРН складається з Федерального канцлера і Федеральних міністрів. Він діє на основі статті 62 - 69 Конституції ФРН. Федеральний канцлер визначає основні напрями політики.
В даний час Федеральний Уряд ФРН складається з членів ХДС, ХСС і СДПГ, не всі міністри є членами бундестага.
Склад уряду ФРН:
· Ангела Меркель (Angela Merkel) (ХДС) — канцлер
· Томас де Мезьер (Thomas de Maiziere) (ХДС) — міністр по особливих справах і керівник канцелярії
· Франц Мюнтеферінг (Franz Muntefering) (СДПГ) — заступник канцлера і міністр праці і соціальних питань
· Франк-Вальтер Штайнмайер (Frank-Walter Steinmeier) (СДПГ) — міністр закордонних справ
· Вольфганг Шойбле (Wolfgang Schauble) (ХДС) — міністр внутрішніх справ
· Франц Йозеф Юнг (Franz Josef Jung) (ХДС) — міністр оборони
· Бригіті Ципріс (Brigitte Zypries) (СДПГ) — міністр юстиції
· Пєєр Штайнбрюк (Рееr Steinbruck) (СДПГ) — міністр фінансів
· Міхаель Глос (Michael Glos) (ХСС) — міністр економіки і технології
· Хорст Зєєхофер (Horst Seehofer) (ХСС) — міністр захисту споживачів, продовольства і сільського господарства
· Урсула Шмідт (Ursula Schmidt) (СДПГ) — міністр охорони здоров'я
· Вольфганг Тіфензєє (Wolfgang Tiefensee) (СДПГ) — міністр транспорту, будівництва, міського розвитку і розвитку Східної Німеччини
· Урсула фон дер Лайен (Ursula von der Leyen) (ХДС) — міністр у справах сім'ї, немолодих громадян, жінок і молоді
· Аннетте Шаван (Annette Schavan) (ХДС) — міністр досліджень і освіти
· Зігмар Габрієль (Sigmar Gabriel) (СДПГ) — міністр навколишнього середовища
· Хайдемарі Вечорек-Цойль (Heidemarie Wieczorek-Zeul) (СДПГ) — міністр економічного співробітництва і розвитку
Таблиця 1
Статистичні результати роботи Бундестагу 12, 13, 14 скликань
| Категорія | 12 скликання, 1990-1994 рр. | 13 скликання, 1994 – 1998 рр. | 14 скликання, 1998 – 2002 рр. |
| Пленарні засідання | 243 | 248 | 253 |
| Постійні комітети | 25 | 22 | 23 |
| Слідчі комітети | 3 | 2 | 1 |
| Засідання слідчих комітетів | 287 | 195 | 125 |
| Робочі комісії | 4 | 5 | 5 |
| Засідання робочих комісій | 273 | 243 | 208 |
| Законопроекти ініційовані: | 774 | 923 | 864 |
| - Федеральним урядом | 402 | 443 | 443 |
| - Бундестагом | 294 | 329 | 328 |
| - Бундесратом | 78 | 151 | 93 |
| Прийняті законопроекти | 463 | 565 | 560 |
| Звернення (не включаючи групові) | 81,000 | 76,000 | 69,421 |
| Головні запити | 98 | 156 | 101 |
| Другорядні запити | 1,346 | 2,071 | 1,813 |
| Усні запитання | 4,241 | 3,537 | 3,229 |
| Письмові запитання | 16,501 | 14,906 | 11,842 |
| Дебати щодо актуальних питань | 103 | 103 | 141 |
| Положення політики уряду | 35 | 46 | 60 |
| Засідання з питань, адресованих Федеральному уряду на щотижневих урядових засіданнях | 44 | 41 | 61 |
Політичні партії ФРН, які на сьогодні представлені в бундестазі: