Глобалізація й міжнародні фінансові інститути
Чому глобалізація - сила, що принесла багато корисного, виявилася в центрі гострої полеміки? Відкриття ринків для міжнародної торгівлі допомогло багатьом країнам здійснити набагато більш швидкий економічний ріст, чим це могло б бути в іншому випадку. Міжнародна торгівля сприяє економічному розвитку тоді, коли експорт країни впливає на її економічний ріст. Стимулювання експортом ріст був центральним пунктом промислової політики, що збагатила значну частину Азії й істотно поліпшила життя мільйонів. Завдяки глобалізації збільшилася тривалість життя в багатьох народів миру, підвищився їхній життєвий рівень. На Заході низькооплачувану роботу в корпорації «Найк» уважають експлуатацією, але для величезної більшості населення країн, що розвиваються, можливість трудитися на її підприємствах представляється набагато кращою долею, чим життя в селі й вирощування рису.
Глобалізація зменшила почуття ізоляції, що гостро відчувалося в країнах, що розвиваються, і відкрила багатьом з них доступ до знань у такому масштабі, що на порядок вище можливостей навіть самих багатих жителів будь-якої країни сто років тому. Саме антиглобаліський рух є результатом того, що мир став взаємозалежним. Зв'язок між активістами руху в різних частинах миру, здійснюваний, зокрема, через Інтернет, створили тиск громадськості, що привело до міжнародного договору про заборону використання протипіхотних мін, незважаючи на опір могутніх держав. Підписаний 121 країною в 1997 р., він знижує ймовірність для дітей і інших безневинних жертв одержати каліцтво від цієї небезпечної зброї. Добре організований суспільний тиск змусив міжнародне співтовариство списати борги частини найбідніших країн. Навіть деякі негативні сторони глобалізації мають нерідко й позитивні наслідки. Відкриття молочного ринку Ямайки для імпорту зі США в 1992 р., можливо, завдало удару по місцевих фермерах - виробникам молочних продуктів, у той же час воно означало, що діти бідноти змогли одержувати більше дешеве молоко. Нові іноземні фірми можуть завдати шкоди державним підприємствам, але вони є провідниками нових технологій, відкривають нові ринки й сприяють виникненню нових галузей.
Іноземна допомога - ще один аспект глобализированного світу - при всіх її недоліках принесла користь мільйонам. Однак механізми її здійснення залишалися майже непоміченими: повстанці на Філіппінах, що склали зброю, минулого забезпечені робітниками місцями по проекті, фінансованому Всесвітнім банком; іригаційні проекти подвоїли доходи селян, що одержали воду; освітні проекти принесли грамотність у сільські місцевості; у деяких країнах проекти боротьби зі СНІДом допомогли стримати поширення цього смертельного захворювання.
Ті, хто критикує глобалізацію, занадто часто випускають із уваги її корисні результати. Однак прихильники глобалізації відрізняються ще більшою упередженістю. Для них глобалізація (яка звичайно асоціюється з торжествуючим капіталізмом американського типу) і є прогрес, що розвиваються країни повинні прийняти його, якщо вони хочуть ефективного росту й подолання бідності. Однак великій кількості країн глобалізація не принесла обіцяних економічних вигід.
Зростаючий розрив між імущими і незаможними залишає усе більше людей «третього миру» у жорстокій бідності, що живуть менш чим на один долар у день. Незважаючи на обіцянки, дані протягом останнього десятиліття XX в., число людей, що живуть у бідності у ХХІ ст.., зросло майже на 100 млн. И це відбулося в той час, коли загальносвітовий дохід зростав у середньому на 2,5 відсотки в рік.
В Африці величезні надії, що з'явилися після досягнення незалежності, по великому рахунку не виправдалися. Континент усе більше поринає в убогість, падає дохід, знижується життєвий рівень. Завойоване з такою працею протягом останніх десятиліть збільшення очікуваної тривалості життя переміняється зворотною тенденцією. Хоча головною причиною цього є хвилі СНІДу, бідність також відіграє роль убивці. Навіть ті країни, які відмовилися від африканського соціалізму, намагалися сформувати чесні уряди, збалансувати бюджети й стримати інфляцію, виявили, що просто не можуть залучити іноземних інвесторів, а без цих інвестицій вони не в змозі забезпечити стійкий ріст.
Якщо глобалізація не добилася успіху в скороченні бідності, то ще менш вона успішна в забезпеченні стабільності. Кризи в Азії й Латинській Америці загрожували економіці й стабільності всіх країн, що розвиваються. Є побоювання, що фінансові безладдя поширюються по усьому світі, що колапс валют виникаючих ринкових економік може привести до падіння й інших валют. Протягом 1997-1998 р. здавалося, що Азіатська криза являє загрозу для світової економіки в цілому, а криза 2008 року надала цей удар.
Глобалізація й перехід до ринкової економіки не дали обіцяних результатів у Росії, як і в більшості інших країн, що переходять від комунізму до ринку. Захід вселив цим країнам, що нова економічна система повинна принести їм безпрецедентне процвітання. Замість цього вона принесла безпрецедентну бідність: у багатьох відносинах для більшості населення ринкова економіка виявилася навіть гірше, ніж це пророкували їхні комуністичні лідери. Більший контраст, чим перехід до ринку в Росії, організований міжнародними економічними інститутами, і перехід до ринку в Китаї, програма якого була розроблена власними чинностями, важко собі представити. Якщо в 1990 р. внутрішній валовий продукт Китаю (ВВП) становив 60 відсотків від російського, то до кінця XX в. співвідношення стало зворотним. У той час як у Росії відбувся безпрецедентний ріст бідності, Китай пережив її безпрецедентне скорочення.
Критики глобалізації обвинувачують країни Заходу в лицемірстві, і вони в цьому праві. Західні країни підштовхнули бідні країни до ліквідації торговельних бар'єрів, зберігши при цьому свої власні, перешкоджаючи експорту сільськогосподарської продукції країн, що розвиваються, і тим самим лишаю їх настільки необхідного експортного доходу. Сполучені Штати, зрозуміло, були основним об'єктом обвинувачень. Захід так просував програму глобалізації, щоб забезпечити собі непропорційно більшу частку вигід за рахунок країн, що розвиваються. Несправедливим було те, що більше розвинені промислові країни відмовлялися відкрити свої ринки для товарів країн, що розвиваються, наприклад зберігаючи свої квоти на безліч товарів - від текстилю до цукру, - і наполягали в той же час на тім, щоб ті відкрили свої ринки для товарів з більше багатих країн; несправедливим було те, що розвинені промислові країни продовжували субсидіювати своє сільське господарство, утрудняючи країнам, що розвиваються, конкуренцію й наполягаючи при цьому на тім, щоб що розвиваються країни ліквідували свої субсидії виробництву промислових товарів. Якщо подивитися на «умови торгівлі» - ціни, які розвинені й менш розвинені країни одержують за свою продукцію, - після торговельної угоди 1995 р., то виявляється, що чистий ефект укладався в зниженні цін для ряду найбідніших країн щодо того, що вони змушені були платити за свій імпорт. У результаті положення ряду найбідніших країн фактично погіршилося.
Західні банки сильно виграли від ослаблення контролю над ринками капіталу в Латинській Америці й Азії, але ці регіони постраждали, коли приплив у ці країни спекулятивних «гарячих грошей» (гроші, які приходять у країну раптово, як і залишають її, найчастіше являючи собою не що інше, як парі, що укладається на те, має бути чи ревальвація або девальвація) зненацька перемінявся їхнім відтоком. Різко зрослий відтік залишив після себе валюти, що обрушилися, і ослаблені банківські системи. Уругвайський раунд зміцнив також захист інтелектуальної власності. Американські й інші західні фармацевтичні компанії тепер могли запобігати «крадіжку» компаніями Індії й Бразилії своєї інтелектуальної власності. Але фармацевтичні компанії цих країн, що розвиваються, провадили життєво необхідні медикаменти для громадян своїх країн, доступні за ціною, що становить лише малу частку від тієї, по якій аналогічні ліки продаються західними фармацевтичними компаніями.
Такі особа й виворіт рішень, прийнятих на Уругвайському раунді. Західні компанії одержали можливість збільшити прибутки. Їхні захисники говорили, що це стимулює розширення інноваційної діяльності; але приріст прибутків від продажів у країнах, що розвиваються, був невеликий, оскільки лише деякі могли дозволити собі придбання ліків, і тому стимулюючий вплив виявився в найкращому разі незначним. З іншого боку, тисячі людей були приречені на смерть, тому що ні держава, ні частки особи не могли більше оплачувати необхідну тепер високу ціну. Стосовно до СНІДу збурювання міжнародної громадськості було настільки сильним, що компанії довелося відступити й погодитися в остаточному підсумку понизити ціни й продавати кошти проти СНІДу за цінами осіни 2001 р. Але варті за цим проблеми - а саме той факт, що режим інтелектуальної власності, установлений Уругвайським раундом, не був збалансованим і відображав переважно інтереси й плани виробників, зачіпаючи інтереси споживачів як у що розвиваються, так і в розвинених країнах, - збереглися.
Однак не тільки в області лібералізації торгівлі, але й у всіх інших аспектах глобалізації, коли, здавалося б, керувалися благими намірами, часто виходив негативний побічний ефект. Коли проекти як в області сільського господарства, так і в області інфраструктури, рекомендовані Заходом, розроблені за допомогою західних радників і фінансовані Всесвітнім банком або іншими міжнародними організаціями, провалювалися, то тягар повернення кредитів проте лягало на бідних верств населення країн, що розвиваються, якщо, звичайно, не було в тій або іншій формі угод про списання боргів.
Користь від глобалізації дуже часто була набагато менше, ніж затверджували її захисники, а її ціна набагато вище, оскільки руйнувалося середовище перебування, у політичні процеси проникала корупція, і, крім того, швидкі зміни не давали країнам часу для культурної адаптації. Кризи, за якими ішло масове безробіття, спричиняли більше довгострокові проблеми розпаду соціальних структур - від актів насильства в Латинській Америці до етнічних конфліктів в інших частинах світла, наприклад в Індонезії.