Федеративна держава – це союзна держава, що складається з декількох державних утворень, кожне з яких володіє власною компетенцією та має свою систему законодавчих, виконавчих і судових органів. Федерацію складають державні утворення, що є її суб’єктами, і мають відповідно власне коло повноважень: штати в США, провінцій в Канаді, землі в Німеччині та ін. Поряд з загальнофедеральною конституцією і законами діють конституція і закони суб’єктів федерації, але забезпечується верховенство федеральної конституції і законів. Між законодавчою, виконавчою і судовою владою федерації та суб’єктів федерації чітко розмежовуються повноваження. В деяких федераціях існує подвійне громадянство, а за суб’єктами федерації не визнається право виходу з неї. Більшість федерацій створюється не за національно–територіальною, а за адміністративно–територіальною ознакою. Як виняток колишні СРСР, Чехословаччина, Югославія і деякі інші. Федеративні держави можна також умовно поділити на централізовані (Росія), та децентралізовані (США).
Певне розповсюдження має і така форма устрою як конфедерація. В конфедерації кожний її член зберігає державну самостійність, об’єднується з іншими державами в союз, до компетенції якого передаються деякі важливі питання. В історії існували конфедерації в США (1776–1787 рр), Німеччина (1815–1867 рр) та ін. В нинішніх умовах таких держав нема, хоча термін вживається відносно деяких країн, зокрема Швейцарії, що в дійсності представляє федеративну форму.
Проте і в наш час йде процес складання конфедеративного союзу західно, та в деякій міри, центральноєвропейських країн. Він уже має не лише економічні (спільний ринок, спільна валюта), але й законодавчі (європарламент) спільні органи влади. Поступово складаються й елементи конфедеративного влаштування і в співдружності незалежних держав.
Форма державного режиму – сукупність засобів та методів здійснення влади державою. Державні режими можуть бути демократичними і антидемократичними (тоталітарні, авторитарні, расистські).
Демократичні режими існують в правових державах, для них характерні наступні риси:
· свобода особистості в економічній сфері;
· гарантія прав і свобод громадян, їх можливість виказувати свої думки про політику держави, активно брати участь у роботі суспільних організацій;
· наявність ефективної системи прямого впливу населення на характер державної влади;
· захист особистості від свавілля та беззаконня;
· забезпечення владою інтересів і більшості і меншості в однаковій мірі;
· наявність плюралізму;
· законність.
Найбільш поширений зараз режим парламентської демократії.
Антидемократичний режим характеризується:
· контроль держави над усіма сферами життя;
· підкорення державі всіх суспільних організацій;
· відсутність фактичних прав особистості;
· примат держави над правом;
· мілітаризм суспільного життя;
· ігнорування інтересів суспільного життя;
· неврахування релігійних переконань населення.
Антидемократичний режим може бути як при монархічній, так і при республіканській формі правління.
Висновки: держава – це така політична організація, без якої неможливо здійснити ні порядок, ні справедливість, ні зовнішню безпеку, ні внутрішню солідарність.
Громадянське суспільство потребує і створює передумови для децентралізації державної влади через передачу значної частини її функцій органам самоврядування. Воно розкривається в умовах правової держави і само є базою для неї.
Історичний досвід та сучасна політична практика беззаперечно доводять, що армія на протязі тривалого часу залишатиметься необхідним атрибутом державності та важливим засобом захисту національних інтересів.