Автономія (грец. αυτος — сам і νομος — закон) - право самостійного здійснення державної влади чи управління, надане якійсь частині держави, що здійснюється в межах, передбачених загальнодержавним законом або конституцією. Автономія може базуватися на культурній чи етнічній відмінності і часто веде до наступної незалежності. Наприклад, Згідно з чинним законодавством, Україна є унітарною парламентсько-президентською республікою, Крим є автономною республікою в її складі.
Свобода людини - вихідне поняття у проблемі прав людини і громадянина. Розрізняють природні права людини, тобто пов'язані з самим її існуванням і розвитком, і набуті, що в основному характеризують соціально-політичний статус людини і громадянина (інститут громадянства, право на участь у вирішенні державних справ тощо).Громадянство — формально зафіксований правовий статус людини, зв'язок особи з певною державою, належність до цією держави. Громадянство передбачає певну сукупність взаємних політичних, соціальних та ін. прав та обов'язків. Українське законодавство передбачає можливість набуття громадянства України різними шляхами (філіація, натуралізація, репатріація, реінтеграція та ін.). Закріплені норми, що регулюються питання набуття громадянства України відповідають міжнародним стандартам. Стаття 2 Закону України “Про громадянство України” від 18.01.2001 р. перераховує принципи законодавства України про громадянство, але слід зазначити, що цей перелік не є вичерпним. Принципи такого правового інституту, як громадянство, в Україні закріплені й іншими нормативно-правовими актами, зокрема, Конституцією України – основним законом держави, Декларацією про державний суверенітет України, Декларацією прав національностей України, Законом України “Про національні меншини”.
Першим слід розглянути принцип єдиного громадянства, який закріплено і в Законі (пункт 1 статті 2), і в Конституції (стаття 4). По-перше, “внутрішнє” єдине громадянство держави Україна означає, що не можуть існувати громадянства окремих адміністративно-територіальних одиниць України. Не може бути громадянства Автономної Республіки Крим, чи міста Києва. Це спрямовано на забезпечення унітарності держави.
По-друге, “якщо громадянин України набув громадянство (підданство) іншої держави або держав, то у правових відносинах з Україною він визнається лише громадянином України”. Те ж саме правило застосовується і до іноземців, які набули громадянства України, тобто вони в правовідносинах з Україною вважаються тільки громадянами України, не приймаючи до уваги належність їх і до іншого громадянства. У даному аспекті відображається негативне ставлення держави до множинного громадянства.
Наступний – принцип запобігання виникненню випадків безгромадянства (апатризму). Цей принцип означає неприпустимість втрати громадянином України громадянства внаслідок колізії національного законодавства України із законодавством інших держав, громадянство яких він бажає отримати. Це один з найважливіших міжнародних принципів у сфері громадянства
Принцип неможливості позбавлення громадянина України громадянства України. Цей принцип знайшов своє закріплення в пункті 3 статті 2 Закону, в частині 1 статті 25 Конституції і в статті 15 Загальної декларації прав людини. Визнання і закріплення цього принципу має величезне значення для побудови демократичної, правової держави.
5. Політична свідомість: зміст, структура, типологія
Політична свідомість – одна з основних форм суспільної свідомості, вона виникає разом з появою державності, політичної влади. Це найбільш загальна категорія, що характеризує суб'єктивну сторону політики. По своєму змісті вона охоплює почуттєві і теоретичні, ціннісні і нормативні уявлення громадян, що опосередковують їхні зв'язки з інститутами влади.
У політології політична свідомість виступає багатогранним, систематичним і складно структурованим поняттям. Політико-соціологічний аналіз, насамперед, передбачає диференціацію свідомості щодо його суб'єктів, у самому загально-конкретному значенні:
- політична свідомість усього суспільства,
- нації,
- соціальної групи,
- окремо узятої особистості.
Функції політичної свідомості:
· регулятивна (дає орієнтири за допомогою ідей, уявлень, переконань і т.п. щодо політичної участі);
· оцінююча (сприяє виробленню відношення до політичного життя, до конкретних політичних подій);
· інтегруюча (сприяє об'єднанню соціальних груп суспільства на основі загальних цінностей, ідей, установок);
· гносеологічна (допомагає людям засвоїти політичну інформацію, аналізувати навколишню політичну дійсність);
· прогностична (створює основу для передбачення змісту і характеру розвитку політичного процесу, дозволяє одержати інформацію про майбутні політичні відносини);
· мобілізуюча (спонукує людей до політично орієнтованої поведінки, до участі в суспільно-політичному житті заради відстоювання своїх інтересів, до об'єднання зі своїми однодумцями в партії, рухи та інші об'єднання).
Виходячи з гносеологічної функції, у політичній свідомості можна виділити чотири різних рівні: 1) емпіричний; 2) повсякденний; 3) теоретичний; 4)ідеологічний.
Первинною, самою нижньою ланкою відображення політичної дійсності є емпірична політична свідомість, на якій безпосередньо фіксується весь попередній практичний досвід політичного суб'єкта. Найчастіше емпіричний рівень синтезують, змішують, плутають з рівнем повсякденним, однак, вони далеко не тотожні, тому що повсякденна свідомість містить в собі ще й елементи ідеологічного і теоретичного рівнів. Повсякденна політична свідомість являє собою систему ідей, поглядів, представлень, що випливають безпосередньо з повсякденного життя того чи іншого суб'єкта суспільно-політичних відносин. Тут слід певним чином відокремити перші два рівні від ідеологічного і теоретичного, тому що, на думку більшості дослідників, емпірична і повсякденна свідомість відображають тільки поверхневі процеси політичного життя, особливо не аналізуючи всіх її проявів, і характеризуються такі рівні політичної свідомості, в основному, соціально-психологічними факторами, такими як: впливом емоцій, почуттів, настроїв і ін. Сучасний арсенал способів впливу на повсякденну політичну свідомість дуже різноманітний і включає цілу гаму спеціальних методів і технологій. До них відносяться: систематичне розповсюдження соціальних міфів, підтасування фактів, фрагментація інформації і її упереджене коментування, а також використання спеціальних методів формування ілюзорної свідомості, таких, як “напівправда”, “наклеювання ярликів”, “перенесення чужого авторитету”, “спіраль умовчання”, показ на телебаченні небажаних політиків у непривабливих ракурсах, використання для компрометації супротивників монтажу кадрів, які спотворюють реальність, застосування витончених маніпулятивних електоральних технологій тощо. Для кожного інформаційного жанру поряд із загальними засобами маніпулювання існують і спеціальні методи формування ілюзорної свідомості та управління політичною поведінкою людей У перший період життя людей повсякденна свідомість була єдиною і головною. По мірі розвитку суспільства виникає необхідність у більш глибоких узагальненнях, а повсякденна свідомість стає недостатнім для задоволення зрослих потреб. Тоді виникає теоретична свідомість. Виникаючи на основі повсякденної свідомості, воно націлює увагу людей на відображення сутності явищ природи і суспільства, спонукаючи до більш глибокого їхнього аналізу. Через повсякденну свідомість теоретична свідомість зв'язана із суспільним буттям. Теоретична свідомість робить життя людей більш усвідомленим, сприяє більш глибокому розвитку суспільної свідомості, оскільки розкриває закономірний зв'язок і сутність матеріальних і духовних процесів. Над суспільною психологією піднімається ідеологія. Ідеологія - це сукупність ідей, поглядів, теорій, що відбивають суспільні відносини в більш-менш стрункій системі. Ідеологія містить у собі політичні і правові погляди, теорії, філософію, мораль, мистецтво, релігію.
Способом вираження повсякденної свідомості є суспільна психологія, у структуру якої включаються такі елементи, як потреби, інтереси, цінності, традиції, звичаї, емоції, почуття, настрій, наслідування, сугестивність. Повсякденна свідомість коректується, шліфується і перевіряється практичним життям. В ній відбивається відношення суб'єктів до державної влади, і вона визначається рівнем економічного і соціального життя. Повсякденна політична свідомість цінна тим, що вона характеризується цілісністю життєрозуміння і, піддаючись творчій обробці, є основою для теоретичної політичної свідомості.