Розглянемо особливості згаданих суспільств з урахуванням зазначеного.
Традиційне суспільство характеризується простим відтворенням, переважним існуванням ремісничих технологій, наявністю общинно-корпоративних цінностей, шанобливим ставленням громадян до своєї історії, традицій, культурних надбань, значною орієнтацією на історичне минуле, спонтанні соціальні зміни. Це однак не означає, що таке суспільство стабільне, позбавлене повністю динаміки, розвитку. Ідеться про переважне дотримання національної ментальності, культури і традицій.
З огляду на багато обставин, і насамперед на можливість забезпечити самореалізацію особистості більш прогресивним, розвиненим є модернізоване суспільство. Характерними ознаками такого суспільства вважають розширення і забезпечення свободи діяльності людини, завершення індустріалізації та наявність ринкового господарства, принципові зміни у структурі зайнятості населення, підвищення ролі знань та інформації.
Життя громадян, а понад усе діяльність політика особливо складні саме у суспільстві перехідному, нестабільному, оскільки в ньому бракує стабільного економічного розвитку, політичної системи, в якій основні структурні елементи (політичні інститути, політичні та правові норми, політичні відносини, політична свідомість і культура) були б сформовані і більш-менш чітко взаємодіяли. У різних за характером і особливостями суспільствах існують і панують різні політичні режими.
Досить складним є питання "людина й ідеологія, політика".
Ідеологія — це система відповідних цінностей, поглядів, тверджень, у яких відображається ставлення людини до дійсності. У цьому ж випадку йдеться про політичну ідеологію саме як систематизовану сукупність понять і уявлень, за допомогою яких різні суб'єкти — особистість, група, клас, суспільство тощо — усвідомлюють саме свої політичні позиції й інтереси, які досить часто є відповідними мотивами політичної діяльності цих суб'єктів. Це складний, малодосліджений і суперечливий процес, оскільки він торкається особистісних, у тому числі й психічних рис людини.
Основні функції ідеології:
• оволодіння масовою політичною свідомістю людей, впровадження в таку свідомість своїх критеріїв усього, що відбувається,
формування програми, відповідно до якої люди повинні орієнтуватися в політичному просторі. Фактично ідеологія у цьому плані повинна створювати позитивний образ здійснюваного політичного курсу, його узгодження з інтересами суспільства;
• стимулювання цілеспрямованих дій усіх суб'єктів політики;
• інтегрування суспільства на основі певних інтересів, цілей, поглядів;
• її згуртування людей і акумулювання їхньої енергії.
Зазначені функції взаємодіють, впливають одна на одну, по-різному детермінують поведінку окремих громадян у суспільстві. Скажімо, далеко не всі суб'єкти політики, політичного процесу однаковою мірою стимулюються до дії в інтересах своїх і суспільства саме внаслідок конкурентного політичного впливу, дії Ідеології. Те саме можна говорити й стосовно проблеми акумуляція енергії людей, їх згуртування.
Можна розглядати ідеологію також як певне вчення (доктрину), як програму і політичну практику, що виявляється на таких рівнях:
• теоретичний. На цьому рівні формуються основні положення, що відбивають інтереси й ідеали того чи іншого класу, прошарку, нації, держави;
• програмний. Тут інтереси, ідеали вже трансформуються в програми і лозунги політичної еліти, правлячої верхівки і є ідейним базисом для прийняття управлінських рішень і стимулювання поведінки суб'єктів політики;
• поведінковий. Це рівень втілення певної ідеології в конкретних формах політичної участі громадян, у певному типі політичної поведінки. Таке втілення можливе через освоєння громадянами цілей і принципів цієї ідеології.
Кожний громадянин тією чи іншою мірою включається в політичний процес як на рівні особистісному (індивідуалізовано), так і за рахунок тих об'єднань, політичних партій, ідеологію яких він поділяє, пропагує, працює для її втілення в життя. А відтак поза ідеологією немає будь-якої політичної дії, не можуть існувати і політичні партії, об'єднання, рухи, фракції, групи, інші суб'єкти політики, політичного процесу.
Політичні ідеї, які засвоює людина, з часом перетворюються, становлять систему тверджень людини, спонукають її до дій для досягнення певної, зумовленої цими ідеями мети. Така мета не обов'язково вона буває діаметрально протилежною їм.
Політична культура відрізняється від багатьох елементів культури взагалі тим, що вона створюється в результаті діяльності певних верств — ідеологів, учених, політиків, створюється завдяки діяльності еліти. Живильним ґрунтом для цього є інтереси, уявлення про суспільно-політичне життя народних мас, соціальних спільнот, які самі по собі ідеології не створюють. "Не можна, — пише зокрема В. Литвин, — лишати поза увагою той факт, то Україна впродовж усієї нової історії не мала самостійності, а останні три сторіччя взагалі не функціонувала як держава, об'єднана єдиною політико-культурною системою. Й оскільки вся політика практично до серпня 1991 року вироблялася в Москві, там же ухвалювалися більш-менш відповідальні рішення, то в Україні фактично зараз лише формуються еліти — політична, економічна та культурна (ідеологічна)".
У цьому випадку акцентується увага не лише на проблемі творення державності, а й впливу на ці процеси національних аспектів, особливостей, які формувалися десятиріччями, кількома поколіннями людей.
Загалом нині більшість народів живе у політико-демократичних суспільствах, де люди користуються значною мірою своїм природним правом на сьогоднішній день. Ще К. Гельвецій зазначав, що "вільними народами керують закони, народами рабів керують накази, сила і жорстокість".
Тут варто зазначити, що вільні народи також потребують національної еліти, яка є обов'язковим атрибутом формування політичної культури, національної самосвідомості громадян. У свою чергу, національна самосвідомість — це багаторівневе, багатофункціональне явище, аналізуючи яке потрібно враховувати, що самосвідомість (усвідомлення себе) є основою свідомості (усвідомлення іншого).
Коротко подамо структуру політичної ідеології:
•суспільно-політичні теорії та ідеї;
•суспільно-політичні ідеали і цінності;
•концепції політичного розвитку і політичної програми;
•політичні символи.
Кожну з таких складових потрібно розглядати як окремо, так і в тісному взаємозв'язку з іншими. Тут важливо наголосити, що політична ідеологія містить у собі певні знання політичного життя, серед яких є не лише достовірні, точні, а й хибні, помилкові, а також такі, що є основою політичних міфів, утопій.
Використана література
1. Авторханов А. Технология власти. — М., 1991.
2. Антология мировой философии. — М., 1969-1972.
3. Бабкин В., Селиванов В. Народ и власть. — К., 1996.
4. Бебик В.М. Політологія і теорія, методологія, практика: Підручник. — К., 1997.
5. Журавський В.С. Политический процесе в Украине: анализ, поиски, решения. — К., 1995.