США поглинають заощадження тих, хто самі найчастіше набагато бідніші, особливо якщо їхні центробанки розміщують більшу частину своїх резервів у долари. Приватні інвестори посилають долари або купують доларові активи на Уолл-Стріт, перебуваючи в упевненості, що вони розміщають свої кошти у “найнадійнішій гавані у світі”.
Тільки на прикладі центральних банків ми бачимо щорічні суми більше ніж на 100 мільярдів доларів з Європи, більше 100 мільярдів доларів з Китаю, більше 140 мільярдів доларів з Японії, і багато десятків мільярдів доларів від багатьох інших країн на всій земній кулі, включаючи країни третього світу.
Виробники нафти також вкладають свої заощадження в долари. Коли сталася нафтова “криза”, що відновила реальну ціну нафти після того, як долар знецінився в 1973 році, Генрі Кіссінджер домовився із Саудівською Аравією, найбільшим світовим експортером нафти, про те, що вона продовжить призначати ціну за нафту в доларах, і ці доходи будуть розміщатися в США і частково компенсуватися постачаннями військової техніки. Ця угода де-факто поширилася на всі країни OPEC і діє до цього дня, з тим виключенням, що Ірак перед війною раптово вийшов з договору, переключившись на євро для оцінки своєї нафти, і те ж саме пригрозив зробити Іран. Північна Корея, третій член “осі зла”, не має нафти, але торгує винятково за євро. (Венесуела - основний постачальник нафти США, також здійснює пільгові бартерні постачання у бідні країни, такі як Куба без використання доларів . Тому США фінансували найманців і спровокували у Венесуелі державний переворот, а коли переворот осягла невдача, продавив референдум з новою спробою “зміни режиму”; і тепер, разом із Бразилією, усі три країни похрещені як ще одна “вісь зла”.)
Становище США хитке. Знецінювання долара знижує приплив необхідних коштів, тому США піднімають процентні ставки, щоб зберегти привабливість для іноземних доларів. Але збільшення ставок загрожує підірвати “житловий пухир”, що виник на основі низьких ставок і відсотків по заставних і перезаставних. Адже саме в нерухомості більшість американців зберігає свої заощадження, якщо вони взагалі є. Ці заощадження, а також ефект уявного багатства, підтримуваний надспоживанням і дефіцитом бюджету, майже рівним ВВП США, а також колапс міхуру цін на нерухомість через зростання процентних ставок, не тільки різко обрушать ціни на нерухомість, це буде мати ефект доміно на величезні борги їхніх власників по заставних і презаставним, на борги по кредитних картах і т.п., їхнє споживання, корпоративні борги і прибутки, і інвестиції. Фактично, цього буде досить, щоб увергнути США в глибокий спад, якщо не депресію, і викликати нове Велике Падіння на фондовому ринку і де-факто інших цінах, що зробить обслуговування їх боргу ще більш важким.
Американський фінансист Джордж Сорос вважає, що в 2007 році економіці США може загрожувати рецесія в зв'язку з різким обвалом цін на нерухомість. Своя думку він висловив на форумі сінгапурського Інституту з міжнародної взаємодії.
На думку підприємця, існує ризик того, що Федеральна резервна служба США підніме дисконтні ставки до більш високого рівня, ніж це необхідно для стримування інфляції. При цьому результат може виявитися для економіки США жалюгідним .
Як відзначив Джордж Сорос, процентна ставка по короткострокових кредитах зросла з 4,25% до 4,75%. При цьому, на його думку, ФРС усвідомлює небезпеку такого підвищення “майже як неминучість”.
“Вони повинні відстрілятися, тому що не можуть зупинити підвищення дисконтних ставок, доки економіка не подасть ознаки зниження темпів. Згодом вона продемонструє це, але, можливо, буде занадто пізно”, - вважає фінансист.
“М'якому приземленню” американської економіки, за словами Сороса, загрожують обвал цін на ринку нерухомості і падіння курсу долара. На його думку, американський ринок нерухомості досяг своєї межі, і, “якщо він продовжить остигати, тоді можна чекати твердого приземлення”.
“Тому я очікую спаду економіки ... в 2007 році”, - заявив Джордж Сорос. При цьому, за його словами, економіці США не зможуть допомогти ні європейські країни, ні азіатські уряди. [55]
Прогнози Джорджа Сороса почали здійснюватися, про що свідчать наступні відомості:
Найважливіший показник активності в даній області – кількість видаваних дозволів на будівництво нового житла – знизився в 2006 р. дуже різко. У річному виразі число виданих дозволів впало з 2200 тис. до 1570 тис., тобто до мінімального рівня за останні п'ять років. [56]
У вересні 2006 року ціни на нові будівлі в США знизилися на 9,3%, в порівнянні з серпнем 2006 року, а в порівнянні з вереснем 2005 року падіння склало 9,7%. [57]
Національна асоціація ріелтерів США повідомила, що в 38 штатах обсяг продажів нерухомості впав і складає на даний момент 6,27 мільйонів одиниць нерухомості за сезон. В порівнянні з показниками попереднього року він впав на 12,7%. Найбільший спад обсягу продажів відмічений в Неваді (на 38%), Арізоні (на 36%), Флоріді (34,2%) і Каліфорнії (28,6%). У 10 штатах обсяг продажів зріс. По двох штатах (Нью-Гемпшир і Вермонт) даних немає. [58]
Згідно з повідомленням екс-глави Федеральної резервної системи США Алана Грінспена за 2006 рік будівництво будинків в США скоротилося на 13 відсотків, що є гіршим показником за останні 15 років. [59]
2.3 Соціально-економічне становище США
В 2006 році New York Times опублікувала сенсаційну для США новину: вперше за історію країни, людина, яка зайнята повний робочий день, але отримує мінімальну зарплату, не в змозі сплатити оренду однокімнатної квартири в будь-якій точці США. Нині подібний робітник заробляє $10,5 тис. на рік. Для порівняння, топ-менеджер найбільшої в світі компанії роздрібної торгівлі Wal-Mart одержує $3,5 тис. за годину, топ-менеджер корпорації Halliburton - $8,3 тис., його колега з Exxon-Mobil - близько $13,7 тис. за годину. За US Census Bureau, за період з 1999 по 2004 рр. продуктивність праці в США зростала на 3% щорічно, в той же час, середній доход на домогосподарство (сім'я або група людей - тих, що живуть разом і що мають загальний бюджет) знизився на 3,8%. За даними Economic Policy Institute, вартість житла, медичного обслуговування, освіти і догляду за дітьми (послуги няньок, дитячих садків і ін.) за період з 1991 по 2002 рр. зросла на 46%. [60]
Бюро перепису населення США\US Census Bureau опублікувало чергові дані про бідність в країні. У 2005 році 12.6% американців (37 млн. чоловік) знаходилися за офіційною межею бідності.
Річний дохід, що відповідав прожитковому мінімуму в 2005 році, який щорічно встановлюється Державним Офісом Управління і Бюджета\US Office of Management and Budget, дорівнював $19 971 для сім'ї з чотирьох чоловік, $15 577 - для сім'ї з трьох чоловік, $12 755 - для сім'ї з двох чоловік і $9 973 для однієї людини.
Не дивлячись на те, що загальна кількість бідних не змінилася, в порівнянні з попереднім роком, кількість людей, що живуть в глибокій бідності, збільшилася. Під глибокою бідністю розуміється рівень доходу, який на 50% менше прожиткового мінімуму. Інший важливий показник бідності - кількість американців, що не мають медичної страховки, - теж зросла.
Чемпіоном з кількості жителів, що ледве зводять кінці з кінцями, впродовж ряду років залишається Каліфорнія. У 2005 році там проживали більше 4 млн. 673 тис. бідних. На другому місці - штат Техас - трохи менше 4 млн. бідняків. На третьому - Флоріда (2 млн. 214 тис.). Важливою характеристикою цих трьох штатів, що лідирують в списку бідності, є наявність великої кількості іммігрантів, зайнятих на надзвичайно низькооплачуваних і непрестижних роботах у сфері обслуговування. Їх ряди, що швидко зростають, є новим соціальним феноменом США.
Серйозним вогнищем бідності в США був і залишається штат Нью-Йорк, головним чином, за рахунок найбільшого мегаполісу - міста Нью-Йорка. Він вносить найбільший і сумний внесок до розповсюдження бідності в штаті, де живуть близько 2 млн. 556 тис. бідних і де концентрація дитячої бідності теж дуже висока - 19.4%.
У 2005 році витрати на боротьбу з бідністю в США склали $477 млрд. або $12 892 на кожного бідняка, будь то дорослий або дитина. Ці витрати головним чином складаються з фінансування 50-ти державних програм, направлених на допомогу тим, хто має потребу. З моменту приходу до влади президента Джорджа Буша, загальні витрати на ці потреби зросли на 22%, з урахуванням інфляції.
З тих пір, як президент Ліндон Джонсон оголосив війну бідності (програма, прийнята в 1964 році так і називалася, - War on Poverty), американська держава витратила $9 трлн. на допомогу бідним. Проте, не дивлячись на успіхи, досягнуті в 1980-і -1990-і роки, в бідності живе приблизно така ж кількість населення, що і за Ліндоном Джонсоном. [61]
У 2005 р. 20% найзаможніших американських сімей припало на частку 50,4% від сукупного об'єму особистих доходів в країні - це найвищий показник з того часу, як Бюро перепису населення почало відстежувати ці дані в 1967 р., - таке повідомлення з'явилося в Wall Street Journal за день до того, як міністерство торгівлі оголосило, що в другому кварталі прибутки корпорацій зросли на 20,5% в порівнянні з тим же періодом минулого року, і досягли найвищого рівня за останні 40 років - 12,2% від обсягу ВВП. Додайте до цього повідомлення про масові звільнення в компаніях Ford, General Motors, Intel, а також рішення скоротити пенсії всім службовцям за винятком голів корпорацій і членів правлінь.
Після рецесії в 2001 р. обсяг ВВП збільшився майже на 12%, а «медіанний» дохід американської сім'ї (умовний показник, що відокремлює 50% сімей з вищими доходами від іншої половини, - з нижчими) за цей же час знизився на 0,5%. У 2005 році реальні заробітки працівників, зайнятих повний день, скоротилися на 1,8% у чоловіків і на 1,3% у жінок.
Заклопотаність нинішньою тенденцією в розподілі доходів висловлюють вже не тільки лівоцентристські аналітичні центри і політики-опозиціонери. Недавно сам голова правління Федеральної резервної системи (Federal Reserve) Бен Бернанке (Ben Bernanke), виступаючи в одному з комітетів Конгресу, відмітив: «Ми хочемо, щоб американська мрія стосувалася кожного в нашому суспільстві. Ми хочемо, щоб у кожного була можливість йти вперед. І той факт, що розрив між доходами і добробутом людей росте, на мій погляд, відображає негативну тенденцію».