Після 2010 року існує ризик поступової втрати обсягів транзиту російської нафти.
Баланс газу
Енергетичною стратегією України прогнозовано наступний баланс надходження та розподілу природного газу до 2030 року, млрд. м3 (базовий сценарій):
| 2005 | 2010 | 2015 | 2020 | 2030 | |
| І. Ресурси газу, усього | 76,4 | 67,6 | 62,4 | 53,7 | 49,5 |
| у тому числі: | |||||
| 1.1. Видобуток газу, усього | 20,5 | 25,5 | 31,1 | 32,9 | 40,1 |
| у тому числі: | |||||
| видобуток з власних запасів | 20,5 | 23,2 | 25,0 | 26,1 | 28,5 |
| за межами України* | 0 | 2,3 | 6,1 | 6,8 | 11,6 |
| 1.2. Імпорт | 55,9 | 42,1 | 31,3 | 20,8 | 9,4 |
| ІІ. Споживання газу, усього | 76,4 | 67,6 | 62,4 | 53,7 | 49,5 |
| у тому числі: | |||||
| 2.1. Виробничо-технологічні потреби, сировина та витрати (втрати) при транспортувані | 9,0 | 8,3 | 7,2 | 6,5 | 5,9 |
| 2.2. Споживання, усього | 66,9 | 57,9 | 52,9 | 43,8 | 38,1 |
| у тому числі: | |||||
| 2.2.1. На виробництво електро-, тепло енергії на ТЕС | 15,3 | 14,9 | 13,0 | 11,2 | 8,9 |
| 2.2.2. Металургійний комплекс | 9,5 | 5,7 | 5,5 | 4,0 | 3,8 |
| 2.2.3. Хімічний комплекс | 8,6 | 7,9 | 8,5 | 8,8 | 9,0 |
| 2.2.4. Машинобудування та металообробка | 1,5 | 1,3 | 1,3 | 0,8 | 0,7 |
| 2.2.5. Інші промислові споживачі | 6,7 | 5,9 | 3,4 | 2,1 | 1,5 |
| 2.2.6. Агропромисловий комплекс | 0,7 | 0,6 | 0,5 | 0,4 | 0,2 |
| 2.2.7. Населення | 18,0 | 16,5, | 16,0 | 14,0 | 13,0 |
| 2.2.8. Інші непромислові споживачі | 6,6 | 5,1 | 4,7 | 2,5 | 1,0 |
| 2.3. Заміщення на транспорті рідкого палива на газ | 0,5 | 1,4 | 2,3 | 3,4 | 5,5 |
* видобуток газуукраїнськими компаніями за межами України
На теперішній час не існує жодних підстав вважати видобуток газу за кордоном реальністю.
Видобуток природного газу в України
Умови видобутку з родовищ, що на даний час вже введено в розробку, постійно ускладнюються через низку чинників. Більше 75% газових родовищах мають початкові видобувні запаси менше 10 млрд. м3. Лише 4 родовища мали початкові видобувні запаси газу більше 100 млрд. м3 (Яблунiвське, Єфремiвське, Західно-Хрестищенське, Шебелинське). Важливо, що ці 4 родовища забезпечують більше 25% поточного видобутку природного газу і сьогодні.
Проблеми видобутку газу в Україні пов’язані також з тим, що більше 15% запасів газу за критеріями рівня виснаження запасів, колекторських характеристик порід, належать до категорії важковидобувних. Практично всі запаси родовищ Прикарпаття важкодобувні. Вилучення важкодобувних запасів газу потребує застосування специфічних, наукоємних і високо-витратних технологій та обладнання.
За оптимістичним сценарієм прогнозується видобуток природного газу на території України у 2010 р. в обсязі 23,5 млрд. м3, у 2015 р. – 25,5 млрд. м3, у 2020 р. – 26,6 млрд. м3 та у 2030 р. – 30,1 млрд. м3,
За песимістичним сценарієм прогнозується видобуток природного газу на території України – 20,8 млрд. м3 у 2010 р., 23,0 млрд. м3 – у 2015 р., 24,6 млрд. м3 – у 2020 р. та 26,9 млрд. м3 – у 2030 р.
Видобуток природного газу за межами України
За оптимістичним сценарієм прогнозується видобуток природного газу за межами України у 2010 р. – 2,5 млрд.м3, у 2015 р. – 6,2 млрд.м3, у 2020 р. – 6,9 млрд.м3, у 2030 р. – 12,2 млрд.м3, а за песимістичним – у 2010 р. – 2 млрд.м3, у 2015р. – 5,5 млрд.м3, у 2020 р. – 6,4 млрд.м3, у 2030 р. – 10,9 млрд.м3.
Однак на теперішній час не існує жодних підстав вважати видобуток нафти за кордоном реальністю.
Характеристика сучасного стану та розвиток газотранспортної системи
Газотранспортна система України (ГТС) складається з 37,6 тис. км газопроводів різного призначення та продуктивності, 73 компресорних станцій із 110 компресорними цехами, де встановлено 703 газоперекачувальні агрегати загальною потужністю 5,4 тис. МВт, 1607 газорозподільних станцій, 13 підземних сховищ газу загальною місткістю за активним газом понад 32,0 млрд. м3 та об’єкти інфраструктури.
На сьогодні близько 29% газопроводів відпрацювали свій амортизаційний термін, майже 60% експлуатуються від 10 до 33 років.
Забезпечення споживачів природним газом здійснюється газовими мережами тиском до 1,2 МПа, довжина яких становить близько 287 тис. км. Необхідний режим газопостачання в цих мережах забезпечують близько 51 тис. газорегуляторних пунктів (ГРП).
Система газопостачання природного газу тиском до 1,2 МПа має значний ступінь зносу і, крім цього, експлуатується в складних умовах інженерної інфраструктури населених пунктів. Так, 11,6 тис. км розподільчих газопроводів (або близько 7%) та 4,9 тис. газорегуляторних пунктів (або близько 14%) вже відпрацювали свій амортизаційний термін.
Зважаючи на терміни експлуатації газопроводів та їх технічний стан, для підтримання надійного та ефективного функціонування до 2015 року планується повністю завершити реконструкцію всіх компресорних станцій. До 2030 року буде завершено модернізацію та техпереоснащення газотранспортної системи з використанням найбільш сучасних та ефективних технологій.
На період до 2030 року в реконструкцію газотранспортної системи необхідно вкласти понад 92,4 млрд.грн.
Ядерна енергетика
АЕС в стратегії приділено найбільша увага. Деякі експерти навіть називають її не енергетичною, а «ядерною» стратегією.
З 2010 по 2030 роки запланована побудова 20 нових енергоблоків потужністю 1—1,5 Гвт (сьогодні в Україні діє 15 блоків потужністю 0,4—1 ГВТ). Витрати на модернізацію галузі оцінюються в 250 млрд. грн. і частково будуть покриті за рахунок експорту електроенергії. Передбачається також нарощувати об'єми здобичі уранової руди і виробництва уранового концентрату — до 2015 року виробництво концентрату повинне покривати потреби діючих АЭС. При цьому Україна все одно виявляється енергозалежною, оскільки на її території немає заводу по виробництву паливних складок з уранового концентрату.
Прихильники атомної інтенсифікації на підтримку своєї позиції висувають «переконливий» аргумент: упор на атомну енергетику зараз роблять у всьому світі. І дійсно, в 31 країні працюють 440 атомних реакторів, а про плани розширювати свої атомні потужності вже заявили більше п'ятнадцяти держав, зокрема США, Великобританії, Франції, Швейцарії, Іспанії, Голландії, Фінляндії, Росії, Польщі, Латвії, Білорусі, Єгипту, Японії, В'єтнаму, Південної Кореї і Китаю. За прогнозами Міжнародного енергетичного агентства (IEA), до 2030 року в світі буде витрачено більше 200 млрд. на розвиток атомної енергетики, а МАГАТЕ заявляє, що вже до 2020-го на долю атома доводитиметься 17% вироблюваній в світі енергії. При цьому IEA прогнозує, що значний приріст атомній енергетиці дасть Азія, що розвивається. Росія за рахунок реконструкції і будівництва нових реакторів протягом 15 років має намір збільшити свої потужності в два з половиною рази. Південна Корея і Китай збираються побудувати по 8 нових реакторів, Японія — 12. Пішла по цьому шляху і Україна, якій, здавалося б, слід було пам'ятати про трагічні наслідки подібних ініціатив довше за інших. Але немає, до 15 енергоблоків передбачається додати ще двадцять. І все це лише за чверть століття.
Те, що у нас називають крокувати в ногу з часом, насправді для багатьох країн — вимушена необхідність, про яку подумують лише зважаючи на подорожчання традиційного палива — нафту і газ. На цьому ж фоні спішно озвучило свої стратегічні плани у сфері атомної енергетики і керівництво України. Але навіть якщо стрибок цін на газ дійсно і перетягнув ваги убік, м'яко кажучи, небезпечної атомної енергетики, варто визнати, що далеко не у всіх країнах. Наприклад, основний покупець російського газу — Німеччина, що кілька років тому ухвалила рішення згорнути ядерну програму, навіть після російсько-українського газового скандалу не стала переглядати свою позицію. Поступово закриває атомні реактори Швеція. Ще недавно в стратегічні плани українського керівництва входило будівництво на нашій території лише 11 енергоблоків. Тепер ця цифра збільшилася удвічі, але, окрім збільшених ядерних амбіцій, істотно нічого не змінилося: болісні сумніви щодо безпеки атомної енергетики і проблема утилізації ядерних відходів як були, так і залишилися. Так само як і небажання населення погоджуватися на розміщення атомного виробництва у себе під боком.
У стратегії є проблема вибору атомних технологій при неминучому оновленні реакторного парку українських електростанцій. При розробці Концепції розвитку ПЕК намічалося, що Україна зважаючи на розвинену наукову базу повинна розглянути можливість розширення парку реакторів за рахунок залучення нових, раніше не вживаних в нашій країні технологій — новітніх реакторів на швидких нейтронах, реакторів MOX fuel, а також давно використовуваних в світі важководяних (дейтерієвих) реакторів. Передбачалася заміна на них нині працюючих на всіх українських АЕС реакторів російського виробництва (ВВЕР). Проте нинішня стратегія в директивному тоні лаконічно указує, що «досвід експлуатації АЕС дозволяє Україні зробити вибір на користь реакторів типа ВВЭР/PWR». Іншими словами, Київ знову зробив ставку на Росію.
Один з лідерів атомної індустрії — Франція має намір відновити свої атомні потужності реакторами третього покоління. Зараз для неї розробляється реактор, що охолоджується водою під тиском, дозволяє підвищити безпеку, зменшити дози опромінювання, яким піддається персонал, і скоротити викиди відходів в навколишнє середовище. Реактори третього покоління — це поки що новинка на ринку атомної енергетики. Дозволити собі замовити розробку такого реактора змогли поки небагато: Фінляндія і Франція. При цьому Париж планує почати будівництво реактора тільки в 2007 році, а на реалізацію проекту відведено 5 років. Цікаво, яким чином Києву вдасться реалізувати свої грандіозні плани по будівництву 20 енергоблоків протягом 24 років? У стратегії закладена або утопія, або напівправда.