Національний банк України
Українська академія банківської справи
Харківська філія
Наукова робота
з курсу Політологія
на тему: Європейський Союз: склад, структура, цілі та принципи
"
Виконала:
Голохвастова О.В.
Харків 2008
Зміст
Вступ
1. Історія розвитку ідей про об'єднання Європи та будівництво Європейського Співтовариства
2.Європейський Союз: цілі і принципи
3. Політичні органи ЄС
3.1 Комісія: склад, повноваження, ефективність
3.2 Рада ЄС
3.3 Європарламент: склад, привілеї, основні питання
3.4 Європейський Суд та його політика
3.5Європейська Рада
4.Критерії асоційованого членства в ЄС для інших держав
Висновок
Список літератури
Наростаючий процес посилення господарських та політичних взаємозв'язків і взаємозалежностей держав об'єктивно вимагає підвищення ролі багатостороннього регулювання світогосподарських зв'язків та політичних відносин. Однак масштаби і напрями розвитку багатостороннього регулювання в значній мірі залежать від конкретних інтересів держав, політики їх урядів і діяльності державних органів, що беруть участь в міжнародному поділі праці.
Не торкаючись національного суверенітету його учасників, багатостороннє регулювання впливає на рішення, що приймаються урядом по питаннях міжнародних торгівельно-економічних відносин. В сферу державної політики входить не лише регулювання, але і сприяння розвитку міжгосподарських зв'язків, надання підтримки учасникам зовнішньоекономічної сфери діяльності на міжурядовому рівні і в рамках міжнародних економічних організацій.
Міжнародна економічна організація – це інститут багатосторонніх міждержавних відносин, що має узгоджені між її учасниками цілі, компетенцію та свої постійні органи, а також інші специфічні політико-організаційні норми, в числі яких статут, процедура, членство, порядок прийняття рішень. Вони можуть містити також наради, конференції, конгреси, які здійснюють свою діяльність, як правило, протягом обмеженого періоду часу.
Методами взаємовідносин в міжнародному регулюванні вважаються резолюції та директиви, що розробляються та приймаються міжнародними організаціями, багатосторонні узгодження, що укладаються на міжурядовому рівні, узгодження і домовленості, консультації та співробітництво на регіональному рівні та в неурядових організаціях.
Регулювання економіки та політики країн як в міжнародному, так і в регіональному аспекті засновується на нормах міжнародного публічного та приватного права, які регулюють відносини між державами, об'єднаннями, юридичними та фізичними особами.
Порівняння ЄС з іншими політичними структурами нелегка задача. У ЄС є ряд особливостей, притаманних звичайній міжнародній організації, і, менш характерних, але певних рис федерації. При цьому останні стають все більше визначними.
Найголовніша риса, типова для міжнародних організацій, – те, що вона представляє форму інституціолізованого міжурядового співробітництва і заснована на принципі, що жодна держава-член не може бути примушена до чого-небудь без згоди цієї держави. Органи в ЄС в значній мірі автономні. ЄС реально має значні повноваження: право ЄС являється обов'язковим для держав-членів. Рішення ЄС набувають обов'язкового характеру в результаті прийняття їх органами, що наділені повноваженнями у відповідності з Договором – Конституцією ЄС, – а не в зв'язку з тим, що були затверджені державами-членами. Ці риси відрізняють ЄС від звичайної міжурядової організації. В минулому, характеризуючи ці риси, застосовувалось слово "національні", сьогодні цей термін є дещо застарілим і застосовується слово "федеральні".
Новим важливим явищем в сучасному житті країн Західної Європи, і не тільки, стала інтеграція. Під останньою розуміють процес економічного і політичного зближення, об'єднання.
Питання про об'єднання Європи гостро постало в післявоєнний час, коли в умовах науково-технічного процесу, який потребував великих початкових капіталовкладень, ефективним могло бути лише масове виробництво. Це, в свою чергу, тягне за собою необхідність розширення ринків. Внутрішні ринки навіть великих держав виявилися недостатніми. Ось чому характерним явищем післявоєнного періоду став швидкий ріст взаємної торгівлі промислово розвинутих країн, що свідчить про процеси поглиблення розподілу праці між ними. В післявоєнний період все більшу роль в міжнародних економічних відносинах став відігравати вивіз капіталу. На базі взаємного руху капіталу між промислово розвинутими країнами одним з найбільш політичних феноменів післявоєнного розвитку становиться інтернаціоналізація капіталу, проявом якої виступило утворення великих міжнародних компаній монополістичного типу – в формі картелі
Протиріччя між ростом інтернаціонального господарського життя і вузькими ринками окремих держав покликало до життя процеси інтеграції. Проте причини виникнення Європейського Союзу були не лише економічні, а й політичні. Друга світова війна показала, наскільки сильний є СРСР, а тому одним з політичних факторів інтеграції Європи було прагнення імперіалістичних держав згуртуватись перед обличчям світового соціалізму, а також закріпити плацдарм НАТО в Європі.
Об'єднання в ЄС, головним чином, стало можливим тому, що держави психологічно дозріли, щоб створити це співтовариство, адже вони вже національно сформовані держави.
Створення Європейського Союзу розпочалося з утворення у 1951р. Європейського об'єднання вугілля і сталі (ЄОВС). До цього об'єднання увійшли Франція, ФРН, Італія, Бельгія, Нідерланди, Люксембург.
У 1957р. ці країни підписали Римський договір про ліквідацію митних зборів і створення єдиного ринку сільськогосподарської продукції, капіталів та послуг. Так виникло Європейське економічне співтовариство або Спільний ринок (ЄЕС). В 1967р. ЄОВС, ЄЕС і Євратом злилися в єдину організацію – Європейський Союз. В 1968р. мита були відмінені для країн-учасниць і замінені загальним торговим тарифом.
У 1973р. членами ЄС стали Велика Британія, Данія й Ірландія. В 1978р. в Брюсселі створюється Європейська валютно-фінансова система . У 1981р. членами ЄС стає Греція, а в 1986р. – Іспанія і Португалія. В 1986р. був підписаний "Акт про Єдину Європу" і встановлений строк відкриття усіх кордонів.
У 1995р. до ЄС входять Австрія, Фінляндія, Швеція. ЄС надав Польщі, Чехії, Словаччині, Румунії, Угорщині, Болгарії, країнам Балтії право на встановлення тісних економічних зв'язків і реалізацію гуманітарних програм.
11 грудня 1991р. підписується Маастрихтський договір про тіснішу соціально-економічну інтеграцію, перехід на єдину валюту (екю). 1 січня 1999р. на території країн Спільного Ринку вводиться нова грошова одиниця – євро. Укладені також Шенгенські домовленості про безперешкодний перетин кордонів і ліквідацію митниць. 1 січня 1993р. в Європі був створений Єдиний ринок.
В 1992р. в Маастриці (Нідерланди) був підписаний главами держав та урядів держав-членів ЄС Договір про Європейський Союз, який набрав чинності у 1993р. Договір додатково до національного громадянства вводить громадянство ЄС, розповсюджує сферу відповідальності ЄС на інші інститути, розширює права Європейського парламенту з процедури прийняття спільних рішень, містить Положення про проведення спільної зовнішньої політики в сфері безпеки, про форми співробітництва в сфері юстиції та внутрішніх справ.
У 1996р. на конференції держав-членів ЄС був розпочатий аналіз положень Договору, які можуть переглядатися у відповідності з ідеями ЄС та цілями, що сформульовані в загальних положеннях.
На сучасному етапі дійсними членами ЄС являються 15 держав: Австрія, Бельгія, Великобританія, Німеччина, Греція, Данія, Ірландія, Іспанія, Італія, Люксембург, Нідерланди, Португалія, Фінляндія, Франція, Швеція.
Отже, процес інтеграції в Європі у вигляді Європейського Союзу посприяв зближенню країн Європейського континенту в економічній, політичній та культурній сферах, що призвело до створення об'єктивно нової політичної ситуації в Європі.
Як і кожна інша організація, ЄС має певні цілі свого функціонування та заснована на певних принципах.
Основними найважливішими принципами є:
1) повага національних особливостей держав-членів, системи правління яких засновані на демократичних принципах;
2) повага прав людини у відповідності з Європейською Конвенцією про захист прав людини, яка була прийнята в 1950р., та конституційними традиціями, спільними для держав-членів.
Що стосується цілей, то вони наступні:
¨ створення спільного ринку, економічного та валютного союзу;
¨ сприяння всюди в співтоваристві:
– гармонійному та збалансованому розвитку економіки;
– стійкому та не інфляційному зростанню без шкоди навколишньому середовищу;
– високому рівню конвергенції економічної діяльності;
– високому рівню зайнятості і соціального захисту;
– укріпленню економічних і соціальних взаємозв'язків та солідарності держав-членів.
¨ діяльність включає:
– відміну мита та квот, а також інших заходів, які мають аналогічний ефект;
– спільну торгову політику;
– створення внутрішнього ринку з вільним рухом товарів, людей, послуг і капіталу;
– проведення спільної політики в галузі риболовства, сільського господарства та транспорту;
– створення режиму, що забезпечує захист від недобросовісної конкуренції на внутрішньому ринку;
– зближення законодавств країн-членів;
– проведення спільної політики в соціальній сфері, в галузі охорони навколишнього середовища та допомогу розвитку;