Методологічна структура, що використовується в дослідженні, поєднує в собі елементи політичного, історичного та структурного аналізу, що дозволяє на основі певних подій з урахуванням різних підходів, виявити загальні закономірності формування та реалізації зовнішньої політики країн Балтії в контексті розширення ЄС та НАТО.
Хронологічні рамки дослідження охоплюють період з 1991 р., тобто з моменту здобуття незалежності, і до 2004 р. – часу вступу й повноправного членства в організаціях НАТО та ЄС.
Наукова новизна полягає в тому, що вперше в українській історіографії розглядається причина, ґенеза, динаміка, особливості та наслідки вступу країн Балтії в європейські та євроатлантичні структури. У рамках проведеного наукового дослідження досягнуто таких результатів:
комплексно систематизовано західні, балтійські, російські наукові джерела із проблеми дослідження;
виявлено, що країни Балтії розглядали ЄС як гаранта „м’якої безпеки”, а НАТО як гаранта „жорсткої безпеки”. Перш за все балтійські держави були зацікавлені в забезпечені „жорсткої безпеки”, що призвело до зміщення акцентів у зовнішній політиці на користь НАТО (США), вже потім – ЄС;
визначено підходи й перспективи нового формату відносин країни Балтії – НАТО, які полягають у цілковитій та беззаперечній підтримці балтійськими країнами всіх дій Альянсу;
визначено, що ЄС виявився дещо осторонь процесу залучення країн Балтії до західного світу. Ключову роль у цьому питанні відігравали США, які натиснули на ЄС для початку залучення цих країн до Євросоюзу;
аргументовано, що через країни Балтії США втілюють свої інтереси в регіоні, і за це країни Балтії отримали гарантії безпеки з боку США у вигляді членства в НАТО;
виявлено, що проблема російськомовної меншості в країнах Балтії є штучно створеною. Росія внаслідок послаблення власних позицій у регіоні, пов’язаних з переорієнтацією зовнішньої політики країн Балтії на Захід, використовує російськомовну меншість задля певної дестабілізації регіону.
Наукове та практичне значення одержаних результатів полягає насамперед у можливості використання запропонованого теоретичного аналізу та зроблених висновків щодо тенденцій в еволюції балтійського субрегіону для стратегічного планування зовнішніх відносин (політичних, дипломатичних, воєнних, військово-технічних тощо) України з країнами євроатлантичного та європейського простору.
Дослідження може бути використаним у рамках навчального процесу у вищих навчальних закладах України при підготовці підручників, посібників та методичних рекомендацій, при викладанні навчальних курсів: „Міжнародні відносини та світова політика”, „Зовнішня політика країн ЦСЄ”, „Європейський Союз у міжнародних відносинах”, „Проблеми розширення ЄС та НАТО”, „Роль НАТО у сучасному світі”.
Матеріали, основні положення та висновки дослідження можуть бути використані в діяльності зовнішньополітичних та військових відомств України, науково-дослідних інститутів та центрів.
Апробація результатів дисертації. Основні результати роботи пройшли апробацію й були оприлюднені у виступах на чотирьох наукових конференціях, що проводилися в Інституті міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка, у виступах на засіданнях кафедри міжнародних відносин та зовнішньої політики Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка, де обговорювалися результати дисертаційного дослідження.
Основні результати дисертаційного дослідження викладено в п’яти наукових публікаціях (чотирьох наукових статтях та тезах виступу).
Структурно робота складається зі вступу, трьох розділів і шести підрозділів, висновків, списку використаних джерел (278 найменувань українською, англійською, російською мовами). Загальний обсяг роботи складає 213 сторінок, у тому числі 22 сторінки списку використаних джерел.
ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ
У вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження, визначено наукове значення роботи, розкрито її зв’язки з науковими програмами, сформульовано мету та завдання дослідження, визначено його об’єкт та предмет, обґрунтовано наукову новизну роботи, її теоретичне та практичне значення, висвітлено методологічні засади та структуру дослідження, наведено інформацію про апробацію та публікацію результатів дослідження.
У першому розділі – „Концептуально-теоретичні засади й джерельна база дослідження” – обґрунтовано концептуальні засади дослідження, категорійно-понятійний апарат, наводиться пояснення методологічних засад дослідження та огляд основних джерел, використаних при підготовці дослідження, а також літератури, присвяченої проблематиці зовнішньої політики країн Балтії.
Американці та англійці, маючи на увазі Естонію, Латвію й Литву, зазвичай використовують такі терміни, як „the Baltic” (Балтика), „the Baltic states” (балтійські держави), „the Baltic republics” (балтійські республіки), „the Baltic countries” (балтійські країни). Коли ж йдеться про всі країни узбережжя, використовують термін „the Balticum”, що перекладається як „Балтика” або „Балтикум”. У вітчизняній літературі для визначення цих держав використовуються аналогічні терміни. Російські вчені схиляються до назв Прибалтика, прибалтійські республіки, прибалтійські країни, які почали використовуватися СРСР у геополітичному значенні з 1940-х рр. ХХ ст. Автор під терміном „країни Балтії” розуміє саме Естонію, Латвію та Литву.
Теоретичним підходом, що застосовується в даному науковому дослідженні, є теорія малої держави, або, точніше, окремий аспект даної теорії: здійснення невеликими державами своєї зовнішньої політики. Естонія, Латвія, Литва – невеликі держави як за географічними розмірами, кількістю населення, так і за ступенем впливу на міжнародні справи і, крім того, не існує іншої більш вдалої теорії, яка змогла б краще відобразити поведінку невеликих держав у міжнародних відносинах.
Згідно з теорією дій невеликих держав у здійсненні зовнішньої політики такі країни доволі частіше використовують дипломатичні й економічні важелі зовнішньої політики, ніж військові, а також за можливістю приєднуються до багатонаціональних інститутів. Зробивши вибір на користь членства в більш великій політичній спільноті, невелика держава може пожертвувати частиною свого суверенітету, але в обмін на це отримує значну підтримку і більш надійний економічний фундамент як наслідок свого членства в масштабнішій організації. Ставши членами НАТО та ЄС, країни Балтії діяли відповідно до моделі поведінки, типової для малих держав.
В якості джерельної бази дослідження в дисертації використовуються доступні для широкого використання офіційні документи країн Балтії, НАТО та ЄС, виступи, доповіді та статті офіційних осіб, тексти міжнародних, міждержавних угод, учасником яких виступали країни Балтії.
Ці документи містять цінний фактичний матеріал, що дає можливість проаналізувати особливості та динаміку політичного розвитку балтійських країн, їхню взаємодію з європейськими та євроатлантичними організаціями, а також відносини із США та Росією, від яких залежала подальша доля як самих країн Балтії, так і розвитку Балтійського регіону надалі.
В розділі проаналізовано дослідження науковців та наукових центрів країн Балтії, інших держав регіону Балтійського моря, США, Росії, висвітлено внесок українських дослідників. На теоретично-емпіричному рівні автор використав таку типологію:
історіографія країн Балтії;
західна історіографія;
російська історіографія;
українська історіографія.
Історіографія країн Балтії. До найвідоміших вчених-міжнародників можна віднести Р.Лопата, Г. Віткуса, Я. Капустанса, К. Пауласкаса, Р. Вілпісаускаса, В. Юрбеліса, К-Х. Калдаса, Р. Сапронаса, Р. Норкуса, Я. Ерне, Г. Мініотейта, Б. Латковскіса, А. Луха, Е. Некрашюса, В. Рубавічюса, П. Вареса, Ж. Озоліну. Найбільший інтерес становить праця К-Х. Калдаса „Еволюція можливих варіантів національної безпеки Естонії в 1990-ті рр.”, що присвячена аналізу політики безпеки Естонії після краху СРСР.
Проблемами країн Балтії займалися такі вчені – представники західної історіографії як С. Арнсвальд, П. Хем, М. Хопп, З. Бжезінський, К. Мейер, С. Бланк, К. Браунінг, М. Крамер, Ф. Ларрабі, Г. Херд, С. Кочер, С. Кауфман, Р.Асмус та інші, причому однаковою мірою використовувалися як періодичні видання, так і монографії, у тому числі колективні.
Серед досліджень, присвячених проблематиці відносин між ЄС та країнами Балтії, можна виділити монографію авторського колективу за редакцією С.Арнсвальда „Розширення ЄС і країни Балтії”, в якій були визначені перспективи інтеграції країн Балтії в ЄС. У праці П. Хема „Дослідження кооперативної безпеки в новій Півночі Європи: американські перспективи і політика” досліджується політика США в регіоні у цілому, і в країнах Балтії, зокрема, та перспективи розвитку їх взаємовідносин.