КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА
АРАКЕЛЯН ДІАНА ВЯЧЕСЛАВІВНА
Удк: 327(474.2/.5):341.4(051+061.1)
ЗОВНІШНЯ ПОЛІТИКА КРАЇН БАЛТІЇ В КОНТЕКСТІ
РОЗШИРЕННЯ ЄС ТА НАТО
СПЕЦІАЛЬНІСТЬ 23.00.04 – політичні проблеми міжнародних систем
та глобального розвитку
АВТОРЕФЕРАТ
дисертації на здобуття наукового ступеня
кандидата політичних наук
Київ – 2008
Дисертацією є рукопис.
Робота виконана на кафедрі міжнародних відносин та зовнішньої політики Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка.
Науковий керівник: доктор політичних наук, професор КРУШИНСЬКИЙ Вадим Юрійович Інститут міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка, професор кафедри міжнародних відносин та зовнішньої політики
Офіційні опоненти: доктор історичних наук, професорГарань Олексій Васильович Національний університет "Києво-Могилянська академія"професор кафедри політології;
кандидат політичних наукБуренко Наталя МиколаївнаВерховна Рада України, Комітет з європейської інтеграціїНауковий експерт, консультант
Захист відбудеться 21 квітня 2008 року о 14-00 год. на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.001.29 в Інституті міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка за адресою: 04119, м. Київ, вул. Мельникова, 36/1.
З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Київського національного університету імені Тараса Шевченка за адресою: м. Київ, вул. Володимирська, 58, к.10.
Автореферат розісланий 18 березня 2008 року.
Вчений секретар
спеціалізованої вченої ради Константинов В.Ю.
ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ
Актуальність теми дослідження. Процес розширення ЄС та НАТО на схід має величезне значення для нової системи міжнародних відносин. Завершення холодної війни не тільки трансформувало економічний, політичний та стратегічний баланс на континенті, але й фактично перетворило ЄС та НАТО на єдиний центр тяжіння для країн Центральної та Східної Європи. Серед цих країн можна виокремити три республіки колишнього Радянського Союзу: Литву, Латвію та Естонію, які одразу після проголошення незалежності заявили про свій намір розвивати тісне співробітництво з європейськими інституціями.
Концептуальна, домінуюча ідея розвитку країн Балтії полягала в тому, що інтеграція в європейські та трансатлантичні структури була запорукою повернення та відновлення європейської ідентичності, втраченої після приєднання до СРСР. „Повернення в Європу” відбувалося через відчуження від Росії та наближення й закріплення своїх позицій на Заході. Бажання стати повноправними членами ЄС та НАТО визначили головні контури зовнішньої політики країн Балтії протягом 1990-х рр.
Складний та суперечливий характер російсько-балтійських міждержавних відносин був пов’язаний з різними поглядами сторін стосовно подальшої долі цього субрегіону. Росія не бажала випустити ці країни зі сфери свого впливу, а країни Балтії пов’язували своє майбутнє виключно з повноправним членством у НАТО та ЄС. Виходячи із цього, країни Балтії відповідно налагоджували стосунки із західними країнами, насамперед зі США, від позиції та ставлення якої залежала реалізація інтеграційних планів балтійських держав. Отже, розвиток відносин з Росією, з одного боку, та США з іншого, обумовили подальший розвиток питання балтійських держав щодо їх можливого членства в ЄС та НАТО.
Слід підкреслити, що країни Балтії, проголосивши про свої зовнішньополітичні цілі, не на мить не зійшли з обраного шляху й можуть слугувати прикладом послідовної зовнішньої політики для інших країн, що прагнуть стати членами ЄС і НАТО. Зокрема, досвід країн Балтії може бути використаний Україною як приклад дотримання чіткої, послідовної політики в європейському та євроатлантичному інтеграційному процесах. Проте між Україною й країнами Балтії є багато як спільних рис, серед яких можна виділити спільне історичне минуле (існування в складі Російської імперії, а потім у СРСР), наявність спільного кордону з Росією, значна кількість російськомовного населення, так і відмінних:
країни Балтії за своїми географічними розмірами та кількістю населення є малими країнами на відміну від України, яка є середньою державою;
зовнішня політика України після проголошення незалежності визначалася багатовекторністю та статусом так званого „самопроголошеного нейтралітету та позаблоковості”, у той час як країни Балтії чітко визначилися зі своїми зовнішньополітичними пріоритетами, пов’язаними виключно із Заходом;
внутрішньополітична ситуація в Україні суттєво впливає на визначення зовнішньої політики. Особливо це стало актуальним після помаранчевої революції, коли політична еліта країни поділилася на прихильників та противників вступу України в НАТО.
Це не дозволяє говорити про наявність спільних зовнішньополітичних цілей, а відповідно й до формування схожої зовнішньої політики. Видимість єдності позицій щодо питання інтеграції в ЄС лише завуальовує справжні інтереси правлячих політичних сил у країні. На відміну від України внутрішньополітична ситуація в країнах Балтії не впливала на обраний зовнішньополітичний курс.
Як наслідок країни Балтії вже є повноцінними членами НАТО та ЄС, а Україна ще на шляху до цих організацій, членство в яких досі є невизначеним. Тому для української політики важливо посісти й дотримуватися чіткої позиції щодо своєї стратегічної мети – в ЄС і НАТО, що є цілком вірогідним за умов об’єктивного сприйняття реалій і вироблення чіткого зовнішньополітичного курсу. Вироблення ефективної стратегії та дієвої тактики щодо реалізації національних інтересів України на європейському і євроатлантичному напрямах викликає необхідність наукового пошуку відповідного місця держави у світовій глобальній, політичній і економічній системах. Врахування досвіду країн Балтії, накопиченого на шляху інтеграції до Євросоюзу й НАТО, здобутки та втрати внаслідок приєднання є важливим аспектом зовнішньополітичної стратегії України як до цих країн, так і до ЄС та НАТО. Окрім того, прагнення реалізації євроінтеграційного курсу налаштовує Україну на прагматичний та передбачуваний діалог на східному векторі за умов послідовного впровадження принципу добросусідства, стратегічного партнерства та спільного бачення неподільності європейської безпеки.
Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тематика дисертаційної роботи є складовою частиною комплексної програми науково-дослідних робіт Київського національного університету імені Тараса Шевченка “Наукові проблеми державотворення України” (номер держреєстрації 0197U015201), програми Інституту міжнародних відносин „Розробка міжнародних, правових, політичних та економічних основ розбудови Української Держави (номер держреєстрації 0197U003322). Дослідження виконане згідно з науковою програмою кафедри міжнародних відносин та зовнішньої політики Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка “Моделювання місця й ролі України в процесі глобальної трансформації системи міжнародних відносин” (номер держреєстрації 0197U003325).
Наукове завдання, яке вирішує автор, полягає у визначенні особливостей, динаміки та наслідків вступу країн Балтії в європейські та євроатлантичні структури, аналізі впливу на неї зовнішніх чинників.
Мета і завдання дослідження. Мета дисертаційного завдання полягає в науковому аналізі зовнішньої політики країн Балтії після здобуття незалежності в контексті інтеграційних процесів на європейському континенті.
Відповідно до сформульованої мети визначено головні завдання дослідження:
дослідити концептуальні аспекти проблеми, що передбачає визначення основних понять теми й засобів здійснення зовнішньої політики;
проаналізувати передумови, принципи і особливості формування та здійснення зовнішньої політики країн Балтії;
проаналізувати роль і місце США в зовнішній політиці балтійських країн;
визначити причини російсько-балтійського протистояння та наслідки, до яких воно призвело;
простежити еволюцію відносин країни Балтії – НАТО, оцінити вплив зміни міжнародної ситуації на початку ХХІ ст. на процес розширення Альянсу;
дослідити тенденції й визначальні фактори, що вплинули на прийняття країн Балтії в Європейський Союз;
визначити значення досвіду країн Балтії для України.
Об’єктом дослідження є зовнішня політика країн Балтії після здобуття ними незалежності.
Предметом дослідження є євроатлантичний вектор зовнішньої політики балтійських держав.
Методи дослідження. Теоретико-методологічною основою дослідження є метод системного аналізу міжнародних відносин і зовнішньої політики. У дисертації використанні проблемно-історичні, логіко-аналітичні, нормативні та емпіричні методи політичного дослідження. Використання наукових методів політичного дослідження дозволяє вивчити зовнішньополітичну діяльність країн Балтії як комплексний процес, виявити фактори, що впливали на формування зовнішньої політики цих країн, визначити місце балтійських держав у системі міжнародних відносин.
Застосування емпіричних методів виступає певною запорукою наукової об’єктивності та достовірності результатів дослідження. Робота з документальними джерелами – матеріалами МЗС та іншими відомствами країн Балтії, офіційними документами НАТО та ЄС, текстами міждержавних угод здійснювалася за допомогою нормативного методу.
Використання проблемно-історичного методу надає можливість дослідити політичні явища й факти в тісному взаємозв’язку з тією історичною ситуацією, у якій вони виникли. Для вивчення впливу різних факторів на політичний процес були застосовані методи емпіричної політології: спостереження, аналіз статичних матеріалів, вивчення документів і концептуальних підходів. Використання методу системного аналізу дає можливість зробити об’єктивні висновки з сучасного розвитку досліджуваних політичних явищ і процесів. Цей вид аналізу використовується для оцінки міжнародно-політичних позицій балтійських держав, їхнього місця в системі міжнародних відносин з урахуванням комплексного впливу географічних, політичних, військово-стратегічних, релігійних, етнічних та інших чинників. Запровадження системного підходу дозволило сформулювати цілісне сприйняття процесів міжнародної політики балтійських країн та представити комплексне бачення цих процесів як сукупності поведінки міжнародних акторів, їхніх національних інтересів.