- захист українського етносу в своїй державі;
- орієнтація на самобутній шлях розвитку України, глибоке відмежування від Росії, а також обмеження впливів «ліберального» Заходу;
- протекціонізм щодо національного виробника;
- обстоювання твердого правового і морального порядку, а також сильної національної авторитарної особистості (глави держави);
- забезпечення могутності держави шляхом розвитку військового комплексу, інформаційних технологій (найбільш жорстко захищали необхідність збереження ядерної зброї і обстоюють ядерний статус держави в майбутньому) [1, с. 399-400].
Висновок
Аморфність і еклектичність є істотними рисами не тільки ідеологічних систем українських партій, а і їхньої організаційної структури. За організаційною структурою більшість партій в Україні мають характер масових та партій виборців. Організаційна структура українських партій не відповідає сучасному розумінню партії як політичного підприємства в умовах функціонування конкурентного політичного ринку, а скоріше нагадує напівтіньову, напівзакриту структуру для обслуговування інтересів вузьких кіл бізнесових та політичних угруповань. Завдяки цим обставинам сформувалися такі характерні риси структурного або демократичного централізму у внутрішньопартійному житті; поєднання представницьких, арбітражних і виконавчих функцій на рівні партійного керівництва; відсутність фахового партійного апарату, який би володів сучасними політичними технологіями; відсутність партійних фракцій, які б стимулювали внутрішньопартійну конкуренцію, та відсутність цивілізованого механізму формування партійного лідерства; спрощений (неринковий) механізм політичної мотивації, який робить успіх партійної кар’єри залежним здебільшого від клієнтельських стосунків з партійними лідерами .а не від заслуг перед партією; непрозорий механізм розподілу партійних фінансів; залежність партійних лідерів від владних і олігархо-кланових структур.
Загалом розпливчаста, недостатньо деталізована нормативна основа партійного будівництва унеможливлює контроль за виконанням партійних рішень. Така організаційна структура не сприяє також припливу до партійних лав ініціативних, високоінтелектуальних та моральних кадрів, не забезпечує постійної циркуляції, оновлення кадрового потенціалу політичних партій.
Методи і засоби діяльності політичних партій поступово еволюціонують від переважно авангардних до переважно парламентських. Проте в діяльності багатьох партій дуже часто використовуються позапарламентські методи боротьби (демонстрації, пікети, мітинги, страйки). Політичні технології, які використовують українські партії, мають примітивний популістський характер, зорієнтовані не на далеку перспективу утвердження власного електорального сегмента, а на короткочасне маніпулювання стереотипами масової свідомості. Тому українські партії не намагаються сформувати своєї ідеологічної позиції в суспільстві, здобувши таким чином масову підтримку своїх ідеологічних прихильників, а постійно пристосовуються до виборчої кон’юнктури, маневруючи між ідеологічно неоднорідними електоральними групами, владою та олігархічними угрупованнями.
Можна зазначити, що ідейно-політичний контекст в політичних орієнтаціях українського суспільства поступово зменшується, зростає підтримка поміркованих центристських оцінок. Центристські погляди превалюють серед прихильників соціал-демократичної ідеї, націонал-демократичної, а також серед тих, хто не відносить себе до жодної течії, тих, хто не визначився і тих, хто взагалі в них не розбирається. Той факт, що серед прихильників комуністичної ідеї, а ще більше соціалістичної, неабияка частина надає перевагу державно-ринковій моделі управління, свідчить про те, що в очікуваннях електорату ліві течії набувають більш ліберальних рис.
Список використаної літератури
1) Гелів С.Д., Рутар С.М. Політологія: Навч. посіб. – 5-те вид., перероб. і доп. – К.: Т-во «Знання», КОО, 2004. – 645 с.
2) Піча В.М., Хома Н.М. Політологія: Підручник для студентів вищих закладів освіти. - 5-те вид., виправ. І допов. – Львів: «Магнолія 2006», 2008. – 304 с.
3) Антоніна Колодій Національна ідея та ідейно-політичні течії в Україні. Тези до науково-практичної конференції. Опубліковано в кн.: «Українська національна ідея та процес державотворення в Україні». - Львів, 1997.
4). Українське суспільство 1994-2004: Соціол. моніторинг. — К., 2004. — С. 14.
5)Наталя ТРОФИМОВА, «День», Андрій КРАВЕЦЬ, №160, п’ятниця, 7 вересня 2001
6) Шутов А.Ю. Политический процесс — теоретико-методологические аспекты: Автореф. дис. ...к. політ. н. — М., 1993.
7) Україна — 2002. Моніторинг соціальних змін. — К. : Ін-т соціології НАН України, 2002.
8) Борисюк В. Политология США об электоральных особенностях общества в конце ХХ в. // МЭ и МО. — 2002. — № 3.
9) Громадська думка населення України — березень 2004р. // Український Центр економічних і політичних досліджень ім. О.Разумкова. — К., 2004.
10) Бекешкіна І. Політична диференціація українського суспільства // Українське суспільство: Соціол. моніторинг 1994-2003.— К., 2003.— С. 179.