Смекни!
smekni.com

Кратологія - наука про владу (стр. 1 из 3)

План

Вступ

Кратологія-наука про владу

1. Влада - предмет вивчення кратології

2. Як народжується влада?(кратологічний підхід)

3. Влада, еліта та ментальність з точки зору кратології

Висновки

Література


Вступ

Крізь віки і тисячоліття поняття "влада" тяжіло над свідомістю і поведінкою людини. Влада! І перед нами виникають асоціативні образи жертв інквізиції і церкви, воєн і революцій, громадянських воєн і невдалих економічних реформ. Влада сьогодні набула "зловісного" звучання. Будь-яка реформа, яка вдалася і не вдалася в будь-якій сфері соціальної дійсності, прямо або посередньо "впирається" у владу. "Владою" оперують починаючи з античних часів різні партії і соціально-політичні рухи: "демократи" та "ліберали", "праві" та "ліві". І при всьому цьому, обурюється А. Панарін, якщо вдуматися в об'єктивний зміст, який визначається цим словом, нас може вразити його банальність [1; с. 5].

Зовсім інший результат ми отримаємо при врахуванні новації влади з іншого, суб'єктивного боку. У цьому випадку нам доведеться мати на увазі культурні, етичні, політичні, ідеологічні та інші цінності влади. Влада в них локалізована приховано і знаходиться імпліцитно. У цьому, так би мовити, є "інтимна" сторона влади. Іншими словами, в цьому є позиція можливості і дійсності послідовного відсторонення (і самовідсторонення) від усіх негативних для неї інтересів і рецидивів. Залишаючись у "самотності", вона з висоти своєї абстракції "споглядає" на бурхливу соціальну дійсність і через свої органи влади, з останніх своїх потуг, прагне тримати її в рамках порядку. І тільки в такому протистоянні влада історично набуває статусу кратології - "науки про владу". Сьогодні, визначає В. Ледяєв, вона суть "інформаційно-пошукова система і в ній представлені конкуруючі дослідницькі програми [2; з. 5].


1. Влада - предмет вивчення кратології

Як європейські, так і вітчизняні дослідники вказують на те, що влада стала "вічною" проблемою і в залежності від соціального часу раз за разом набуває найвищої актуальності. Дж. Скотт - редактор тритомного видання з історії кратології пише: "Влада стала одним з найбільш дебатованих понять, яке оспорюються в соціологічному лексиконі" [цит. за: 2; с. 6]. Реальність влади організується діями людей. Ці дії вкрай складні. Зокрема вони потребують необхідного осмислення, причому за законами певної (політико-ідеологічної) логіки. В результаті утворюються так звані владні дискурси. Те, що словесно виражається на емпіричному (повсякденному) рівні, на рівні науки кратології функціонує на понятійному рівні, тобто перетворюється на поняття. Вона не може існувати без відчуження від конкретних ситуацій, наприклад, у таких владних структурах, як право, судочинство тощо.

Зайвим є довго говорити про актуальність (тим паче злободенність) влади, бо мова йде про зміст і значення фундаментальних цінностей людської культури, зокрема про людину як носія цієї влади заради встановлення основного принципу демократії - isonomia, рівноправність громадян та isoqoria - рівну для всіх громадян свободу слова. Тому для нашого дослідження влада не самоціль. Навпаки, ми прагнемо зрозуміти її через функціонування конкретного носія - панівної еліти, до того ж з урахуванням її ментальності. Тобто наш пошук приречений пройти через своєрідну тріаду: еліта - ментальність - влада. Тут спостерігається певна логічна послідовність, з певним змістом. Тому не можна міняти місцями складові цієї тріади. Тільки разом, у єдності ці складові дають нам право визначити нашу тему як "Ретроспективний і перспективний аналіз ментальності панівної еліти" (соціальний аспект).

Політична влада - здатність і можливість здійснювати визначальний вплив на діяльність, поведінку людей та їх об'єднань за допомогою волі, авторитету, права, насильства; організаційно-управлінський та регулятивно-контрольний механізм здійснення політики. Більшість вчених вважає, що джерелом влади є політичне панування, яке постає як панування інтересу, має багато форм, основною з яких влада. У політичній практиці інколи помилково тлумачать навпаки, що влада - джерело панування. Автори таких тлумачень не враховують, що для завоювання влади необхідно спершу стати реальною політичною панівною силою і завоювати владу, а далі - закріпити своє панування.

Поняття “політична влада” ширше від поняття “державна влада”:

По-перше, політична влада виникла раніше від державної, ще в додержавну добу.

По-друге, не кожна політична влада є владою державною (наприклад, влада партій, рухів, громадських організацій), хоча будь-яка державна влада - завжди політична.

По-третє, державна влада специфічна: тільки вона володіє монополією на примус, правом видавати закони тощо. Проте, окрім примусу, вона послуговується іншими засобами впливу: переконанням, ідеологічними, економічними чинниками тощо.

Державна влада - вища форма політичної влади, що спирається на спеціальний управлінсько-владний апараті володіє монопольним правом на видання законів, інших розпоряджень і актів, обов'язкових для всього населення.

Державна влада функціонує за політико-територіальним принципом. Це означає, що вона не визнає ніяких родових відмінностей, а закріплює населення за певною географічною територією і перетворює його у своїх підданих (монархія) або у своїх громадян (республіка). Державна влада - суверенна, тобто верховна, самостійна, повна і неподільна в межах державних кордонів та незалежна і рівноправна в зовнішніх зносинах.

Загалом проблема теоретичного аналізу політичної влади полягає у з'ясуванні трьох питань:

сутність влади (кому вона служить?);

зміст влади (у чиїх руках перебуває?);

форма влади (як вона організована, якими є апарат і методи її здійснення).

Характеристика політичної влади потребує розгляду питання про її суб'єкт і об'єкт.

Суб'єкт політичної влади. Ним є джерело активної предметно-практичної політичної діяльності, спрямованої на об'єкт. Існує думка, що поняття “суб'єкт влади” і “носій влади” нетотожні. Суб'єкт влади - це соціальні групи, насамперед панівні класи, політичні еліти, окремі лідери; носії влади - державні та інші політичні організації, органи і установи, утворені для реалізації інтересів політичне домінуючих соціальних груп. Такий поділ є відносним. Побутує й інша класифікація владних суб'єктів. Згідно з нею суб'єкти влади умовно поділяють на первинні й вторинні:

1. Первинним суб'єктом за республіканського, демократичного правління є народ - носій суверенітету і єдине джерело влади в державі. Він здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та місцевого самоврядування. Поняття народ неоднорідне: основними суб'єктами влади є великі групи населення, об'єднані спільністю корінних інтересів і цілей; неосновними - невеликі етнічні групи, релігійні громади тощо.

2. Вторинні суб'єкти носіїв влади - малі групи, представницькі колективи, партії, асоційовані групи, групи партикулярних (приватних, неофіційних) інтересів тощо. Суверенним суб'єктом політичної влади є громадянин держави, наділений конституційними правами та обов'язками. Суттєву роль у владних відносинах відіграють політичні лідери. Наслідки їхньої політики, як відомо, різні: прогресивні й регресивні, плідні та безплідні, благополучні й трагічні. І, нарешті, сукупним (колективним) носієм політичної влади є сама політична система суспільства як спосіб організації і розвитку соціальних спільнот і їх стосунків.

Об'єкт політичної влади. Це явища і процеси політичної сфери, на які спрямована дія суб'єктів політики. До розуміння об'єкта влади треба підходити діалектичне, оскільки певні суб'єкти і об'єкти влади можуть мінятись місцями залежно від обставин і ролі. Скажімо, класи, соціальні групи, етнічні спільноти, окремі громадяни, громадсько-політичні організації є суб'єктами або носіями політичної влади, водночас вони і стосунки між ними є об'єктами владного впливу. До об'єктів політичної влади відносять також усі сфери суспільного життя - економічну, духовну, соціальну, науково-технічну тощо, суспільство загалом.

На сьогодні в науковій літературі існує понад 300 визначень влади. Існування багатьох концепцій влади є свідченням творчих пошуків і водночас недостатньої вивченості проблеми.

Нормативно-формалістична концепція. Згідно з нею джерелом і змістом влади є система норм, передусім, правових. Інколи цю концепцію називають легітимістською (лат. legitimus - законний). Вона виходить з того, що закон виступає і як правовий, і як моральний чинник, який має юридичну силу. Глибокі історичні корені цієї обставини породили легітимізм як політичну концепцію, головна ідея якої полягає в абсолютизації правових норм влади. Як політична доктрина вчення постало в IX-III ст. до н. е. за існування абсолютної монархії. Тоді державна влада реалізовувала абсолютну владу правителя, діяла деспотично, а в управлінні була вкрай бюрократизованою. Нині в демократичних державах легітимізм базується на звеличенні закону - основної регулюючої норми.

Органістична концепція. Її змістом є різні версії функціоналізму, структуралізму й солідаризму, що визначають загальносуспільні функції влади, які применшують або ігнорують її класовий характер. Наприклад, за структурно-функціоналістською теорією влада - це особливий вид відносин між управляючими і підлеглими. Роль особи в політичній системі чітко визначена: підтримка існуючої суспільної системи.

У річищі органістичної концепції влади перебуває й елітна теорія влади. Виникнення її обґрунтовується існуванням у суспільстві еліти (фран. elite - краще, добірне, вибране), покликаної управляти масами людей неелітного стану, усіма соціальними процесами в суспільстві (італійські вчені Моска, Парето, німецький дослідник Міхельс та ін.). Щодо розуміння сутності еліти нині немає одностайності. Одні відносять до неї найактивніших у політиці, інші - високопрофесійних чи багатих осіб. Так чи інакше, ця концепція стверджує винятковість носіїв влади, вважаючи еліту суто політичним явищем, незалежно від сфери впливу. Однак історичний прогрес вона розглядає як сукупність циклів зміни пануючих еліт (“колообіг еліт”). Ця концепція вважає ідею народного суверенітету утопічним міфом (один з її постулатів гласить, що народ відсторонений від влади), стверджує, що соціальна нерівність - основа життя. Стрижнем теорії еліт є абсолютизація відносин владарювання одних і підкорення інших. Влада виникає як іманентна (внутрішньо зумовлена) властивість постійно існуючої в суспільстві еліти. Правда, деякі західні дослідники критикують цю терію за те, що вона не враховує існування “середнього класу”, який становить більшість населення розвинутих суспільств, нівелюючи їхню соціальну поляризованість та елітність.