Відповідно до закону про пенсії, пенсійні допомоги виплачувалися всім особам, що досягли віку 70 л. Мінімальна сума, на яку міг прожити людина, зводячи кінці з кінцями, була визначена в 4 шилінги 7 пенсів у тиждень. Пенсія становила 5 ш. у тиждень. Крім того, була визначена ковзна шкала, по якій людина отримуюча допомогу в 5 ш. могла мати додатковий прибуток до 8 ш. 8 п. у тиждень. Тим, хто заробляв більше, розмір пенсій зменшувався таким чином, що б максимальна сума становила ледве більше 13 ш. Тим, хто заробляв 12 ш. і більше, пенсія не виплачувалася взагалі. Тому що розмір пенсії був досить малий, на цю допомогу пенсіонер мав змогу жити, зводячи кінці з кінцями, тому як би сама собою передбачалася підтримка родини. Крім того, в умовах видачі пенсії не було обмежень для осіб, що мають роботу, за винятком уже згадуваних. Розмір пенсії, якщо й був досить невеликим, все-таки рятував осіб літнього віку від необхідності йти в робітничі будинки.
Наступним кроком у здійсненні соціальних перетворень, з'явилося встановлення 8 ч. робочого дня для шахтарів в 1908 р. Це був перший випадок, коли Парламент прийняв закон про скорочення робочого дня для чоловіків.
Цими двома конституційними актами ліберальна партія створювала гарний почин для подальших соціальних перетворень у Великобританії. У березні 1908 р., у ліберальному щотижневику "Нейшн", У. Черчілль визначив соціальні реформи, як "непроторенну область політики". Реформи, проведені лібералами, автор наведеної цитати вважав як альтернативу соціалізму. У його інтерв'ю репортерові Дейли Мейл, у серпні 1909 р., У. Черчілль заявив: "Думка така, що необхідно підвищити стабільність наших інститутів, даючи масі промислових робітників прямій інтерес - підтримуючи їх. Якщо дати їм матеріальну підтримку, у формі страхування в "чорні" для них дні, то ці робітники не будуть обертати уваги на широкі обіцянки революційного соціалізму".
Коментуючи висловлення одного з лідерів лібералів, необхідно згадати політичну ситуацію, що зложилася наприкінці ХIХ - початку ХХ вв. у робочому русі, у багатьох країнах Європи. Активність робітників явно росла, росла їхня самосвідомість. Багато реформаторів і У. Черчілль у тому числі, на наш погляд, шляхом реформування намагалися направити робочий рух у потрібне русло: поліпшуючи положення робітників, уникнути можливих соціальних катаклізмів. У. Черчілль відстоював необхідність проведення соціальних перетворень урядом, для того, щоб не упускати ініціативу й не доводити ситуацію до крайності. Д. Ллойд Джордж із розумінням ставився до класу радикально настроєної опозиції, що дивилася на клас земельних власників знизу. Тут необхідно згадати й зміна думки середнього класу, що зводився до позиції необхідності поліпшення життєвого рівня робітничого класу й у такий спосіб необхідності соціальних реформ, що так само підтверджується результатами виборів 1905 і 1910 р., у період проведення реформ. Погляди Д. Ллойд Джорджа й У. Черчілля базувалися на інтересах класів, їх що породили, які збіглися тепер, за певних умов нагальної потреби соціальних змін.
У квітні 1909р. міністр фінансів представив перший бюджет. У бюджетній мові, Д. Ллойд Джордж висунув ряд положень, на основі яких він мав намір будувати податкову політику. "Перший принцип, на якому я базую свої фінансові розрахунки такий, що хоча оподатковування, запропоноване мною на розгляд, і принесе дохід цього року не більш, ніж вимагаємо, для покриття річних видатків, він повинен забезпечити надходження достатньої кількості коштів у наступному році, що, тим самим, дозволить виконати всі наші намічені зобов'язання; і більше того, дохід буде збільшуватися, у міру росту потреб соціальної програми, ...що дозволить уникнути уведення нових податків уже до тих, які я прошу Парламент схвалити зараз" (14). Другим принципом, декларуємим міністром фінансів, було прагнення останнього встановити таку норму податків, що не нанесла б шкоди торгівлі й комерції, "тридцятимільйонне джерело нашого добробуту". Як третій принцип, Д. Ллойд Джордж висловив своє тверде переконання в тім, що "всі верстви суспільства, у цій критичній фінансовій ситуації, повинні внести свій посильний внесок". І далі випливала заява про те, що в пропонованій податковій системі буде враховуватися фінансове становище платника податків. Особа, що одержує більший дохід, відповідно до нових податкових правил, буде платити й більший відсоток податку.
До моменту втілення планів реформаторів у життя, що вибухнула депресія 1909 р. збільшила ситуацію в економіці, скоротивши державний дохід. Спочатку Ллойд Джордж мав намір зменшити державні видатки на збройні сили на 2 млн. фунтів, прагнучи зменшити наслідку кризи в економіці. Але в цей самий час адміралтейство зажадало виділення коштів на будівлю 6 нових лінкорів, для забезпечення своєї домінуючої позиції над морями. Це означало, що канцлер казначейства повинен був вишукати додатково 3 млн. фунтів для військово-морських потреб. Крім того, пенсійні допомоги зажадали значних додаткових коштів, тому що замість 572 000 пенсіонерів, яким держава повинне було виплачувати пенсії, їхнє число виявилося 668 000 , тобто на 96 000 більше. Це означало потребу виділення додаткових ще 2.5 млн. фунтів. Таким чином, дефіцит бюджету доходив до 16-17 млн. фунтів. Падіння державного доходу становило 6млн. фунтів, а сума додаткових видатків - 10млн. фунтів (15). Ситуація здавалася катастрофічною. Над соціальними реформами нависла погроза.
У сформованій обстановці, реформи можна було врятувати, лише за допомогою збільшення прямих податків, а також увівши новий. Було запропоновано підвищити в 1909р. прибутковий податок на 2 пенси. Сума податку склала 1 шилінг 2 пенси на незароблені доходи понад 700 фунтів і на зароблені кошти, що перевищували 2 000 фунтів. В осіб, що мають зароблений дохід нижче 2 000 ф. ст., ставка податку залишилася колишньої, тобто - 9п.; і податок становив 1 ш. у тих громадян, чий рівень доходу перебував у границях від 2 000, до 3 000 ф. ст. Це принесло додаткових 2.75 млн. фунтів ще (16). Тим самим особи, що одержують більший дохід і платили більший розмір податку.
Додаткові податки на спадщину повинні були скласти 4.8 млн.; гербовий збір- 1.25 млн. Додаткові податки на алкоголь склали 1.8 млн., на тютюн - 2млн. Крім того, був уведений новий податок на "надприбуток" і стягува_ з осіб, що одержували дохід понад 5 000 фунтів у рік. Це склало ще 1.6 млн. фунтів (17).
Вводилися так само й більші дискусії, що викликали, у Парламенті земельні податки. Д. Ллойд Джордж пропонував обкласти 20% податком вартість, що збільшується, землі, при передачі її в інші руки (продажу або здачі в оренду) і накопичувати із дня її оцінки, до дати продажу. Оцінка вартості землі була зроблена 30 квітня 1909 р. Стягувати податок передбачалося тільки з вартості неопрацьованої землі. Податок містив у собі грошовий збір, у кількості 1 пенсу, з 1 фунта стерлінга, від загальної вартості землі, ціна якої перевищувала суму в 50 ф. ст. за акр. Це принесло б 0.5 млн. уже в перший рік (18).
Плануючи бюджет, і міністр фінансів, і багато членів кабінету міністрів усвідомлювали про ту боротьбу, що їм стояло витримати в захист документа. Тому Ллойд Джордж закінчив бюджетну мову словами: "Мені говорять, що не було ще канцлера казначейства, що змушений, був би ввести такі високі податки в мирний час. Тому це "військовий бюджет", ведучий непримиренну боротьбу проти вбогості й бідності. І я не можу не сподіватися, що ще при житті цього покоління ми значно просунемося вперед по шляху ліквідації бідності й убогості, і що людська деградація, що супроводжує животінню, буде так само далека від людей цієї країни, як небо від землі" .
Необхідно відзначити, що не все в уряді одноголосно підтримали проект бюджету. Він обговорювався 14 разів у плині березня й квітня. У первісному виді бюджет підтримували Г. Асквит, У. Черчілль, лорд Каррингтон і Холдейн. Супротивниками були Л. Харкот, У. Рансимен, Р. Мак Кенна й Джон Бернс. Опоненти висловлювали побоювання, що запропонований розмір податку був такий, що ліберали, що опиралися на підтримку середнього класу, могли її втратитися. Р. Мак Кенна критикував намір міністра фінансів увести земельний податок. Джон Бернс називав бюджет "самим калейдоскопічним, котрий коли-або планувався". А Льюис Харкот виражав побоювання, що "Цей бюджет забезпечить тріумф тарифній реформі". Крім того, був виражений сумнів із приводу дефіциту, уважаючи його завищеним.
У процесі доробки бюджету кабінетом, були проведені деякий зміни, що не зачіпають суті документа. Податок на землю був скорочений до 0.5 пенсу. Наступне виправлення з'явилося податковим послабленням тим, у кого доходи не перевищували 500 фунтів у рік. Цієї категорії передбачалася податкова пільга на дітей до 16 років - 10 фунтів. Виправлення уряду не знижували значення радикального характеру бюджету. Розрахунок був зроблений на звільнення середнього класу з помірними доходами від більших виплат податків. Згідно "народному бюджету", як назвуть його пізніше, головне джерело доходу держави було переміщено з непрямого оподатковування на пряме.
У Парламенті представлений бюджет викликав різке його відторгнення консервативною частиною палати громад. Особливо різке неприйняття викликали два пункти: введення податку на землю й новий податок на "надприбуток". Депутати, що виражали інтереси класу земельної аристократії, сприйняли введення податку на землю, як "смертельний удар" по їх традиційному домінуючому положенню в країні.
Зіткнення протиборчих інтересів вилилося за стіни Парламенту, викликавши широке обговорення податкових нововведень у суспільстві. Масивна пропаганда прихильників і супротивників фінансового білля розгорнулася на сторінках багатьох газет. Була організована навіть Ліга протесту проти бюджету, у числі засновників якої, значилися такі відомі банкіри, як Ротшильди. Реформаторам доводилося відповідати на критику опонентів, виступаючи з роз'ясненнями своїх цілей. У. Черчілль, у свою чергу, очолив Бюджетну Лігу, створену для відбиття нападок на бюджет. Політична атмосфера літа 1909р. була напружена до межі.