До лобістів відносять в першу чергу представників профспілок, ділові асоціації, громадсько-політичні об’єднання, комітети, комісії. Лобістські організації ставлять своєю метою здійснювати вплив на законодавчі акти, які приймаються, діяльність партій, результати виборів. На думку британського експерта Каусона, у західній літературі частіше за все вживають два визначення лобізму. Перше : лобізм – це реалізація права кожного громадянина звертатися із зверненнями до уряду. Друге: – це професійна діяльність службовців, або спеціальних консультантів, найнятих компаніями, діловими та професіональними асоціаціями для представлення інтересів цих організацій у процесі формування державної політики.
Лобізм в Україні сьогодні – явище поширене. Але практично всі процеси відбуваються в тіні. Тому є необхідність легалізації лобізму. Від цього виграють усі. Лобісти зможуть здійснювати діяльність в рамках закону, а держава отримає податки.
Без легімітизації неможливий нормальний розвиток інших процесів, а вона, в свою чергу, неможлива без прямого втручання держави. Таке втручання полягає у створенні нормативної бази для лобізму і певних органів взаємодії влади з бізнесом (суспільні і експертні ради, комітети з асоційованими членами від бізнесу та ін.). Все це передбачає певну складність, так як цю нормативну базу і систему органів необхідно створювати практично на пустому місці і в атмосфері нерозуміння з боку як суспільства, так і окремих представників влади, адже з радянських часів ця взаємодія сприймається як корупція. Тому найправильніше буде взяти за основу цієї реформи законодавчий досвід країн з розвиненим інститутом лобізму.
В Україні є безліч різних асоціацій, ліг, спілок та інших громадських об’єднань підприємців. На жаль, багато з них не виконує належну триєдину функцію самоврядування: лобіювання інтересів в діалозі з органами влади, створення необхідних передумов для виникнення могутніх міждержавних промислово-фінансових груп, корпорацій, концернів, забезпечення прозорості економічних процесів. Держава і самоврядні організації мають забезпечити умови для раціональної організації економічних процесів розвитку ринку. Для цього, як мінімум, потрібні відповідні нормативні акти.
Особливістю українського лобізму – на відміну, скажімо, європейського чи навіть російського – є те, що українські представники великого бізнесу намагаються особисто лобіювати свої інтереси у вищому законодавчому органі, тому часто густо трапляються випадки, коли український лобіст поєднує в одній особі замовника і виконавця.
Фактично, у складі Верховної Ради нинішньої каденції зібрано (за незначним винятком) практично весь цвіт українського бізнесу. І його, себто бізнес, і справді можна зрозуміти: навіщо покладатися на когось, платити комусь, якщо захищати й лобіювати власну справу можна і самому.
І коли спробувати укласти рейтинг найбільш впливових парламентських лобістів – досить умовний, як і більшість рейтингів, - то побачимо, що чільні його позиції утримують саме ті, хто захищає насамперед свій власний (корпоративний, клановий) бізнес.
1. Бебик В. Базові засади політології: історія, теорія, методологія, практика. – К.:, 2000.
2. Гелей С., Рутар С. Політологія: Навч. посіб. — К.:, 1999.
3. Українська політологія: витоки, еволюція. — К.:, 1995.
4. Рудич Ф. Політологія. Курс лекцій: Навч. посіб. — К.:, 2002.
5. Основи политологии / Под ред. А. Боднара. — К.:, 2001.
6. Основы политологии: Курс лекций / В. Бабкин и др. — К.:, 1999.
7. Основи політології: Курс лекцій / Ф. Кирилюкта ін. — К.:, 2002.
8. Основи політології: Курс лекцій / За ред. М. Сазонова. — X.:, 2003.
9. Основы теории политической системы / Т. Манов, М. Марченко, В. Мшвенирадзе й др. — М.:, 1999.
10.Согрин В. Политическая история США. – М.:, 2001.