Безумовно, існують деякі взаємозв'язки між різними групами учасників політичного процесу, що поєднують їх в одну систему. Жодна людина в цій системі не має одноособової влади для ухвалення рішення.
Кожне рішення вимагає схвалення багатьох відповідальних за нього осіб; крім того, ці особи залежать від різних інших учасників системи в тому, що стосується інформації, підтримки і т.д. Взаємозв'язок дає учасникам політичного процесу владу один над одним і примушує їх реагувати на нестатки один одного. У системі, побудованої на взаємозв'язку, мети і правила системи стають важливіше, ніж мети і бажання будь-якого індивідуума.
Крім можливості перекрити доступ, чиновники і політичні діячі можуть відмовитися від співробітництва й в інших формах. З огляду на підозріле відношення громадськості до лобізму, можна сказати, що майже всі шанси будуть тоді проти лобістів. Одна з найбільших турбот лобістів – уникнути гніву офіційних діячів.
Чиновники можуть підтримувати свій вплив на лобістів не тільки негативними, але і позитивними діями. Наприклад, це може полягати в співробітництві в їхніх політичних кампаніях, у допомозі при поширенні їхніх поглядів, у рекламі їхніх успіхів перед колегами і можливими клієнтами, у передачі їм важливої інформації і т.п. Крім того офіційний діяч може підсилити свій вплив на лобіста, установивши з ним дружні відносини.
Система може справитися з окремими порушеннями, але чи в змозі вона протистояти широкому настанню зла? Якщо велика кількість чиновників і лобістів таємно домовляться про втілення потрібних їм рішень, щоб круто повернути владу проти суспільних інтересів, регулятори, закладені в систему, можуть відмовити. Імовірність такої події надзвичайно мала, але треба мати на увазі таку можливість. Тільки постійна пильність з боку громадян і відповідальне здійснення права голосування може запобігти такому результату.
Найбільш ефективний контроль за лобізмом, і, імовірно, усе, що дійсно потрібно – це обрання висококваліфікованих, відповідальних політичних діячів і чиновників. Голоси виборців указують напрямок системі і забезпечують її чесне і справедливе функціонування. Офіційні влади мають стільки можливостей для керування діяльністю лобістів, що вони фактично визначають, як ця діяльність буде протікати. Вони самі, своїм власним поводженням, можуть домагатися виконання визначених правил. Наприклад, вони можуть чітко установити, що вони будуть одержувати інформацію тільки від осіб, що мають бездоганну репутацію. Вони можуть обмежуватися лише діловими відносинами з лобістами, відмовляючись від розваг, послуг і хабарів. Вони можуть бути стійкі до завзятого тиску, але в той же час, чуттєві до голосів виборців. Вони можуть забезпечити собі незалежні джерела інформації, щоб не залежати від інформації і рад лобістів. Конгрес зменшує свою залежність від груп тиску, удосконалюючи свої процедури і забезпечуючи послугами цілком професійних експертів свої підкомітети й окремих членів. Чиновники, що обираються, повинні тримати під постійним контролем дії призначуваних; вони повинні піклуватися про відносини останніх з лобістами. Моральний рівень лобізму залежить в остаточному підсумку, від морального рівня офіційних діячів.
В першій частині наукової роботи я розглянула саме визначення лобізму,, дізналась, що лобізм – це агітація представлення і "продавлювання" чиїх-небудь політичних чи економічних інтересів в органах державної влади.
Також те, що лобізм має свої переваги та недоліки. Ось деякі з них:
1) стимулює органи державної влади до ефективної діяльності;
2) створює можливості для захисту інтересів меншості;
3) є засобом досягнення компромісу і узгодження різноманітних суспільних інтересів.
Недоліки:
1) в ряді випадків лобізм заважає оперативності державної політики;
2) може призводити до соціально несправедливих результатів;
3) є небезпека перетворення владних інститутів в інструмент для досягнення своєї мети.
Отже, лобізм для політики може спричиняти як негативні наслідки, так і позитивні. Але, на мою думку, це все ж таки негативні наслідки. І це мабуть, тому що в Україні лобістська діяльність не відбувається в рамках закону.
Також в науковій роботі я розглянула передумови виникнення, форми та методи лобіювання. Дізналась, що види лобізму розподіляються в залежності від того, в яких органах влади вирішуються питання, від характеру інтересів, в залежності від часу дії та ін.
Отже, вивчивши та дослідивши наукову роботу я дізналась дуже багато цікавої інформації стосовно поліпшення політичного стану в Україні.
Список літератури
Политология: Энциклопедический словарь. М.; 1993.
Политология: Учебник // под ред. Н.И. Матузова, А.В.Малько. – М.: Юристъ, 1999.
Фридман Л.В. Введение в американское право М., 1992 "Віче", 2001 -2002 рр
Илларионов А. Правительство капитулировало перед водочным лоббизмом //Известия 1994, 24 февраля.
Карханин С. Лоббист проходит сквозь стену. Федеральные ведомства ищут контактов с парламентом //Российская газета 1994, 13 октября
Ларин С. Кто правит Америкой ?… Лоббисты // Российская газета. 1993, 6 марта
Лепехин В.А. Лоббизм в России и проблемы его правового регулирования// Полис. 1998. №4
Лоббизм как инструмент политики//Актуальная политика 1993, №2-6
Лоббизм по-немецки//Полис.1993 №1
Малютин М., Нещадин А. Лоббизм–всего лишь средство обогащения // Известия 1994, 16 ноября
Остапчук А. Лоббизм станет цивилизованным. Готовятся соответствующие законодательные акты // Независимая газета. 1995, 14 февраля. "Політична думка сучасності", 2000р.