Національний банк України
Українська академія банківської справи
Харківська філія
Наукова робота
з дисципліни "Політологія"
на тему:
"Лобізм та його регулювання"
Виконала: студентка Марчук Ірина
Перевірила: викладач Топалова С.О.
Харків
2008
Зміст
Вступ
1. Визначення, форми та методи лобізму
1.1 Визначення лобізму
1.2 Механізм виникнення лобізму
1.3 Форми і методи лобіювання
1.4 Умови і структури лобіювання
1.5 Плюси й мінуси лобізму
1.6 Два основні типи представництва інтересів
2. Законодавче регулювання лобізму
2.1 Контроль за лобізмом
Висновок
Список літератури
Теорія держави і права вивчає державу і право як явища громадського життя, закономірності їхнього виникнення, функціонування, їхню класово-політичну і загальнолюдську сутність, зміст і форми, юридичні відносини і зв'язки, особливості правової свідомості і правової культури. Дана наукова праця ставить перед собою задачу дослідити і проаналізувати лише дуже невелику частину одного з явищ громадського життя - лобізму в правотворчій діяльності.
У ліберально-демократичному суспільстві, яким ми прагнемо стати, визнано, що всілякі соціальні групи, класи, нації мають свої законні інтереси і право захищати їх всіма законними способами. При розглянутому політичному режимі одним з найдійовіших способів є право зазначених суб'єктів суспільних відносин брати участь у формуванні державної влади, приводячи до неї, з тим чи іншим ступенем успіху, своїх представників. За рідкісними винятками, ці представники інтересів, одержавши посаду в державному апараті, зв'язану з прийняттям рішень і правових норм, прагнуть приймати їх на користь груп, що привели їх до влади. Таким чином, держава і його апарат виступають у ролі соціального арбітра, тенденційність рішень якого складається в процесі демократичного формування влади. У демократичному суспільстві вищевказаний спосіб є основним, однак існує також безліч інших, що анітрошки не суперечать духу демократичного закону, способів захищати свої інтереси, впливаючи на прийняті державною владою рішення, у тому числі й у нормотворчому процесі. Одним з них є процес лобіювання, що є предметом даної наукової роботи.
Тобто лобізм як би доповнює конституційну систему демократичного представництва, дозволяючи брати участь у прийнятті і реалізації політичних рішень тим групам, що не мають іншої такої можливості. Через систему і практику лобізму одержують своє вираження і представництво в загальнонаціональному масштабі інтереси, що в іншому випадку залишилися б невираженими. У цьому змісті лобізм відповідає духу демократичної політики.
В Україні, як такого, законодавства, що регулює лобізм не існує, але сам лобізм вживається. І тому коли лобізм не регулюється він перетворюється в корупцію. Тому уряд України повинен створити прийняти певні закони, що вміло б контролювали розвиток лобізму.
В своїй роботі я намагалася підкреслити значення контролю лобізму у будь якій країні.
Якби в нас були дані про всі держави всіх часів, ми, імовірно, знайшли б, що лобізм у тій чи іншій формі - неминучий супутник урядів. Термін виник в американському політичному житті близько 1830року.
Представники різних зацікавлених груп проводили багато годинник у кулуарах (lobby - кулуар, хол, вестибуль) залів засідань законодавчих органів Сполучених Штатів, сподіваючись поговорити з законодавцями і, тим самим, спробувати вплинути на їхні рішення. Поступово термін ввійшов у політичний жаргон і придбав більш широкий зміст, ставши відноситися до усіх, хто так чи інакше намагається вплинути на урядові рішення. Термін часто використовується дуже вільно для позначення усіх видів політичного впливу.
Лобізм – це агітація представлення і “продавлювання” чиїх не будь політичних чи економічних інтересів.
Умови виникнення:
Багатоманітність інтересів, які виникають в суспільстві в наслідок постійної соціальної диференціації.
Розширення доступу до влади, що характерно для демократичних режимів.
Незважаючи на явну неточність сучасного використання терміна, можна окреслити деякі строгі границі цього поняття.
1) Лобіювання зв'язане лише з прийняттям державних рішень. Рішення, прийняті приватними особами, організаціями чи корпораціями, можуть також бути піддані впливу інтересів визначених зацікавлених груп, однак такий вплив не прийнято називати лобізмом;
2) Усі види лобізму мотивовані бажанням уплинути. Багато подій можуть впливати на процес прийняття урядових рішень, але якщо вони не викликані бажанням уплинути, те це не лобізм.
3) Лобіювання має на увазі наявність посередника чи представника як сполучної ланки між групою громадян країни і державних офіційних осіб. Громадянин, що по своїй власній волі і користуючись доступними йому засобами, прагне вплинути на урядового чиновника, не може вважатися лобістом.
4) Усяке лобіювання незмінно зв'язане з установленням контактів для передачі повідомлень, оскільки це єдиний шлях, по якому можна здійснювати вплив.
Таким чином, лобізм – це встановлення контактів і передача повідомлень (особами, що не є громадянами, що діють від свого власного імені), адресованих представникам влади з наміром впливати на їхні рішення.
Хоча більшість лобістів представляють групи, що володіють особливими інтересами, лобізм не може бути ототожнений з діяльністю і поводженням таких груп узагалі. По-перше, не тільки групи, але й окремі особи можуть здійснювати лобіювання. По-друге, групи, що переслідують загальні інтереси, можуть бути залучені до багатьох інших форм діяльності на додаток до лобіювання; деякі групи, насправді, можуть і зовсім не брати участь у лобізмі. По-третє, групи чи індивіди можуть знайти спосіб прямого представництва. Лобіювання, таким чином, лише один з процесів чи способів представлення своїх інтересів, що можуть бути використані групами чи індивідами.
Розрізняють такі види лобізму:
В залежності від того в яких органах влади вирішується питання.
Законодавчий;
Виконавчий;
Судовий
В залежності від характеру інтересів:
Політичний;
Економічний;
Соціальний;
Аграрний;
Промисловий
В залежності від часу дії:
Одноразовий;
Постійний;
В залежності від того на якому рівні відбувається лобіювання інтересів:
Загальнодержавний чи федеральний
Місцевий
Регіональний
В залежності від того на чию користь вирішується питання:
Лобізм різних соціальних структур;
Відомчий лобізм;
Регіональний лобізм;
Іноземний;
В залежності від взаємовідносин суб’єкта і об’єкта лобіювання:
Плюралістичний (здійснюється тиск на органи влади, знизу, збоку різних соціальних груп);
Корпоративний (Приховані угоди органів влади із певною групою у розрахунку на підтримку ними влади);
1.2 Механізм виникнення лобізму
Одним з найважливіших факторів, що лежать в основі даного феномена, є те, що динамізм сучасної політики сприяв безпрецедентному розширенню ролі державної бюрократії. Вона може як прискорити, так і застопорити прийняття рішень по будь-якому питанню. Причому різні державні і політичні інститути не завжди і не в усьому діють узгоджено. Механізми прийняття рішень на всіх рівнях державної влади знаходяться в постійному русі, вони постійно зіштовхуються один з одним. Це пояснюється насамперед тим, що різні відомства, відділи, міністерства будуються за принципом більш-менш вузької спеціалізації, відповідно пропоновані ними програми і рішення відбивають як професійні інтереси їхніх укладачів, так і інтереси тих сфер громадського життя, якими вони покликані керувати. Крім того, державні установи і посадові особи, у прерогативу яких входить прийняття рішень, відрізняються плюралізмом думок, позицій, симпатій. Тому вони доступні впливу різноманітних економічних, соціальних, етнонаціональних і інших груп, кожна з яких прагне реалізувати свої інтереси.
Поняття лобізму ширше, ніж корупція. Оскільки корупція є одним з численних проявів лобізму, причини виникнення корупції складають частину причин виникнення лобізму. Механізм же появи корупції майже в усьому схожий з механізмом появи лобізму, але, не дивлячись на це, безумовно, вимагає додаткового дослідження.
Корупція (від лат. соrruрtіо - підкуп, псування, занепад) трактується в сучасній вітчизняній довідковій літературі як підкуп, продажність суспільних і політичних діячів, посадових осіб, тобто як злочинна діяльність у політичній, економічній, військовій і іншій сферах, що полягає у використанні посадовими особами своїх владних можливостей і службового становища з метою особистого збагачення. Формою нерегульованого лобізму є корупція., отже дуже важливо контролювати лобізм законодавством, щоб він не переріс в корупцію
На первісних стадіях розвитку лобізму в Сполучених Штатах, деякі групи намагалися одержати перевагу в процесі конкуренції, засилаючи лобістів у стан уряду. Лобіювання на тих стадіях було в більшому ступені функцією прямих особистих взаємин між лобістами й офіційними особами, що приймають рішення. Групи, що володіють більш компетентними лобістами, мали більше шансів досягти своїх цілей, тоді як групи, що не мають даного інструмента, виявлялися в невигідному положенні. Поступово центри державної влади в столиці й у штатах були заповнені юрбами лобістів, що шукають можливості встановлення особистих прямих контактів із представниками влади. Легка можливість для безпосереднього контакту перестала існувати. Зіштовхнувшись із ситуацією коли канали для прямих контактів стали перевантажені, лобісти стали використовувати вторинних посередників, що на їхню думку, мали більш надійний і частий доступ до відповідних осіб – родичів чи друзів офіційних діячів. Крім того, вони стали організовувати масові кампанії по відправленню листів і телеграм з розрахунком створити враження наявності широкої суспільної думки за чи проти тієї чи іншої політики.