Основу “секретної доповіді” складали результати розслідування репресій. Хрущов детально проаналізував методи, за допомогою яких Сталін сконцентрував у своїх руках усю владу і підтримував у країні культ самого себе. З'їзд був уражений почутим. Після доповіді була прийнята коротка резолюція, у якій доручалося знову обраному ЦК ужити заходів по “подоланню культу особистості і ліквідації його наслідків у всіх областях”. XX з'їзд змінив усю політичну атмосферу в країні. Відбувся остаточний розкол в урядовій коаліції. Незважаючи на опір сталінців, “секретна доповідь” була зачитана на відкритих зборах на підприємствах, в установах і у Вузах. Сама брошура з доповіддю випущена не була, але матеріали потрапили в спецслужби США і були опубліковані. Вони потрясли увесь світ. Звалили старі догми і старі міфи. Люди побачили реалії тоталітаризму. Серйозні інциденти відбулися в Грузії й у Прибалтиці Польщі й Угорщині. Стали відновлюватися автономні державні утворення, звільнялися незаконно засуджені, їм поверталися загублені права. З 1956 року спеціальні комісії з перегляду справ вирішували справи і звільняли реабілітованих на місці. Результатом їхньої діяльності стало повернення декількох мільйонів чоловік. Скасовувалися найбільш волаючі норми в карному законодавстві сталінської епохи; було скасоване поняття “ворог народу”; з 14 до 16 років підвищений вік настання кримінальної відповідальності; заборонено прибігати до погроз і насильства при одержанні визнання; за деяким виключенням, судові засідання стали відкритими і т.д. Лютий 1957 року приніс так само реабілітацію народам депортованим у 1944-1945 роках. У рідні місця було дозволено повернутися чеченцям, інгушам, балкарцям, карачаевцам і калмикам, однак нічого не було зроблено для поволзьких німців і кримських татар, тому що території, що їх змусили залишити, були заселені росіянами й українцями. Хрущова підтримала частина інтелігенції, іншу ж частину інтелігенції з'їзд розчарував саме у відношенні творчих перспектив, що відкриваються перед нею. Згідно Хрущову, історія, література й інші види мистецтва повинні були відображати роль Леніна, а також роздувати досягнення комуністичної партії і радянського народу. Директиви були чіткими: інтелігенція повинна була пристосовуватися до “нового ідеологічного курсу”. У печатці розгорнулася бурхлива полеміка з питань історії і соціології. Однак представники опозиції незабаром заборонили ці дискусії. Незабаром з'явився “самвидав”. У Президії ЦК оформилися дві протиборчі групи: Хрущов і Мікоян, з одного боку, Молотов, Ворошилов, Каганович і Маленков – з інший, а між ними група коливних. Положення Хрущова, як глави Секретаріату ЦК партії восени 1956 року, виявилося під погрозою. Його врятував успіх аграрної політики. Це відбулося завдяки освоєнню цілинних земель, у зв'язку з чим, помітно покращилося продовольче постачання міст, завдяки XX з'їзду, численним поїздкам по країні і величезному авторитеті, а так само страху людей про можливість повернення до репресій у випадку приходу до влади опозиції. Уже на першому засіданні Пленуму ЦК Хрущов зміг почати настання на опозицію. Було прийняте рішення зняти Молотова, Маленкова, Кагановича з усіх посад. Вони не були репресовані. Молотов одержав посаду посла в Монголії, Маленков і Каганович – посади директорів окремих підприємств (перший – у Казахстану, другий – на Уралі). Усі вони залишилися членами партії, що неможливо було собі представити произойди все це при Сталіні. Одержали підвищення і стали членами і кандидатами в члени Президії ЦК ті, хто був на боці Хрущова: Аристов, Бєляєв, Брежнєв, Козлов, Ігнатов, Жуков.
Хрущов завоював необмежену владу в партії і державі. Відкривалася гарна перспектива поглибити демократизаційні процеси в суспільстві, викрити залишки сталінізму. Однак цього не відбулося, що в остаточному підсумку відбилося на долі самого Хрущова.
Великий вплив на міжнародні відносини зробила “холодна війна”. Після закінчення Другої світової війни довіра друг до друга союзників по антигітлерівській коаліції стало невблаганно танути. Ріст впливу Радянського Союзу в Східній Європі й утворення там урядів на чолі з комуністами, перемога китайської революції в Півдня – Східної Азії привели до нового розміщення сил на світовій арені, до поступової конфронтації між учорашніми союзниками. Самим гострим зіткненням двох сил на початку 50-х років став корейський конфлікт. Він показав, як легко “холодна війна може перерости в збройне зіткнення. Нове керівництво нашої країни, на чолі з Хрущовим, почало ряд поїздок за рубіж з метою встановлення особистих контактів з лідерами дружніх країн. Обновляючи контакти з закордонними країнами, Радянський уряд постійно пропонувало розширювати торгові відносини. Це вітали країни Західної Європи, що почали зазнавати збитків від тривалого ембарго оголошеного США.[4]
Важливою віхою в зміцненні відносин між соціалістичними країнами було створення Організації Варшавського Договору. Союзу – що проголосив своєю метою проведення оборонної політики. Був укладений договір про колективну безпеку в Європі за участю США. Нові відносини з зовнішнім світом не могли обмежуватися тільки економікою і технікою, установлювалися контакти і почався обмін делегаціями з парламентами інших країн. Швидко росло число журналістів акредитованих у Москві. Наша печатка початку писати не тільки про те, що поганого відбулося в інших країнах, але і про тім корисному, що можна там знайти.
Важливою подією 1955 року з'явилося примирення СРСР із Південнославією. Радянське керівництво прийшло до висновку, що Південнославський режим не став “реставрованим капіталізмом”, а що Південнославія випливає до соціалізму другим шляхом. Велика заслуга у відновленні відносин з цією країною належала Хрущову, що прибув у Белград з візитом і підписав угоду про взаємну повагу і невтручання у внутрішні справи ні по яких мотивах. Це було перше визнання різноманіття шляхів до соціалізму, проголошеного на XX з'їзді КПРС.
Під час “угорських” подій 1956 року усередині соціалістичної системи обрисувалися три полюси: Москва, Пекін, Белград. Південнослави були супротивниками втручання в справи угорців. Китайці – навпаки, вважали, що треба рішуче втрутитися і “навести порядок”. Позиція СРСР і Китаю зблизилася. Снову почалася критика Південнославського керівництва, знову виникла кризова ситуація.
Основною метою радянської дипломатії була стабілізація ситуації в Європі шляхом узаконювання положення, що склалося після війни. Однак США і їхні союзники виступили проти визнання двох Германій. Це спричиняло і невизнання блоком НАТО нових земель, що належать Польщі після закінчення війни, між ріками Одер і Нейсе. Іншою проблемою переговорів зі США, було роззброювання.
Важливим аспектом дипломатії Радянського Союзу була антиколоніальна тема. Кінець 50-х років ознаменувався різким посиленням боротьби колоній проти монополій. Були змушені піти з Африки Англія і Франція.
У 1955р. населення СРСР досягло передвоєнного рівня. У 1959р. чисельність міського населення зрівняла з чисельністю сільського, а в 1969 році перевищило його. В другій половині 50-х років СРСР виконала задачі індустріалізації, однак, сільське господарство давало тільки 16% національного продукту, у той час як промисловість – 62% і будівництва – 10%.
У 1959 році на XXV з'їзді КПРС Хрущов видумав саму авантюрну зі своїх ідей: наздогнати і перегнати США як у підвищенні промислового виробництва, так і сільськогосподарського на душу населення до 1970р.
Війна позбавила даху мільйони родин, люди жили в землянках, у бараках, у коммуналках. Одержати вибільну упоряджену квартиру для багатьох було майже не сбиточной мрією. Темпи ведення житлового будівництва в першій половині 60-х років наша країна не знала ні до, ні після цього періоду. У результаті вжитих заходів з 1956 по 1963 роки в СРСР було побудовано більше житла, чим за попередні 40 років.
У 1957 – 1958 роках Хрущовим було проведено 3 реформи. Вони стосувалися промисловості, сільського господарства і системи утворення. Хрущов прагнув до децентралізації керування промисловістю, тому що ставало усе сутужніше керувати підприємствами, що знаходяться на периферії. Було вирішено, що промислові підприємства повинні керуватися не міністерствами, а місцевими органами – совнархозами. М.С. Хрущов сподівався в такий спосіб раціонально використовувати сировинні ресурси, усунути ізольованість і відомчі бар'єри. У дійсності ж совнархози стали просто багатогалузевими міністерствами і зі своїми задачами не справилися. Реформа звелася до бюрократичної реорганізації.