Щодо теоретичної основи у даній роботі, то тут використовуються праці М.М. Лєбєдєвої, доктора політичних наук, профессора МДІМВ, “Політичне врегулювання конфліктів: підходи, технології вирішення”. У цій праці М.М. Лєбєдєва розглянула особливості конфліктів ХХ століття, висвітлила сучасні наукові та практичні підходи у врегулюванні конфліктів; багато уваги у дослідженні науковця приділено типам конфліктів та процесу їх вирішення; і, звичайно, конфліктам на території колишнього Радянського Союзу. Тут М.М. Лєбєдєва також намагається подати якомога більше альтернативних варіантів вирішення цих конфліктів, а також часто наголошує на посередництві, вважає, що досить важливою є допомога “третьої сторони”. Розкривається тут також саме поняття та суть переговорів, як засобу врегулювання конфліктів.
Праця А.Г. Здравомислова “Міжнаціональні конфлікти на пострадянському просторі”,1 а також ще одна праця цього дослідника – “Соціологія конфлікту”2 також мали свій вплив на наше дослідження. Здебільшого А. Г. Здравомислов розглядає міжетнічні, міжнаціональні конфлікти на території колишнього Радянського Союзу. Також у всіх конфліктах намагається висвітлити та проаналізувати роль Російської Федерації, її позиції. Так, у своїх працях він неодноразово звертається до проблеми Нагірного Карабаху, і визначає роль РФ у розв’язанні цього конфлікту.
Досить змістовною та корисною стала для нас праця відомого російського політика та науковця Р.Г. Абдулатіпова “Етнополітичні конфлікти у країнах СНД: деякі миротворчі та правові механізми вирішення”.3 У цій праці розглядається генезис етнічних, етнонаціональних, міжетнічних, етнокультурних відносин у системі соціально-політичних процесів, інститутів. Звертається увага на вплив етнічного та етнонаціонального фактору на політичну владу, ідеї, політико-правові норми, відносини влади, діяльність політичних установ, партій, рухів у сфері етнонаціональних відносин.
Ще одним російським науковцем та дослідником, який розробляв теорії етносу та етнічності є В.А. Тішков. Зокрема, у своїй праці “Рэквием по этносу: Исследования по социально-культурной антропологии”4. Автор переглядає пануючу у вітчизняній науці теорію етносу, пропонує нове трактування феномену етнічності. У роботі розглядаються проблеми соціально-культурної еволюції людства, природи державності та влади, антропології соціальних змін в контексті російських трансформації, піднімаються питання щодо природи націоналізму та конфліктів, розкриваються історико-культурні зародки насилля та тероризму.
При дослідженні проблеми буде використовувалися різні джерела та література. Головним джерелом виступали періодичні видання. Так, наприклад, була використана інформація з наступних газет, журналів: “Бакинский рабочий”, “Азербайджан”, “Зеркало”, “Эхо”, “Комсомольская правда”, “Независимая газета”. Важливими джерелами у досліджені виступали електронні сайти, серед них, зокрема: Кавказький Інтернет-портал (Вірменський сайт)1, а також Азербайджанський сайт2, який висвітлює усі новини, які стосуються проблеми Нагірного Карабаху, а також тут зібрано багато аналітичних публікацій, документів. Наступний сайт, інформація з якого теж використовувалася – це “Молодіжний сайт Арцаху”3, цей сайт носить більш історичний характер, тут зібрані історичні дані Арцаху. Досить важливим також для нашого дослідження виявився сай Міністерства Закордонних Справ Нагірного Карабаху4.
Використовувалися також у нашій роботі публікації документів та матеріалів по Нагірному Карабаху. Так, при аналізі першого етапу розвитку вірмено-азербайджанського конфлікту важливим був збірник документів та матеріалів по 1918-1923 рр.5 У збірник ввійшли матеріали, виявлені у фондах п’яти архівів Єревана, Москви, а також документи, взяті з періодики. Збірник є одним з найбільш повних публікацій, що відображують основні проблеми історії Арцаху 1918-1923 рр. Документи та матеріали доповнюють одне одного та складають цілісну картину, це дає читачу можливість на основі фактів отримати об’єктивне уявлення про історію того краю та самостійно судити про неї. Збірник розрахований як для спеціалістів, так і для широкого кола читачів. Щодо сучасного етапу розгортання конфлікту, то треба сказати, що документи, матеріали та статистичні дані вязті з сайту Мінемстерства Закордонних Справ Нагірного Карабаху.1
Дана робота складається з трьох розділів, висновків та списку використаної літератури. У першому розділі йдеться про природу Карабахського конфлікту. Класифікувавши різні види конфліктів, визначимо до якого виду належить вірмено-азербайджанський конфлікт. Це суттєво допоможе нам у подальшому розгляді даної проблеми.
Удругому розділі, визначивши тип конфлікту, розглядаються його історичні передумови та причини. Розділ має назву “Причини та розвиток конфлікту”, він буде містити у собі також два підпункти: 1) зародження вірмено-азербайджанського конфлікту і 2) сучасний період розгортання конфлікту.
У третьому розділі мова йде безпосередньо про результати та шляхи врегулювання Карабахського конфлікту. Тут розглядаються альтернативні варіанти вирішення цієї проблеми.
На початку роботи – вступ, у якому викладені мета та завдання дослідження, а також коротка характеристика використаної літератури; наприкінці роботи – висновки та список літератури.
Природа Карабахського конфлікту
Термін “конфлікт” (у перекладі з латинської) означає зіткнення, розбіжність, суперечку, що загрожують ускладненнями. У сучасній західній літературі це поняття має багато визначень, з яких найбільш розповсюджене визначення має те, яке дав американський соціолог Л. Козер. Під конфліктом він пропонує розуміти боротьбу за владу і претензії за визначений соціальний статус, за недостатні для всіх матеріальні і духовні блага. Цінність конфліктів Л. Козер бачить у тому, що вони запобігаютьокостенінню соціальної системи, відкривають дорогу інноваціям.1
Сьогодні суспільні науки під конфліктом розуміють зіткнення інтересів, дій, поглядів, позицій, як окремих особистостей, що володіють достатньою значимістю у сфері політики.
Будь-який конфлікт має свій предмет і об’єкт. Він може бути внутрішньополітичним, зовнішньополітичним, він може виникати у сфері економіки, соціальних відносин, політики, культури. Його предметом можуть бути територіальні, міжетнічні, мовні, професійні відносини.
У кожному випадку конфлікт є результатом взаємодії незбіжних елементів системи суспільних відносин. У цьому зв'язку необхідно розуміти, що конфлікт є норма, а не патологія життя суспільства. Конфлікт – норма, і проблема складається не в тому, щоб виключити його з нашого життя (це всеодно неможливо), а в тому, щоб зуміти знаходити його причини, рушійні сили, шляхи вирішення.2
Політологія розглядає в першу чергу політичні конфлікти. Вони являють собою вид відносин, де взаємодіють політичні інтереси і їхні носії, а також застосовуються політичні методи вирішення конфліктів у будь-яких інших сферах життя суспільства. Розглядаючи політичні конфлікти на різних рівнях соціальної організації, слід зазначити, що серед них виділяються етнічні та етнополітичні конфлікти. Міжнаціональні або етнополітичні конфлікти – найбільш гострі і болючі. Ці конфлікти – найболючіші та, як показує досвід, - найтриваліші. За своїми масштабами вони деколи перевершують будь-які соціально-політичні конфлікти. Суб'єктом такого конфлікту є та чи інша етнічна спільність, він розвивається або між корінними націями (наприклад, вірмени й азербайджанці) або корінною нацією і національною меншістю (литовці і поляки у Литві, грузини й осетини у Грузії). У розвитку міжнаціонального конфлікту завжди виявляються дві основні тенденції: одна – до розмежування, інша – до консолідації. Характерною рисою міжнаціональних конфліктів є їх багатоаспектність, тобто, те, що вони стосуються різних сфер життєдіяльності конфронтуючих сторін.1 Найяскравішим прикладом є конфлікт у Нагірному Карабаху, він містить у собі питання про територію автономної області та про її економічний розвиток. Але при всій багатогранності кожен конфлікт має головну причину: у Чечні це питання політичної незалежності, а в Азербайджані – територіальної ідентифікації.2
Отже, щоб розібратися в природі конфлікту в Нагірному Карабаху, треба визначити, по-перше, який характер він носить. Деякі дослідники, які працювали над даною темою, наполягають на тому, що це етнічний конфлікт, інші – етнополітичний. У даній роботі зроблено спробу викласти та аргументувати власний погляд на цю проблему. Для цього варто розглянути поняття цих конфліктів.
Етнополітичний конфлікт – це форма міжгрупового конфлікту, у якому групи з протилежними інтересами розрізняються за етнічною ознакою. Під етнополітичним розуміється конфлікт із визначеним рівнем організованої політичної дії, суспільних рухів, масових безладь, сепаратистських виступів і навіть громадянської війни, у яких протистояння відбувається за розходженнями в етнічній спільності. 1
Існує складність у визначенні етнополітичних конфліктів. Справа в тому, що етнополітичний конфлікт у "чистому" вигляді буває рідко. Оскільки територія колишнього СРСР є поліетнічною за складом населення (що характерно і для нових держав, які виникли на цій території), то фактично будь-який внутрішній конфлікт - соціально-економічний чи політичний по суті – знаходить етнічний відтінок. З іншого боку, тут є досить багато підстав для міжетнічних протиріч як на особистісному, так і на груповому рівнях. Тому етнічний фактор генерує багато гострих і кризових ситуацій, що виникають у сфері політики, відносин між державними і внутрішньодержавними утвореннями.2